Джон Леннон. Що відбилося в останніх окулярах?

Як талант, він був дещо лінькуватим, як геній – непередбачуваним.

Щомиті Джон Леннон (John Winston Ono Lennon; 1940-1980) чекав на чергове осяяння, яке у буденному житті підживлювалося літієвою батареєю правильно складених фактів, аби миттєво трансформуватись у… пісню або вірш. Писати спільний із Йоко Оно (小野洋子; 1933) альбом “Double Fantasy” (“Фантазія для двох”; листопад 1980) він не збирався, а хотів із сином Шоном трохи відпочити на Бермудах – від цього клятого Нью-Йорка, гр****ного рок-н-роллу та набридливих фанів, які наче сталкери кружляли навколо нього.

Що коїлося на душі, почитайте в останньому інтерв’ю, яке буквально за три дні до загибелі, 5 грудня 1980 р. ексучасник ліверпульської четвірки дев’ять годин підряд наговорював редактору американського щотижневика “Rolling Stone” Джонатану Котту (Jonathan Cott).

Спочатку – факт про осяяння: діялось усе так. Навесні 1980-го Джон та син Шон три тижні відпочивали на Бермудських островах, тоді як Йоко залишалася вдома, “розбиратися з нагальними справами”, як вона чоловікам заявила. Перебуваючи на вакаціях, Джон черевце не грів і на пісочку не валявся, а вів активний спосіб життя. Одного дня він, наприклад, відвіз п’ятирічного сина у місцевий ботанічний сад, де вони побачили дивовижну квітку під назвою… “Подвійна фантазія”.

Ось вона, трансформація правильно складених генієм фактів…

*   *   *

- Це був тропічний різновид фрезії, – пояснював музикант пізніше. – Для нас із Йоко квітка “Подвійна фантазія” стала знаковою, бо уособлювала наш шлюб. Якщо дві близькі людини одночасно бачать і відчувають одне й те саме, – це перетворюється на таїну. Із нами саме так трапилося… Одного вечора на Бермудських островах я потрапив у танцювальний клуб. На другому поверсі гула дискотека, і я вперше почув незнайомий хіт – неймовірний “Rock Lobster” (“Лангуст”) нью-йоркського квартету “The B-52s”. Вони лунали так, наче ту музику у до мінорі написала сама Йоко. І я тоді наказав: “Час тобі розчохлити гітару та будити дружину!”

У голові макітрилися ідеї, що зринули довкола тексту шлягера, а той змальовував незвичну пляжну вечірку, згадуючи як реальних, так і уявних морських тварин:

- Кусаються морські окуні, / Клацають мушлями молюски, / Звиваються мідії, / Перевертаються плавці. / А ось електричний скат, / Ген пропливає скат манта, / Хитається медуза, / А ось риба-собака, / За якою женеться каракатиця. / Приплив і морський півень? / Стережіться піраній! / Гупає нарвал? / За ним суне кит-у-бікіні!

Затим у приспіві, на висхіднім тоні, дві фронт-вумен “The B-52s” Кейт Пірсон (Catherine Elizabeth Pierson; 1948) та Сінді Уілсон (Cynthia Leigh Wilson; 1957), співали довге “А-а-а-ххх”, а потім Фред Шнайдер (Frederick William Schneider; 1951) вигукував, немов заклинання, кульмінацію свята абсурду:

- Лангуст!…

Круте стебалово.

Відтоді щодня Джон із Йоко, що вийшли з творчої летаргії, розмовляли по телефону та наспівували одне одному нові пісні, які народжувалися… між довгими міжміськими дзвінками. Здавалося, він назавжди скинув халат домогосподаря та виліз із мушлі наглухо закритого приватного життя.

Як легко тоді їм працювалося… Вже 17 листопада 1980 р., одночасно на двох етикетках – “Geffen Records” і “Capitol Records” – буквально за три тижні до трагічної загибелі, Джон Леннон та Йоко Оно видали новий студійний альбом “Double Fantasy”, що невдовзі очолив чарти по обидва боки Атлантики.

*   *   *

Коли у понеділок, 8 грудня 1980 року о десятій ранку Джон Леннон пішов стригтися, ніщо не віщувало лихого: світ до нього приязно усміхався. Повернутися додому належало швидко. Об 11:00 до них, в апартаменти у фешенебельному будинку “Dakota” на розі 72-ї вулиці та Сентрал-парк Вест у Верхньому Вест-Сайді Манхеттена, Нью-Йорк, мала приїхати фотограф Енні Лейбовіц (Annie Leibovitz) із помічницею – друга фотосесія для журналу “Rolling Stone” була давно запланована. Саме того дня виникла серія культових світлин; одна з них – оголений Леннон, наче дитина, тулиться до матері (Йоко Оно), вдягненої у все чорне. Пророцтво?

Одразу по закінченні фотосесії, о 12:40 розпочалося інтерв’ю для FM-станції “RKO Radio”, Сан-Франциско, Каліфорнія, яке, приїхавши до Великого Яблука, у прямому ефірі провів діджей Дейв Шолін (Dave Sholin). Останній пригадував:

- Це була якась хімія… Просто крутизна! За три з половиною години, які ми були разом, Джон поводився як схвильований оптиміст, котрий живе виключно музикою, Йоко і п’ятирічним Шоном.

Приблизно о 16-й годині подружжя Леннонів вийшло із власного будинку. Того дня у них лімузина не було, і пара викликала таксі, аби дістатися на студію “Record Plant” в Мідтауні, де зводився новий трек Йоко Оно – “Walking On Thin Ice” (“Прогулянка тонкою кригою”).

На них уже чатував незнайомий молодик.

*   *   *

Звільнившись із охоронців кооперативного будинку “Вайкікі” у центрі Гонолулу, острів Оаху, штат Гаваї, Марк Чепмен (Mark David Chapman; 1955) підготувався заздалегідь, приїхав на континент і придбав платівку “Double Fantasy”. Його одразу запримітив інший затятий бітломан, фотограф-сталкер Пол Гореш (Paul Goresh; 1960-2018), котрий під “Дакотою” тинявся вже мінімум два роки та наклацав купу світлин Джона й вициганив кілька автографів. Незнайомець звернувся із проханням: чи не сфоткає Пол його саме тієї миті, коли рок-зірка даватиме автограф. Два сталкери домовилися – за $50, бо в іншому випадку ніхто не повірив би Марку Чепмену, що той має справжній підпис екс-“бітла”.

Автограф та історичну світлину із Джоном він отримав, а люб’язна рок-зірка, чекаючи на таксі, навіть поцікавилася у ошелешеного фана з Гаваїв:

- Чи можу я щось ще для вас зробити? – Це Марка Чепмена обеззброїло, і він із кишені витягнув руку, а револьвер 38-го калібру знову поставив на запобіжник.

*   *   *

Майнули кілька годин…

22:30. Повертаючись додому, в салоні лімузину Йоко раптом запропонувала Джону поїхати на 7-му Авеню та повечеряти в ресторані “Stage Deli”. Доля наче давала йому шанс вижити. Але, тримаючи у салоні дружину за руку, Джон м’яко відмовився, бо жадав швидше повернутися до “Дакоти”, аби побачити Шона, перш ніж сина вкладуть спати… Доля буває з нами наполегливою – вона вдруге дарувала Джонові шанс. Бо зоряній парі водій запропонував заїхати у безпечний внутрішній двір, та Леннон – у новій шкіряній куртці “Gap”, придбаній буквально кілька тижнів тому, – попросив запаркуватися на хіднику, просто перед під’їздом.

22:45. Коли зі студії Джон та Йоко повернулися в “Дакоту”, Чепмен дочекався кумира. Хоча внутрішній голос настійливо нашіптував йому:

- Агов, друже: рушай додому... Марку, ти маєш уже альбом із автографом Джона. Чувак, просто рушай додому!

Проте, щось стримувало і не дозволяло забратися геть...

І тоді Чепмен рішуче рушив назустріч, тримаючи примірник “Фантазії для двох” із автографом. Коли він минув будку охоронця, де куняв сторож, із тіні озвався сонний голос:

- Містере Леннон, це ви?

У відповідь п'ятьма пострілами музиканту в спину – експансивними кулями! – Марк Чепмен розстріляв рок-зірку. Чи то за інерцією, чи то спонукуваний жагою життя Джон продовжував іти, зійшов східцями, ступив до фойє і впав, розсипавши студійні плівки. За мить Йоко Оно заволала:

- Джона застрелили!

*   *   *

Швейцар Джей Гастінгс (Jay Hastings) моментально натиснув тривожну кнопку, викликавши поліцію, а сам став на коліна перед Джоном, намагаючись накласти джгут та зупинити кров. Оскільки все було марне, Джей зняв із Джона окуляри та, аби зігріти пораненого, накрив тіло курткою двірника. За 25 хвилин легендарний музикант, в якого влучили чотири кулі, помер, втративши 80 відсотків крові.

…Коли на місце злочину примчала поліція, злочинця вони одразу знайшли: скинувши пальто, той сидів на тротуарі та читав повість “Над прірвою в житі” Джерома Д. Селінджера, через що у Сполучених Штатах за книгою надовго закріпилася сумна слава.

О 22:50 на автомобільну радіостанцію офіцер поліції Нью-Йорка Стів Спіро (Steve Spiro) прийняв виклик, мовляв, на 1 West 72nd Street сталася перестрілка. Із напарником Пітером Колліном (Peter Collin) вони дісталися до місця злочину за хвилину, заарештувавши М.Чепмена. У того, до речі, був цілий список інших знаменитостей, яких він хотів убити, рахуючи відомого коміка Джонні Карсона (John William “Johnny” Carson; 1925-2005), ведучого телепрограми “The Tonight Show” на каналі “NBC”. Нащо? Марк жадав уславитися.

22:53. Інші патрульні – Білл Гембл (Bill Gamble) та Джеймс Моран (James Moran) поклали Джона на заднє сидіння і на повній швидкості примчали до лікарні Рузвельта (Hospital Roosevelt) на 59-й вулиці, що просто біля Сентрал-парку. За ними, іншою поліцейською машиною приїхала Йоко Оно.

23:00. Закінчивши чергування, лікар Стефан Лінн (Stephan Lynn) уже збирався рушати додому, але його терміново викликали у відділення невідкладної допомоги. Туди він потрапив раніше, ніж потерпілий. Останнього на руках занесли двоє копів.

23:10. Попри всі зусилля нью-йоркських медиків, врятувати рок-зірку не вдалося.

*   *   *

Тепер – слово про сімейні цінності.

Щоб було зрозумілим, цю світлину: окуляри, склянка води, краєвид Сентрал-парку – зроблено одразу після того, як 8 грудня 1980 р. біля будинку “Дакота” на Манхеттені легендарного музиканта застрелив псих, котрий у 1977-му здійснював невдалу спробу самогубства, намагаючись задихнутися чадним газом, а потім лікувався у божевільні на Гаваях, де став... улюбленцем персоналу та пацієнтів.

За задумом дружини-фотографа, залиті кров’ю окуляри чоловіка лежать на столі, поряд – склянка води, а на контражурі – краєвид. Стильно, що не кажіть.

Щоправда, у мене особисто в голові не вкладається, це якою потрібно бути дочкою самурая, щоб після трагічної смерті коханого – просто на твоїх очах! – повернутися додому, накинути кімоно та самовіддано проробляти композицію:

- Так, окуляри Джона сюди, склянка – трохи ближче, горизонт вікна дещо вирівняти. Ні, не так: у склянку треба долити воду, виставити притлумлене світло. А може, предмети поміняти місцями? Кров на скельцях добре видно?

Що неймовірно, для реалістичності Йоко Оно сфоткала і себе саму: як вона діловито клацає закривавлені окуляри вбитого Джона.

Так би мовити, для нащадків, задля посилення трагічного факту, для великої історії. Щоб потім можна було естетично спекулювати?

*   *   *

У його дружини, фотографа та музиканта, яка в мить стала вдовою, була власна логіка. Його Оно стверджувала, що робила не світлину, а… буддистський вівтар.

Це правда, Джон та Йоко сповідували буддизм. І постановочна композиція, схоже, навіяна традицією буцудану (仏壇; “будинок Будди”) – сімейного буддійського вівтаря. Щоправда, у японських будинках його зазвичай влаштовують у форматі невеличкої шафки з дверцятами, а всередині, подалі від стороннього ока поміщають об'єкти релігійного поклоніння (본존, хондзон): статуетки Будди та бодхісаттв, сувої із зображеннями святих, світлини родичів тощо.

Вважається, що буцудан є місцем духовного спілкування з померлим. Тому перед ним на самоті шепочуться щоденні молитви.

Але хто я, щоб судити когось, тим паче – вдову?… Повернуся до викладу фактів. Для тих, хто із англійською – дружить, хроніка останнього дня Джона Леннона тут…

*   *   *

Але факти, кажуть, – річ уперта. Як лангуст. За 33 роки, що минули після смерті знаменитого музиканта, тільки у Сполучених Штатах від вогнепальної зброї загинуло 1057000 громадян. У своєму твіті у березні 2013 р. 80-річна зіркова вдова, котра перетворилася на активістку кампанії, спрямованої на припинення насильства з використанням зброї, написала:

- Смерть близької людини – безглуздий досвід. Після 33 років ми із сином Шоном все ще сумуємо за ним. Йоко Оно Леннон.

Далі – про маркетингові ходи довкола сімейного буддійського вівтаря.

Щоб гарантувати ексклюзив, у 1994 р. вдова Йоко Оно надрукувала шість екземплярів цієї світлини: чотири примірники роздала друзям, одну залишила собі та через шість місяців після загибелі чоловіка використовувала як… обкладинку свого п’ятого сольника “Seasons Оf Glass” (“Часи скла”; 1981; №49 у США).

Захоплено вона розповідала журналістам:

- Я спеціально вмістила фотографію закривавлених окулярів Джона на обкладинці платівки. Рекордингова компанія (“Geffen Records”. – О.Р.) телефонувала мені і попередила, мовляв, крамниці не продаватимуть диски, якщо я не поміняю віжуал. Цього я не розуміла. Чому? Вони переконували: то – справжній несмак. Тим часом, я відчувала себе просякнутою кров’ю, яка залляла вітальню, набиту людьми. Мені, знай, пояснюють, що чоловік мертвий, тіло забрали, а пара окулярів – єдина річ, яку вдалося зберегти. Проте люди, котрі тицяють у мене пальцями, стверджують, що показувати їм окуляри – несмак. “Обкладинку я міняти не збираюся, – заявила я. – Це те, чим зараз залишився Джон”.

*   *   *

…Тіло покійного музиканта зазнало кремації на кладовищі Фернкліфф (Ferncliff Cemetery) у Хартсдейлі, штат Нью-Йорк, а Йоко Оно розвіяла попіл покійного у Сентрал-парку. Кожен велике горе переживає по-своєму, але…

Ви, певне, знаєте, що реліквії, тим паче – сімейні, не продаються.

І справді, шостий екземпляр фотографії із закривавленими окулярами: спочатку експонувався в одній із нью-йоркських арт-галерей (високе мистецтво від самої Йоко Оно!), а потім світлину… продали американському імпресаріо Джонні Волкеру (Johnny Walker), який давно сприяє промоції сучасних японських художників у Сполучених Штатах. Пліткували, мовляв, містер Волкер заприсягнувся: якщо колись наважиться продати реліквію – “те, чим зараз залишився Джон”, – усі кошти підуть на доброчинність.

Минув час. Обіцянки забулися, закипіла кров почала блякнути. У вітальні, напханій людьми, Йоко Оно більше не почувала себе просоченою кров’ю. І шосту фотографію в Лондоні виставили на аукціон, визначивши естімейт (заявлена ціна) £10 тисяч, тобто трохи більше $14 тис.

У середу, 26 березня 2009 р. у торгах аукціонного будинку “Bonhams” шоста фотографія окулярів Джона Леннона, вкритих кров'ю, знайшла нового господаря. Буцудан (“будинок Будди”) пішов з молотка за £8813, тобто $12720.

Отримані кошти справді перерахували до фонду допомоги молодим японським художникам – “Artist-in-Residence”, Токіо. Вдова Джона Леннона свій родовід добре знає.

*   *   *

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Щоб дивний осад у читача не залишався.

Історія того, як звичайні окуляри перетворилися на реліквію.

Останні чотири роки життя особистим окулістом знаменитого музиканта був доктор Гері Трейсі з Нью-Йорка. Далі історія, що називається, з перших вуст (оригінал – тут):

- Одного грудневого вечора 1975-го року, коли робочий день уже закінчувався, я помітив, що дві незнайомі людини, тулячись до вітрини, зазирають у нашу крамничку (79-а Західна вулиця, 210, Манхеттен. – О.Р.). Через кілька хвилин до нас забіг власник сусіднього квіткового магазину Нейл та заволав:

- Це були Джон Леннон та Йоко Оно!

Новина мене вразила, але не шокувала. Я вже знав, що вони замешкали у будівлі “Дакота” на 72-й Західній вулиці. Тому від 1973 р. знамениту пару часто зустрічали у нашому районі. Наступного дня я приймав пацієнта, коли почув голос із добре відомим британським акцентом – відвідувач хотів перевірити зір.

Моя співробітниця – пані середнього віку із Гани, рок-зірку не впізнала та відповіла, мовляв, вона із радістю щось запропонує на зручний час; скажімо, наступного тижня. Я відірвався від діагностики, заявив, що невдовзі звільнюся, перепитавши: чи не може Джон трохи почекати, але сьогодні перевірити зір. Того вечора він нікуди не поспішав і люб'язно погодився.

*   *   *

Пригадую, серце калатало, а в голові майнула думка: “Я маю виписати рецепт правильно!” Бо вже зловісно миготіли газетні заголовки: “Під час концерту Джон Леннон перечепився. Оптометриста звинувачують у недбальстві” або “Колишній “бітл” майже втратив зір – окуліста засудили за помилковий діагноз”. Попри надмірну знервованість, того вечора зір я перевірив бездоганно, а Джон вибрав кілька нових оправ. Він завжди знав, що шукає, зберігаючи прихильність до оправ із круглими або близькими до цієї форми скельцями, які завдяки Джону набули шаленої популярності.

Він також наполягав на гнучких, щільно прилеглих завушниках та носоупорах, пояснюючи, що вони мають надійно тримати окуляри під час його сценічних стрибків. Наприкінці візиту я попросив Джона залишити номер телефону, аби сповістити, коли пару виготовлять. Він завагався, але погодився і навіть… здивувався, коли я пообіцяв закодувати всі дані у власних записах.

Моїм постійним клієнтом Джон Леннон став на подальші чотири роки. У 1975-1979 pp. він двічі проходив повну діагностику зору, придбав у мене більше дюжини окулярів і часто звертався по дрібний ремонт. Майже завжди Джон та Йоко з'являлися перед закриттям магазину. Завершивши справи, вони стиха сідали про щось побалакати. Наші розмови були короткими; як правило, вони стосувалися подій на Манхеттені. За чотири роки до мене Йоко Оно жодного разу не звернулася за послугою окуліста. Вона завжди трималася на задньому плані – тиха, ввічлива, непомітна. Джон часто заходив і один, але я завжди відчував: якщо Йоко була із чоловіком, вона діяла заспокійливо, миротворно.

Під час одного з останніх візитів Джон Леннон раптом вирішив відмовитися від круглої металевої оправи. Хотілося чогось нового, і він вибрав пластмасову оправу з темно-сірими лінзами. Думаю, судячи з фотографій, саме ця пара була на ньому того трагічного дня – 8 грудня 1980 р., коли Джона застрелили.

*   *   *

Р.S. Що цікаво, доктор Гері Трейсі й досі зберігає колекцію старих – часто зламаних – окулярів Джона Леннона, як і надійно ховає у сейфі невелике листування зі знаменитим музикантом.

Ніколи він нічого не продавав.

І – не збирається.

Хоча Леннона д-р Трейсі вважає лише... “другим із кращих”, бо все життя захоплювався Бобом Діланом (Bob Dylan; 1941). Тут усе зрозуміло: Джон Леннон сам записав себе у фанати того американця, бабуся і дідусь за батьківською лінією – Зігман Циммерман (Zigman Zisel Zimmerman; 1873-1935) та Ганна Грінштейн (Anna Chana Greenstein; 1879-1955) якого були родом із… Одеси та в 1905 р. емігрували з України.

*   *   *

Р.Р.S. Знаменитих пацієнтів окуліст Гері Трейсі більше не надбав.

*   *   *

Р.Р.Р.S. Після смерті чоловіка вдова Йоко Оно заборонила особистому оптометристу розголошувати рецепт офтальмологічного анамнезу Джона Леннона.

Справа не стільки у правилах HIPPA – про конфіденційність інформації пацієнтів, як через побоювання, що знайдуться люди, які почнуть... підробляти окуляри. Ну, а ті – як ви вже знаєте, частина сімейного буддійського вівтаря.

Може, вдові ніхто не пояснив, що та модель оправи – “Business” – давно стоїть у продажу за ціною $64,88 за пару.

Олександр Рудяченко
Використані джерела:  1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11