«Тату, давай з тобою дружити на все життя!.. І на всю смерть»

«Тату, давай з тобою дружити на все життя!.. І на всю смерть»

Укрінформ
У Полтаві попрощаються з Євгеном Путрею – відомим графіком і батьком талановитої художниці Саші, яка померла в 11 років від лейкемії

15 листопада 2021 року перестало битися серце полтавця Євгена Путрі – знаного художника-графіка і батька феноменально обдарованої художниці Сашеньки Путрі, яка померла в 11-річному віці від лейкемії. Євген Васильович, якому 1 листопада виповнилося 85, пережив свою геніальну доньку на 33 роки. І весь цей час між ними існував духовний зв'язок. Приходячи уві сні до батька, донька застерігала його від бід, підказувала, чим лікуватися і показувала свої нові картини, намальовані на небі… У всякому разі, Євген Васильович під час наших розмов розповідав про це досить переконливо.

ПРОРОЧІ СНИ

Євген Путря
Євген Путря

У снах він іноді бачив свою доню то з німбом, то з ангельськими крилами за спиною. Вона приходила до їхнього дому, бо сумувала за рідними, але запевняла, що ТАМ їй добре і журитися за нею не варто.

Якось Євген Васильович захворів на грип, і йому наснилося, що Саша присіла біля нього на ліжку й попросила дати ліву руку. «Я тебе лікуватиму», – пояснила. І тепла хвиля поступово розлилася по тілу батька, а на ранок він прокинувся абсолютно здоровим. Після цього він жодного разу не застуджувався.

Так само уві сні дочка підказала Євгенові Васильовичу, як вилікувати виразку дванадцятипалої кишки. Його вже готували до операції, коли Сашенька, взявши за руку, повела на грядку. Там росли буряки, і на одному з них чоловік побачив крапельку соку. І так йому захотілося цього соку, що, прокинувшись, він миттю побіг у магазин купити буряків. Словом, операція чоловікові не знадобилася.

«Тату, ти ще довго палитимеш? Кидай, це шкідливо», – звернулася Саша, вкотре навідавшись до батька. Легко сказати! Стаж курця у Євгена Васильовича був років сорок. Думав, не зможе виконати прохання доньки. Пішов до Пушкарівської церкви, помолився, попросив допомоги, а коли вийшов – викинув останню цигарку і навіть «ломки» не відчув. Наче й не було чотирьох десятків років, коли він викурював до двох пачок цигарок на день.

Саші вдалося зробити ще одну, здавалося, неможливу річ – відучити батька від м'яса, без якого раніше чоловік не уявляв свого раціону. Відтоді вегетаріанство стало його внутрішнім переконанням.

Звісно, далеко не всі сни бували такими конкретними, більшість були алегоричними і символічними.

Євген Васильович зберігав цілий стос своїх замальовок пророчих снів. На одному з них був зображений палаючий літак. Саша якось крикнула йому: «Тату, дивись, літак падає!» Тієї ж миті в них над головами пронісся літак, що горів, й одразу вибухнув. Це сталося за півмісяця до американської трагедії 11 вересня 2001 року. Такий же вибух, як уві сні, чоловік побачив пізніше й по телевізору.

За кілька днів до аварії, у яку Євген Васильович потрапив із друзями, Саша звернула його увагу на чотири миски різних розмірів, наповнених кров'ю. Він знав, що трапиться біда, просив колег відкласти заплановану поїздку до Миргорода, розповів про попередження. «Невже ти віриш у цю містику?» – посміялися з нього. А на зворотному шляху їхній автомобіль на повній швидкості врізався у трактор із причепом, що виїхав на трасу. У салоні було чотири людини різного віку, серед них і маленька дитина. Тільки дивом усі залишилися живими.

Народження молодшої доньки Євгенові Васильовичу також наснилося за рік до її появи на світ. Уві сні він побачив на нічному небі маленький яскравий метеорит, який падав на них із дружиною і «приземлився» прямо на ковдру. Придивилися, а то яйце, що світиться й переливається всіма кольорами веселки й пульсує, як серце. Раптом яйце тріснуло – і на ковдрі з'явилося маленьке пташеня з величезними людськими очима в обрамленні довгих вій.

Ці величезні людські очі в обрамленні довгих вій Сашенька малювала і собачкам, і кішечкам та іншим звіряткам, яких витворювала її фантазія. У них – то радість, то лукавство, то сум. І тому вони справжні, живі.

ДРУГЕ ЖИТТЯ ПУШКАРІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ У ПОЛТАВІ

Батьки Саші вірили в реінкарнацію. Бо чим інакше можна було пояснити безмежну любов дитини до Індії та її культури, яка займала особливе місце у творчості юної художниці? А то якось донька поцікавилася, куди подівся їхній… слон, на якому вона любила кататися колись давно, коли ще була зовсім маленькою. А після перегляду фільму «Танцюрист диско» з Мітхуном Чакраборті у головній ролі – десятирічна дівчинка вирішила… стати його дружиною. Вона малювала портрети артиста, а поряд – себе, присвячувала йому вірші, співала індійських пісень, які звучали вдома з платівок, читала літературу про батьківщину свого улюбленого актора. Із задоволенням освоювала складне мистецтво індійського макіяжу, навчилася одягатися в сарі. Свій останній автопортрет Сашенька намалювала в лікарні. На ньому вона – в образі індійської дівчинки в національному одязі з величезними очима. У сарі Сашу й поховали, а в труну їй поклали маленький портрет Мітхуна Чакраборті.

Уперше незвичайні очі Саша намалювала, коли їй був рік і кілька місяців. Мама дала дитині ручку й та старанно почала виводити спіральки – димок. Мама глянула: а він живий, з очима!

- Якось донечка дісталася моєї майже готової картини, – пригадував у одній із наших розмов Євген Васильович. – Дирекція Полтавського музею Івана Котляревського замовила намалювати сцену весілля за твором «Енеїда». Відійшов, а коли повернувся, побачив, як трирічна Сашенька «закінчує» малюнок. До речі, вийшло дуже вдало. Дещо я, звичайно, підтер, але пір'я, яке летить із курки в різні боки, – її рук справа. Це наша перша спільна робота.

Шість останніх років життя Саша Путря тяжко хворіла, але саме цей час став найбільш плідним у її творчості. За ці роки дівчинка створила 2 276 робіт. До деяких картин складала чудові вірші. Крім того, залишила безліч вітальних листівок, малюнків у записниках і навіть технічні креслення. Для відновленої Пушкарівської церкви у Полтаві написала маленьку ікону Божої матері.

Мистецтвознавці впевнені: якби доля дозволила таланту Саші Путрі розкритися до кінця, то її ім’я стояло б в одному ряду з іменами найкращих художників нашого часу. Сашині роботи відомі у понад 50 країнах світу. В Індії її посмертно вшанували Національною премією дитячого об’єднання «Неру Бал Саміті». Дівчинку нагороджено (посмертно) медаллю «За життя, гідне людини» та орденом «За примноження добра на Землі» (з-поміж нагороджених цим орденом – Мати Тереза, Олесь Гончар, Робертіно Лоретті, Борис Патон…). У Полтаві діє музей Саші Путрі, її ім’я носить дитяча художня галерея.

Особлива заслуга доньки і батька Путрів є у відновленні Пушкарівської церкви у Полтаві. Євген Васильович розповідав, що вони часто гуляли біля занедбаного храму. Іноді ховалися в ньому від дощу. Затамувавши подих, дівчинка довго розглядала напівстерті розписи на стінах, мріючи відновити їх. І вирішила рятувати церкву. За її підказкою тато написав листа «найбільшому начальникові» й попросив його допомогти відродити храм. Лист відправив до Фонду культури УРСР, який очолював тоді уродженець Полтавщини Борис Олійник. А незабаром звідти надійшла відповідь, що гроші на відродження храму будуть виділені з республіканського бюджету. «Пішли швидше до нашої церковочки, почитаємо їй про це, потішимо її», – раділа дев'ятирічна дитина.

На жаль, відроджений за її допомогою храм – Саші не довелося побачити…

РІДНІ ДУШІ

- Ви розмовляєте з донькою у снах… Вона вам розповідає, чим ТАМ займається? – поцікавилася я колись під час розмови з художником.

- Здебільшого вона каже мені такі розумні речі, які мій розум ще не може осмислити. Знаю, вона кілька років осягала складну науку. Тоді заглядала до мене ненадовго – втомлена, з книжками – і поспішала назад. Зараз я дивлюся на цей світ інакше, її очима. А ще Сашенька часто розповідає мені про інші галактики, де немає ні воєн, ні заздрості, ні агресії. І з подивом запитує мене: «Ну чому ви так неправильно живете? Чому без кінця ділите цю маленьку земну кульку?»

Я питав, чи малює вона зараз. Дочка здивувалася: «А хіба ти не бачиш?» Й одразу стіни кімнати та стеля кудись зникли, над нами з'явилося високе блакитне небо. Сашенька змахнула рукою, і на ньому з'явилися легкі прозорі хмари. Потім стала на якесь підвищення і почала малювати веселку. На все небо. Дуже яскраву, неймовірно гарну…

Напередодні свого відходу, розповідав Євген Васильович, Саша попросила його прикласти руку до білого листка, потім обвела її. Зверху поклала свою руку, і її обвела. Закінченим малюнок знайшли вже після смерті маленької художниці. Біля великого Місяця справа є Сіріус – зірка, на яку Сашенька хотіла полетіти.

Коли дівчинка була ще жива, вона якось сказала: «Тату, давай з тобою дружити на все життя!.. І на всю смерть». Батько тоді відповів, що дружити на всю смерть не можна. А після її відходу зрозумів, що помилявся…

Тепер їхні душі зустрінуться в іншому світі. Кажуть, він кращий…

Ганна Волкова, Полтава

Фото з архіву Євгена Путрі

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-