Автограф від Пуччіні та портрет усміхненої примадонни

Осіння пора на Тернопільщині традиційно проходить ще й під знаком славетної землячки Соломії Крушельницької: у вересні, коли вона народилася, на її малій батьківщині – Тернопіллі, проводяться пісенні фестивалі, концерти, конкурси, виставки. Такі урочини не обходяться без відвідин родинного будинку Соломії Крушельницької у селі Біла, що розкинулося упритул до Тернополя. Нині тут уже не одне десятиліття розташований меморіальний музей співачки.

Кореспондент Укрінформу пройшовся залами цієї будівлі, що зберегла в експонатах дух часу, в якому жила майбутня «вагнерівська примадонна» XX століття.

2500 ШТРИХІВ ПРО СОЛОМІЮ

На порозі меморіального музею зустрічаюся з хранителькою його фондів і багатолітньою директоркою Надією Зюбровською.

Ступаємо кілька кроків через невеличкий коридорчик – і ми вже у світі Соломії Крушельницької, яка дивиться із великоформатного портрета на кожного відвідувача.

- Хоча наша славетна землячка народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці на Тернопільщині, її дитинство та юність пройшли саме тут, у цьому парафіяльному будинку. Адже її батько, Амвросій Крушельницький був священником. Про це на тутешньому сільському цвинтарі нагадує величний пам’ятник з італійського мармуру, який встановила Соломія своїм батькам, – розповідає музейниця. – Коли ще у вересні 1963 року ми відкривали наш музей, розуміли, що не можемо конкурувати з іменитими музеями, фонди яких мають багатющі матеріали про життя і творчість співачки. Але навіть те, що вдалося нам зібрати, для нас дуже дороге, бо подароване музею як її односельцями, так і знаними етнографами, митцями, шанувальниками непересічного таланту Соломії Крушельницької, – каже Надія Зюбровська.

За її словами, експозиція музею співачки побудована за хронологічним принципом, тут мовою світлин, документів, афіш, партитур, творів образотворчого мистецтва показано дружні та творчі стосунки співачки з видатними діячами світової й української культури, здобутки, родинні зв’язки Соломії.

- Фонди музею налічують понад 2500 експонатів. Кожен із них – своєрідний штрих до творчої біографії актриси. Гордість нашого закладу – його меморіальна частина – особисті речі співачки. Вони створюють неповторну атмосферу її присутності, дають уявлення про естетичні смаки співачки. З-поміж таких експонатів привертає увагу вишивана блузка Соломії, що дуже личила їй, також маємо ще одну тогочасну блузку ручної роботи та білу сукню, тонко мережану гаптом.

- А оці меблі – автентичні?

- Так, ці досить скромні меблі стояли тут іще за життя співачки. Це старовинна шафка, диван, м’яке крісло, величезне дзеркало з різьбленою рамою… – розповідає пані Надія.

Чорно-білі миті й загальну атмосферу творчого життя співачки відтворюють у музеї й рідкісні фотокартки.

- Зрозуміло, упродовж життя яскраву постать нашої землячки оточували чисельні шанувальники, прихильники, її фотографували у різноманітних сценічних образах, записували неповторний голос на платівки. Завдяки цьому тут, у музеї, вдалося зібрати низку світлин про цю надзвичайно талановиту і красиву жінку, яка своєю душею, голосом і вродою полонила сучасників у різних куточках світу, – вступає у розмову мистецтвознавець Наталія Собкович.

- А збереглися фотографії юної Соломії?

- В експозиції музею поряд із фотографіями батьків Соломії поміщене фото 1900 року, де зображена вся сім’я Крушельницьких. На ньому, як і на фотопортреті 1893 року, виконаному тернопільським фотографом Студинецьким – молода Соломія, спокійна, врівноважена, з відкритим поглядом і легкою посмішкою на благородному обличчі.

- А ось – Соломія разом із жінкою, яка тримає віяло в руках…

- Це досить примітне фото 1896 року, виконане у Мілані, де Соломія Крушельницька поруч із уславленою Фаустою Креспі, яка з 1893 року в Італії навчала співу майбутню оперну зірку. Бачите, молода Соломія у світлій сукні – сидить, шанобливо і делікатно тримаючи свою наставницю під руку.

- А це фото, напевно, найчастіше репродукують, коли згадують Соломію Крушельницьку?

- Так, це робота фотомайстра Чеховського, фото зроблене в Одесі у 1896 році, на ньому зображено 24-річну красуню. Обличчя повернуте ліворуч, витончений, наче з мармуру, профіль підкреслює глибока тінь на лівому оголеному плечі. Пишне волосся зібране й акуратно укладене у зачіску, а весь образ завершує декоративна квітка – єдина штучна прикраса…

«МАДАМ БАТТЕРФЛЯЙ», ЯКА ВРЯТУВАЛА КАР’ЄРУ ПУЧЧІНІ

- Пані Наталю, на стендах є низка фотографій, що відображають оті миттєвості тріумфу оперної співачки з Галичини у різних куточках світу…

- Справді, ці світлини 1890-1910 років засвідчують моменти світової слави Соломії Крушельницької. У її оперному репертуарі були десятки партій, їй довіряли прем’єри своїх творів відомі композитори, бо знали, що Соломія – це великий талант, неперевершений голос, надзвичайна працелюбність і відповідальність – і, як результат, – завжди успіх, овації, – каже мистецтвознавець Наталя Собкович.

На музейних світлинах Соломія Крушельницька у вишуканому сценічному вбранні постає в образах Амалії та Аїди («Бал-маскарад» і «Аїда» Джузеппе Верді), Єлени («Мефістофель» Арріго Бойто), Ельзи («Лоенгрін» Ріхард Вагнер), Чіо-Чіо-Сан («Чіо-Чіо-Сан» Джакомо Пуччіні) та багатьох інших…

- До речі, саме Соломії Крушельницькій Джакомо Пуччіні завдячує тріумфом своєї опери «Мадам Баттерфляй».

- Розкажіть, як це сталося?

- Почалося все із... провалу прем’єри у 1904 року в Мілані. Зал тоді обурено свистів, маестро думав, що це все – крах. Але Пуччіні порадили дещо переробити твір і на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. Співачка довго вагалася, але після того, як на її пораду скоротили вступну частину, по закінченні прем’єрного показу оновленої опери – публіка сім разів викликала композитора й акторів на сцену. Це був тріумф!

Тоді зворушений і вдячний маестро надіслав Соломії свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй», про що нагадує ця фотографія.

Узагалі в будинку Соломії Крушельницької в Італії була ціла колекція із зображенням співачки в образах відомих оперних героїнь.

- А яка доля цієї колекції?

- Деякі дослідники творчості співачки кажуть, що фотографії були втрачені в роки Другої світової війни під час бомбардування міста, але негативи цієї колекції зберігаються в одному з фотографічних закладів в італійському Віареджо, – додала Наталя Собкович.

УСМІШКА ПРИМАДОННИ ТА РОДИННЕ ДЕРЕВО

Як зазначає директор меморіального музею в Білій, Надія Зюбровська, ще за життя співачки художники у різних країнах малювали її портрети.

- Це і флорентійські живописці, й польські художники-графіки. Завдяки тому, що збереглося чимало фотографій Соломії Крушельницької у нашому та інших музеях, тернопільські, львівські, київські митці теж увіковічнили образ співачки на своїх полотнах.

А рік тому в нас з’явився ще один цікавий музейний експонат – оригінальний мистецький твір, автор якого – відомий тернопільський художник Олег Кіналь. Він теж сьогодні у нашому музеї.

- Художник намагався зобразити співачку не у сценічному образі, такому велично-холодному, а просто як прекрасну жінку. Бачите, на цьому полотні Соломія Крушельницька усміхнена, з «іскринкою» в очах, красива, ніжна, якою вона насправді була, – розповідає пан Олег, вказуючи на кольоровий портрет актриси.

- Багато разів зі своєю дружиною Наталею, яка досліджує життя і творчість Соломії Крушельницької, ми переглядали як оригінали, так і репродукції з фотографіями співачки, читали спогади про неї. До речі, коли Соломія прогулювалась із чоловіком, адвокатом Чезаре Річчоні, мером італійського Віареджо, то пів міста збігалося подивитися на цю чудову пару.

Вони мешкали на березі моря, у будинку, який згодом усі знали як віллу «Salome». Там прожили разом майже 30 років, до смерті Чезаре.

Це був щасливий шлюб… Соломія була самодостатньою жінкою, непересічною, яскравою. Між іншим, вона першою серед українок сіла за кермо, і її сучасників вражало, як добре вона водила автомобіль, – каже Олег Кіналь.

Подружжя Кіналів – Олег і Наталя, які спеціально прийшли до музею, коли готувалася ця публікація, одні з перших в області оприлюднили вже згадувані, невідомі для багатьох цікаві факти із життя Соломії Крушельницької. Вони ж створили серію буклетів, листівок, фотоальбомів, присвячених славетній землячці.

- На початку 2000-х ми працювали з архівами Італії, Аргентини. Збирали буквально фрагментарно усе, що стосувалося Соломії Крушельницької, – розповідає дизайнер, видавець, культуролог, дослідниця життя і творчості Соломії Крушельницької тернополянка Наталя Кіналь.

- Просто вражають відгуки про неї світових мистецтвознавців. Усі вони сходилися на тому, що це був неповторний голос, настільки дивовижний, що саме тільки наша землячка зі своїм артистизмом могла передати експресію і Пуччіні, й Вагнера.

Вона направду була неперевершена у їхніх операх. В одному з тернопільських видань ми написали першу статтю про неї як про жінку, примадонну, з якою не могли навіть конкурувати інші співачки, настільки вона мала дивовижний талант. Також нам удалося віднайти деякі записи її творів, відтворили родовід Соломії, передали у цей музей.

- Тут, у музеї, при вході зображене родинне дерево Крушельницьких.

- Так, це ми з Олегом його відобразили у такій формі. Їхній рід був надзвичайно потужним: кілька священників, письменники-полоністи, непересічні люди, особистості, що, напевно, й передалося Соломії Крушельницькій. А коріння роду Крушельницьких простежується з 1395 року, коли Владислав Ягайло надав їм шляхетські привілеї.

- А це правда, що майбутня співачка світового ґатунку самотужки вирішила опанувати оперний спів?

- Справді, Соломія сама без усіляких рекомендацій поїхала до Львова, аби отримати музичну освіту. Характерно, що згодом у її дипломі було зазначено: «Має усі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени», – розповіла Наталя Кіналь.

Поволі розглядаю музейні експонати. Директор меморіального музею Надія Зюбровська каже, що кожен із них дозволяє відвідувачам ніби торкнутися великої слави землячки.

Зрештою, здавалося б, сільський музей, але навіть із усіх отих зібраних матеріалів – перед нами постає образ актриси та її неймовірно насичене сценічне життя.

- Так, уже в 23 роки Соломія співала в театрах Італії, згодом об’їздила з гастролями пів світу – від країн Європи до США та Південної Америки, від Санкт-Петербурга до Буенос-Айреса. І хвилюючим є той факт, що в концертній програмі Соломії завжди лунала українська пісня.

У вересні 1939 року Соломію Крушельницьку в Львові застає війна. «Визволителі» забрали її львівський будинок, залишили лише частину помешкання (зараз там музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької).

Примадонна так і не змогла виїхати за кордон і під пильним оком радянських органів пережила війну, працювала у стінах Львівської консерваторії. А померла мало не у злиднях у 1952 році у Львові, – завершила розповідь музейниця.

Коли покидав меморіальний музей у Білій, ще раз глянув на кольоровий портрет роботи Олега Кіналя. З полотна дивилася усміхнена примадонна. Здалося, ось-ось вона вдихне осіннє повітря рідної оселі й через мить чисте, дзвінке лірико-драматичне меццо-сопрано зазвучить на весь обшир…

Олег Снітовський, Тернопіль–с.Біла

Фото Олега Снітовського та музею Соломії Крушельницької у с.Біла