Просто слухай: вірші до 30-річчя Незалежності України

Просто слухай: вірші до 30-річчя Незалежності України

Подкаст
Укрінформ
До 30-річчя Незалежності України пропонуємо послухати вірші визначних українських митців: Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Стуса, Ліни Костенко та інших.

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Іван Франко «Не пора, не пора, не пора»

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Леся Українка – Do (Гімн. Grave)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

Тарас Шевченко – «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть.

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.  

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу

Та й більш нічого.

Кричите, Що бог вас создав не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!  

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступе

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ божій

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать…

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!  

Василь Симоненко Україні

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім'ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Василь Стус – Сто років як сконала Січ

Сто років як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії.

І глупа облягає ніч

Пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,

І сподівань, і вір, і крові

Синів, що за любов тавровані,

Сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,

Із шаровар, з курної хати

Раби зростають до синів

Своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

Земля, рабована віками,

І не скарать тебе душителям

Сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,

Ти ще роздерта на шматки,

Та вже, крута і непокірна,

Ти випросталася для волі,

Ти гнівом виросла. Тепер

Не матимеш од нього спокою,

Йому ж рости й рости, допоки

Не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом

Спадають з неба блискавиці,

Тарасові провісні птиці –

Слова шугають над Дніпром.

Олександр Олесь Пам'ятай

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров'ю і слізьми стікала

І дружної помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі

Робила на пана і в ранах орала,

Коли ворушились і скелі німі,

Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката, сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,

Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла

І ціла могилою стала,

Як сльози котились і в демона зла,

Європа мовчала.

Ліна КостенкоУкраїнське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Ліна Костенко Я хочу на озеро Світязь

Я хочу на озеро Світязь,

в туман таємничних лісів.

Воно мені виникло звідкись,

у нього сто сот голосів.

Воно мені світить і світить,

таке воно в світі одне.

— Я Світязь, я Світязь, я Світязь!

Невже ти не чуєш мене?!

І голосом дивним, похмурим,

як давній надтріснутий дзвін:

— Батурин, Батурин, Батурин! —

лунає мені навздогін.

Я річку побачила раптом.

Питаю: – А хто ж ти така?

— Я Альта, я Альта, я Альта! —

тонесенько плаче ріка…

Юрій Андрухович – Україна ж — це країна барокко…

Україна ж — це країна барокко.

Мандрувати нею — для ока втіха.

І тому западає спокуса в око:

зруйнувати все. І скільки б не їхав,

бачиш наслідки: мури і житла хворі

ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні

знаки. З криниць повтікали зорі,

тобто їх нема, криниці відсутні,

але є сліди, і це дозволяє

подавати прогноз у вигляді віри

в неминуче. Тому що наша земля є

чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

Це підпільне барокко влаштовує опір

і цвіте шалено навіть в уламках,

хоч забуто нас і мовчать в Європі.

Катувати зручно в палацах, замках,

а в каплицях тісно. Тому каплиці

є найперший крок углиб України.

Мені видно все з чужої столиці.

Все на світі можна підняти з руїни,

крім живої крові, як ми вже знаєм.

Напиши, чи всі живі та здорові.

Чи літають ангели над Дунаєм,

чи дощі у Львові, чи досить крові.

Володимир Сосюра Як не любить той край,

Як не любить той край,

Де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ,

Що ми звемо життям,

Де вперше став ходить

І квіткою неначе

В його теплі зростав

І усміхавсь квіткам!

Василь СимоненкоЯ закоханий палко, без міри

Я закоханий палко, без міри

У небачену вроду твою.

Все, що в серці натхненне і щире,

Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину

Гріє душу твоє ім'я,

Ненаглядна, горда, єдина,

Україно моя.

Дмитро ПавличкоДе найкраще місце на землі

Де найкраще місце на землі

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

– Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

– Сонце усміхнулося здаля:

– Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Володимир Сосюра Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-