Печери Лаври: рятувати, не торгуючись з начальством Моспатріархату?

Печери Києво-Печерської Лаври - тема настільки багата, що про неї можна говорити безкінечно. І вона настільки складна, що до неї важко підступитися, навіть якщо ти писала про це багато разів.

Днями офіційні ресурси УПЦ Московського патріархату повідомили про аварійну ситуацію, яка склалася у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. З посиланням на лист намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла прем'єр-міністру Денису Шмигалю повідомлялося, що у разі невжиття термінових заходів існує загроза руйнування лабіринтів Ближніх печер Києво-Печерської Лаври, що може призвести до людських жертв.

У листі йшлося про зростання зволоженості ґрунтів і про те, що у разі невжиття термінових заходів існує загроза руйнування лабіринтів печер, що може призвести до непоправних втрат і людських жертв.

У листі настоятеля Лаври повідомляється, що внаслідок природних і техногенних факторів гідрологічні умови аварійних ділянок у лабіринті печер залишаються складними.

Намісник повідомляв, що комісії техніко-економічної безпеки охарактеризували стан аварійних ділянок печер як надзвичайну ситуацію регіонального масштабу, і, оскільки ці ділянки задіяні у паломницькому маршруті, у разі невжиття термінових заходів – є загроза руйнування лабіринтів печер. Єпископ клопотав про виділення з резервного фонду держбюджету коштів для невідкладних протиаварійних робіт.

ЧИЇ ПЕЧЕРИ?

Щойно з'явилася новина про ситуацію в печерах і прохання про допомогу, вона розділила співтовариство на два табори. Одні заговорили про те, що печери треба рятувати негайно. Інші заходилися стверджувати, що, мовляв, московські попи «сильно хитрі» – самі про Лавру не піклуються, а гроші у держави просять.

Тому, щоб запобігти таким дискусіям, пропоную виходити з того, що печери – наші. Не московські, не ЮНЕСКО, ні чиїсь ще.

Це безумовний і найбільший духовний (хто не вірить у дух, то – символічний) капітал України. Київський Афон, Новий Єрусалим, небосхил преподобних київського неба... Список порівнянь лаврських печер, дуже точний, до речі, можна продовжувати.

Світський читач часто мислить рейтингами. Тож, якщо забажати – зі ста двадцяти п'яти преподобних можна складати рейтинги безкінечно. Топ знакових історичних постатей (Федір Острозький, Нестор Літописець, Варлаам Печерський), топ «верблюдів, які проходять крізь голкові вушка» (найбагатших людей Русі, які прийняли чернецтво), топ аскетичних подвигів київської традиції, художників, видатних менеджерів, неймовірних літописних сюжетів. І безліч чудес, які сталися за молитвами преподобних, описаних і літописами, і сучасними дослідженнями.

Буквально два тижні тому сиділа в кафе Лаври з одним відомим настоятелем одного монастиря Православної церкви України, ми зустрілися там, коли ходили у печери. Він розповідав мені про те, які преподобні допомагали йому справлятися з його обов'язками ігумена, а я розповідала про нові чудеса в Лаврі, про які свого часу писала для українських видань зі слів віруючих екскурсоводів Лаври.

Я була не першою, хто описав надприродні події, що можливі лише у печерах. До мене це зробили кожен свого часу - освічені Нестор Літописець, Полікарп Печерський і Петро Могила (святий, засновник Могилянки).

Про феномен і чудодійну силу нетлінних мощей писали і сучасні біологи, які проводили дослідження на мощах (детально описано у книжці «Дива лаврських печер»), і Феофан Прокопович (праця «Натурфілософія або фізика»).

Власне, викладаючи усе це, я просто хочу, щоб читач перейнявся усвідомленням: печери і Лавра – це українська спадщина. Вона нікуди не дінеться, і її неможливо зганьбити діями ієрархів, які там мешкають, вона наша, незалежно від того, в якій юрисдикції перебувають мешканці Лаври.

У висновку - ще один епізод. Коли готувала серію інтерв'ю з ченцями і єпископами ПЦУ, буквально недавно почула: "Ми молилися про надання автокефалії молитвою про єдність, яку знайшли у Петра Могили, і робили це кожного разу, коли бували у печерах".

Отже, незалежно від юрисдикції, святі Лаври допомагали в наших найпотаємніших автокефальних сподіваннях. І ще (щоб два рази не вставати): преподобні нікуди не поїдуть, їх неможливо вивезти. Житія розповідають, що коли труну засновника Лаври преподобного Антонія (зараз його мощі поховані) під час спустошень і набігів хотіли забрати до Москви, то звідти вирвався вогненний стовп – і у такий спосіб святий дав відсіч спробам «евакуації». А ще - не забуваймо, що практично всі преподобні (якщо вже йдеться про юрисдикцію) були кліриками Вселенського патріархату. Навіщо їм Москва?

ОБВАЛЕННЯ - ЗАГРОЗА ПЕРМАНЕНТНА?

Тепер щодо ситуації у печерах. Їхнє збереження і безпека протягом століть потребували вкладень, кваліфікованих і трудомістких робіт. Згадки про аварійні ситуації («повержения древних убежищ святых отшельников») датуються початком 17 століття.

Відомо, що гідротехнічні роботи, рятуючи печери від обвалення, проводив і світоч української церковної історії Варлаам Ясинський (ректор Могилянки, до речі, і начальник Лаври).

З 18 століття (ну, вже пробачте, з історії сторінок не викинеш) протизсувними роботами займався імператорський дім, конкретно - відомі німецькі інженери. У 19 столітті у Києві діяв спеціальний комітет, до якого входили кращі військові інженери. Він займався печерами і за його роботою стежили з Петербурга. Я читала, що в архівах є всі документи інженерних і гідротехнічних робіт.

Але суть в тому, що неможливо зберегти стародавні святі лабіринти підземель без вкладень. Спроби здешевити життя були: у 1991 році (вже після передачі Лаври монастирю) спостереження за Лаврою припинилися – і будь ласка: вже у 2004 і 2005 роках сталися серйозні обвали у Ближніх печерах. У 2006 році проблеми були усунені. У 2007 році там запрацювала система моніторингу – метеорологічні спостереження за температурою і вологістю повітря і ґрунтами печер.

Наші джерела повідомляють, що українська держава завжди виділяла кошти на підтримку Лаври. Нібито найбезвідмовнішим був прем'єр-міністр Азаров. Але ситуація останніх років багато що змінила. Припускаємо, що поведінка лаврського начальства, війна - зменшили сліпу щедрість держави у виділенні коштів.

Ми звернулися до заповідника "Києво-Печерська лавра" з проханням детально прокоментувати ситуацію з печерами, але на момент написання тексту відповіді не було.

ГРОШІ ЧИ ГРОШІ ПЛЮС КОНТРОЛЬ?

Чи має право монастир просити кошти на підтримку печер? Безумовно. Чи має право держава стежити за витратами, здійснювати нагляд. Безумовно. Але при цьому, враховуючи нелояльність і явну політичну заангажованість нинішнього керівництва Лаври з УПЦ МП, держава має право на ще одну опцію. На компроміс. Наприклад? Щоб клірики УПЦ МП, які приєдналися до ПЦУ, могли б і прийти в печери, і на могилу митрополита Володимира – без того, щоб слухати мат на свою адресу. Наприклад, під час приїзду Вселенського патріарха дозволити Його Всесвятості прикластися до мощів у печерах. Наприклад, демонструвати лояльність до своєї держави.

А поки керівництво Моспатріархату поширює і живить фейкові страхи. Поширюють чутки, що приїзд Варфоломія використовуватимуть, щоб забрати Лавру і Фролівський монастир. Або що "розкольники" перепишуть всі храми УПЦ МП на ПЦУ. Звучить, як безумство. Або як диверсія. Сподіваюся, що ні те, ні інше не завадить ні ремонту печер, ні компромісу.

До речі, про можливість компромісу я спробувала запитати і намісника Лаври, а також священноначалля УПЦ МП. Надіслала листи-запити за адресами митрополії. Відповіді не отримала. З чуток, намісник Лаври готується до з'їзду чернецтва у Почаївській Лаврі.

Отримаємо відповідь - обов'язково повідомимо нашим читачам.

Поки ж важко зрозуміти, чи вимагають у Лаврі лише гроші? Без, образно кажучи, "умов і контрибуцій"? З подальшим виведенням натовпів бабусь під органи влади? Чи готові на розмову?

У будь-якому разі, робота над укріпленням печер неможлива без держави. Власне, їх збереження без цього неможливе. Небажання йти на компроміс з боку начальства УПЦ МП зробить цю церкву схожою на фейкову матір притчі про царя Соломона, яка готова краще розрубати дитину навпіл, ніж поступитися комусь. Але держава і українське суспільство, відчуваючи себе спадкоємцями такого скарбу, точно не можуть допустити обвалення печер. Їх треба ремонтувати у будь-якому разі. Адже вони у будь-якому разі наші, правда?

* * *

Наступне покоління відзначатиме 1000 років від часу заснування печер. Якщо, звичайно, ми їх збережемо.

Лана Самохвалова, Київ