Олександра Кехайоглу. Трохи сонця у теплій вовні

Олександра Кехайоглу. Трохи сонця у теплій вовні

Власний погляд
Укрінформ
Художниця й дизайнерка з Буенос-Айреса знайшла чудовий спосіб, як можна легко і просто «озеленити» будь-яке житло

Весна. Зеленіє травичка. І – на муравичку перетворюється вовна.

Це аж ніяк не вицвілі ворсисті килими вашої бабусі! Аргентинська дизайнерка грецького походження Александра Кехайоглу (Alexandra Kehayoglou; 1981) створює вовняні артефакти для затишних інтер’єрів, і виглядають вони, наче маляр пензлем оживив у вашій вітальні мініатюрне пасовисько або милий серцю моріжок.

За кожною такою пастораллю, виконаною в модній на Заході техніці тафтингу (від англ “tuft”, що означає “пучок”), лежать милі серцю мисткині краєвиди любої Латинської Америки. Як онука грецьких іммігрантів, в XXI столітті молода килимарка продовжує текстильну традицію, що виникла кілька тисячоліть тому в Малій Азії. Що найважливіше прищепили дочці батьки? Не боятися, а довіряти своїм здібностям, а ще – взаємодіяти з Природою.

Здобувши ступінь бакалавра в царині образотворчого мистецтва, Александра Кехайоглу не наважилася пов’язати власну творчість із цифровим виробництвом килимів, а вирішила повернутися до коренів. І тепер технологічно все у молодої дизайнерки з Буенос-Айреса так, яким килиморобство не одне століття знали та розвивали її предки, вплітаючи в нитки фантазію, аби перед глядачем простелити творчу думку.

- О, різноманітні трави та рослини рідної Аргентини, місце вам не в пожовклих гербаріях, а перед очима, на рівні сучасних зразків культурної спадщини!

*   *   *

Переглядаєш такі роботи, і з першого погляду вражають вовняні твори майстрині дивовижного візуального мистецтва. Гріє давно забута натуральність, милує око реалістичність непрагматичних творів мистецтва домашнього вжитку, на які так і хочеться кинутися, щоб повалятися, закинувши руки за голову. Вмощуйтеся поруч, поцікавимося: чи існує кустарне небо або домотканий Місяць?

Якщо дати спокій старомодній романтиці, з’ясовується: аргентинська килимарка розвиває незвичайний формат скульптури у... текстильних техніках. Доволі органічно в її авторських творах сучасні технологічні процеси пов’язують мистецтво модерну з архаїчним ремеслом, сплітаючи в одну вовняну нитку минуле з майбутнім.

Тепер – про техніку. Унікальність технології виготовлення тафтингових килимів – у тому, що їх не тчуть у традиційному розумінні цього слова, але й не виготовляють методом вузликового плетіння. В сучасних умовах тафт-килими продукують за принципом набивання стібків на тканинну основу. Зазвичай такі зразки продукують вручну, але трапляється й машинне виготовлення.

Після того, як креативний процес завершився, на виворітний бік наносять латекс – ну, щоб закріпити стібки, а потім усю поверхню закривають бавовняною підкладкою. Завершальними, так би мовити, косметичними операціями є чистка, обробка спецзасобами і стрижка, якою додають килимові оригінальний дизайн.

*   *   *

Сучасні тафтингові килими існують у трьох поширених форматах. По-перше, це – килими шаггі (shaggy, тобто “кошлаті”), довжина ворсу яких сягає 10-15 см, що робить такі вироби невимовно затишними та приємними. По-друге, петелькові килими; вони тонші, а петлі їхні не розрізаються, хоча надто довгі петлі заважають ними ходити. І, нарешті, скульптурні килими, що є найбільш оригінальними.  Саме в останній техніці й працює аргентинська килимарка, створюючи форми різних розмірів та оригінальних форм.

Ось яскравий приклад. У 2015 р. відомий бельгійський модельєр, барон Дріс Ван Нотен (Dries Van Noten; 1958) побачив в Інтернеті дивовижні килими аргентинської килимарки і запропонував… несподіване співробітництво. Сторони домовилися швидко. Власник дорогого бренду одягу “Dries Van Noten” замовив Александрі Кехайоглу виготовити злітно-посадкову смугу для демонстрації нової авторської колекції “SS15”. Результат публіку просто вразив.

Представляючи колекцію, яку надихнула шекспірівська комедія “Сон літньої ночі”, на початку квітня 2015 р. барон Дріс Ван Нотен, котрий вдягає, наприклад, австралійську кінодіву Кейт Бланшет, вивів моделей на подіум, застелений дивовижним моховим килимом завдовжки 48 метрів і завширшки 3 метри. Той найбільший скульптурний тафт аргентинки, створений вручну за чотири тижні, невдовзі демонструвався у рамках Світової виставки килимів у виставочному кварталі “PMQ” (у минулому – Police Married Quarters) у Гонконзі. 

Цікаво, а що аргентинку, у свою чергу, надихало? Виявляється, картина “Смерть Офелії” (“Ophélie”; 1851-1852) англійського маляра Джона Еверетта Мілле, котрий спочатку намалював пейзаж, а лише потім дівочу фігуру, описану Королевою, матір’ю Гамлета. Уявляєте, де Буенос-Айрес, а де Антверпен, і як на Тижні моди в Парижі в 2015-му їх поєднав скульптурний килим аргентинської гречанки.

*   *   *

Не має значення, де вона виставляється: Нью-Йорк, Мельбурн, Афіни чи Сінгапур, килими для неї – то лише сімейний бізнес. Авторські роботи Александра Кехайоглу створює в майстерні, використовуючи матеріали, отримані із вовняної фабрики, що належить родині не перше десятиліття. Вражає складна тактильність на вертикальних стійках, – але саме так вовна трансформується в пейзаж.

Погортайте каталог спогадів про улюблені місця рідної для художниці Аргентини. Її pastizales (пасовиська), potreros (загінки для худоби), refugios (заказники) перекочували на гобелени, щоб не одне десятиліття тішити око й гріти душу. Кожен із теплих краєвидів унікальний – текстурою, малюнком, неповторною палітрою.

Не знаю, чи змінив би Едуар Мане задум свого знаменитого “Сніданку на траві” (“Le Déjeuner sur l’Herbe”; 1862-1863), але, якби французький імпресіоніст побачив тафти Александри Кехайоглу, розмір власного шедевру – 208 см × 264 см – він би точно збільшив.

*   *   *

Коли мисткиню із Буенос-Айреса запитали про самобутність у сучасному мистецтві, Александра відповіла:

- Моя творчість пов’язана зі старим-добрим, але, на жаль, зникаючим пейзажем. Потяг саме до цього я відчувала з раннього дитинства. Схоже, за природою я – спостерігач, той, хто дивиться здалеку. Власні килими я роблю, щоб зблизити реалії – мені подобається наводити мости між тим, що є, і тим, що ти уявляєш. За фахом я – маляр, який виготовляє гобелени та килими. Можна сказати, я – художник текстилю: живопис чи скульптура – те не має значення. Все це відповідає моєму внутрішньому відчуттю. Кожному килиму, що виникає в моїй студії, передують години малювання на папері, комп’ютерного моделювання у цифрових файлах та кольорового вирішення за ткацьким верстатом. Більше рецептів у мене ніяких немає.

Треба відчути і прийняти такий погляд на речі, але раніше такий одноманітний, а тепер непередбачуваний як матеріал текстиль – одночасно може дати вам реальність та ілюзію. А значить, представити ідею часу, її присутність чи відсутність. За великим рахунком, Александра Кехайоглу створює несподівані вовняні простори, в яких тіло може себе затишно відчувати. Це дуже багато, як для сучасного мистецтва. Її твори, погодьтеся, не вписуються в креативну парадигму сучасності: архаїчно, але не звично… На щастя, із роками вона навчилася не вписуватися у світ традиційно нетрадиційного мистецтва, бо там, де знаходиться вона, більше свободи, а значить – більше творчості.

*   *   *

Килим – це матеріальні свідчення духовного життя, адже за всіх часів текстиль розповів нам про спосіб життя людини. Ви навіть не уявляєте, наскільки все в аргентинської килимарки прагматично, на рівні діяльності еко-активістів.

- Коли я бачу на власні очі, що річка ось-ось зникне, бо її руйнування неминуче, є шанс її порятувати. Мені просто муляє виткати килим, який її відтоді всіляко плекатиме та оберігатиме. Так, наприклад, було із греблею через річку Санта-Крус, останньої річки Патагонії.

Це самі слова? Ні… За зникаючу аргентинську річку Санта-Крус довжиною у 385 км вони з американським кіноактором Уіллом Смітом спільно у 2017 р. поборолися, коли опублікували світлину, де лежать на її авторському вовняному пейзажі площею 100 м². Це одночасно привернуло увагу і до екологічної проблеми, і до ​​мистецького триєнале “NGV” у Мельбурні, де виставлявся знаковий тафт-килим.

Аби посилити флер, процитую вірш “Порожня вітальня” класика аргентинської поезії Хорхе Луїса Борхеса (Jorge Luis Borges; 1899-1986) у викладі одного з кращих перекладачів з іспанської мови Сергія Борщевського:

- Меблі із червоного дерева / попри нерішучість гаптованої оббивки / продовжують посиденьки. / Дагеротипи підкреслюють / свою удавану близькість / до застиглого в люстрі часу / і губляться під нашими поглядами, / мов непотрібні дати / примарних роковин. / Нас давно вже шукають їхні / невдоволені голоси, / які збереглися хіба що / в наших перших дитячих днях. / Сьогоднішнє світло / проникає крізь шибки / з гомінкої запаморочливої вулиці / і нехтує, і притишує / слабкі голоси предків.

*   *   *

А тепер – кулеметне бліц-інтерв’ю з мисткинею.

- Які ваші улюблені кольори?

- Зелений, жовтий, у мене справді немає улюбленого.

- Чи маєте якийсь предмет одягу чи аксесуарів, успадкований від діда/прадіда, який ви обожнюєте?

- Так. Важкий вовняний светр, 1970-х років. Найтепліша на світі річ.

- Назвіть людину, на яку ви рівнялись у дитинстві. Хто надихнув вас стати тією жінку, якою ви стали?

- Старша сестра Аріадна. І ще – тітка Кармен, сильна жінка, яка без чоловіка поєднувала творчу кар’єру та виховання дочок.

- Хто найстильніша людина на землі, з-поміж мертвих чи живих?

- Уяви не маю.

- Який ваш улюблений виконавець усіх часів?

- Американський скульптор французького походження Луїза Буржуа (Louise Joséphine Bourgeois; 1911-2010. – О.Р.).

- Улюблене місце, куди ви тікаєте, щоб уникнути шуму та бути собою.

- Пампаси, сільська місцевість Аргентини. Насправді мені підходить будь-яке місце.

- Опишіть Аргентину, використавши п’ять слів.

- Інтенсивність, природа, хаос, надія, політика.

- Опишіть Грецію, використавши п’ять слів.

- Їжа, природність, ностальгія, гамір, походження.

- Опишіть себе, використовуючи п’ять слів.

- Творчість, тиша, наполегливість, вогонь, сміх.

- Із ким ви би хотіли повечеряти завтра?

- Моя бабуся Ельпінікі. Я ніколи із нею не зустрічалася.

*   *   *

P.S. До речі, ціни на настінні лісові галявини від Александри Кехайоглу доволі демократичні – в межах €800-1200.

Олександр Рудяченко

Використані джерела: 123456789101112131415     

Читайте також інші матеріали рубрики «Власний погляд»:
● «Колін Фрейзер. Єво, хто залишив на стільці яблуко?»
● «Лілла Табассо. Скляні квіти в осіннім пейзажі»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-