Колін Фрейзер. Єво, хто залишив на стільці яблуко?
У моєму улюбленому романі “Підліток” (1874-1875) Федір Михайлович Достоєвський виклав власне бачення того, чим світлини відмінні від картин:
- Фотографічні знімки зазвичай рідко виходять схожими, і це зрозуміло: сам оригінал, тобто кожен з нас, украй рідко буває схожим на себе. Бо лише у рідкісні миті людське обличчя відбиває головну рису свою, найхарактернішу думку. Художник вивчає обличчя і вгадує цю головну думку, хоча б у той момент, коли він пише, навіть тоді, коли вона зовсім у людині й не блукала. Тим часом фотографія заскочує людину зненацька, як є, і цілком можливо, що Наполеон, в іншу хвилину, вийшов би дурнем, а Бісмарк – ніженкою...
Урочисто обіцяю на мольберті – нова рубрика “Власний погляд” буде: а) авторською; б) благодатною; і – в) вражаючою. Ніякої вам об’єктивності у сучасних візуальних мистецтвах: живопис, скульптура, фотографія, бо хто на неї наважиться. Лише суб’єктивний, власний погляд на світ і новітнє мистецтво світу. Начувайтеся, сюрпризів буде багато. Бо майже всі речі в цьому світі виглядають на картинах значно краще, ніж насправді, хоча ми дуже рідко встигаємо дізнатися, які з них слід неодмінно побачити.
Сучасним поціновувачам живопису шотландський художник Колін Фрейзер (Colin Fraser; 1956) відомий гіпердеталізованими натюрмортами, пейзажами та інтер’єрами, що нагадують, швидше за все, фотографії, щоправда, зроблені принаймні Клодом Моне. Так і хочеться вимогливо запитати:
- Єво, хто залишив на стільці яблуко?
Або:
- Адаме, що було раніше: яйце чи троянда?
Що цікаво, наш герой – повна протилежність справжнього суворого шотландця, котрий мовчки сидить за газетою “Glasgow Morning Herald”, цідить односолодовий віскар та в житті чекає лише на одне – на улюблений хаггіс, таку національну страву з баранячих тельбухів: серця, печінки і легенів, порубаних з цибулею, толокном, салом, приправами й сіллю, та зварених в баранячому шлунку).
Натюрморт – жанр такий, що терпіти не може брехні. За словами самого Коліна Фрейзера, лише-но він переступає поріг майстерні, всю подальшу роботу виконує сама картина. До такої думки дійти не просто, бо ж як наставляли попередники:- Коли малюєш гілку, ти повинен відчувати подих вітру.
* * *
Коли навіть побіжно скролиш картини шотландця, розумієш, що він художник від Бога: самобутній неквапливий інтроверт. Словом, із тих, хто пензлем уміють видобувати з глядача небачені душевні стани. Насправді Колін Фрейзер хотів стати вчителем фізики, навіть закінчив Брайтонський політехнічний інститут (нині – Брайтонський університет), розташований за годину їзди від Лондона.
Колін Фрейзер. Єво, хто залишив на стільці яблуко?
1 / 20
Та як зрадити власну природу? Розуміючи, що він марнує час, однієї прекрасної днини юнак усе покинув, а сам вирушив до портового містечка Вортінг, Західний Суссекс; це – на південному сході Англії. Протягом кількох наступних років він викладав... мистецтвознавство. Утім, щось більш важливе вело Коліна далі, й у 1981 р. він сів на корабель та поплив до Швеції, де два роки знову… примушував себе викладати. Та хіба від оточуючої краси світу втечеш?
Доленосним для нього виявився 1983-й, коли шотландець раптом вирішив зайнятися живописом і виставлятися на постійній основі. Навіщо? Лише тому, що з’явилася молода дружина, а потім у подружжя народилося двоє дітей? Не тільки…
Колін точно знав, скільки ще є ненаписаних натюрмортів...Тільки йому слід глибше опанувати техніки акварелі, олії та акрилу.
* * *
Відкидаючи зайве – одне за іншим, Колін Фрейзер шукав найбільш зручний для себе транспортний засіб художніх ідей – більш легкий, аніж олія, більш твердий, аніж акварель. І тоді його погляд привернула екзотична для сучасності техніка малювання яєчною (жовтковою) темперою. Справжніх педагогів поруч не виявилося, тому довелося все освоювати самотужки – крихта за крихтою, за спеціальною літературою.
Це й не дивно. Призабута нині техніка письма була витребуваною та широко побутувала в мистецтві Візантійської імперії, потім – у носіїв італійського Відродження та провідних російських іконописців, як-то Андрій Рубльов та Симон Ушаков. Не викладатиму всю хитромудру технологію, але… За сучасним рецептом, яєчні білки попередньо змішуються з певним сухим порошкоподібним пігментом, що дозволяє отримати стійку, швидко сохнучу фарбу, що створює приголомшливі світлові ефекти на папері.
Тут існувала маса секретів. Наприклад, куряче яйце акуратно розбивали з тупого кінця (гострий – менш придатний), а крізь пробитий, добре вирівняний отвір випускали білок. А ще – аби запобігти розтріскуванню нанесеної фарби, в певних пропорціях додавалися різні інгредієнти, включаючи воду, сік фігового дерева, оцет, сухе біле вино, квас або пиво. Тим часом головною перевагою яєчної темпери вважають красу і довговічність, бо через якихось 20-30 днів така фарба полімеризується і стає нерозчинною у воді.
Тепер ви трохи розумієте, чому саме техніка яєчної темпери додає роботам Коліна Фрейзера – одночасно – і прозорості, й яскравості. І – що робить композиції його творів загадково відкритими та навдивовижу вільними. Щоб ви не подумали, що все так легко, зазначу: техніка яєчної темпери – мистецтво філігранне, де фарби слід класти тонкими, дрібними мазками, а шари і кольори вибудовувати вкрай обережно. Поекспериментуйте, і тільки тоді ви зрозумієте фантастичну річ: яких висот досяг Колін Фрейзер у роботі з цим тендітним матеріалом.* * *
Як у сучасному мистецтві важливо знайти власний почерк, про це шведський шотландець знає не з чуток:
- Переосмислена мною техніка підступно загрожувала багатьма технічними труднощами, але в цьому й була її принада. Скажімо, у даному випадку ваші мазки на полотні або картоні сохнуть миттєво і ніколи не стають зовсім непрозорими. Як наслідок, практично кожна кольорова мітка, залишена художником, помітна глядачеві й має бути заздалегідь дозована. Вона схожа на зупинену мить, живу реальність, яку створює саме техніка яєчної темпери.
Хоча він народився в Шотландії, але тепер з дружиною й дітьми Колін Фрейзер мешкає в Швеції, де продовжує повністю віддаватися пристрасті – живопису.
Природно, хто розуміється в малярстві як поціновувач, поцікавиться:
- А який естімейт (стартова оцінка вартості картини художника експертами аукціонного будинку перед початком торгів. – О.Р.)?
Відповім: у розумних межах – $550 - $2,560.
* * *
Якщо відволікти на хвилиночку художника і поставити десять запитань – яку на завершення знайомства картинку ми отримаємо?
1. Ваша улюблена фарба? – Яєчна темпера.
2. Коти / собаки? – Коти.
3. Перший автомобіль? – Білий “Жук” VW 1968 року виготовлення.
4. Улюблена музика для малювання? (Відповідаючи, Колін Фрейзер тут виявив, наскільки він проникливий, адже дав відповідь на запитання – про улюблену картину та про улюблену пісню!) – “Портрет леді Енью” (“Lady Agnew Оf Lochnaw”; 1892; олія, полотно) Джона Сінгера Сарджента / “Для танцюриста” (“For A Dancer”; 1974) Джексона Брауна.
5. Ваша “духовна тварина” – Кінь (паломіно, солової масті).
6. Якби ви могли подорожувати в часі й побачити, як художник створює шедевр, яку саме роботу ви б обрали? – “Доярка” (“Milkmaid”; інша назва – “Кухарка з глечиком молока”; 1658-1660) Яна Вермеєра.
7. Улюблений фільм – вестерн “Шукачі” (“The Searchers”; 1956) Джона Форда. Там що не сцена, то картина!
8. Місце, куди ви б хотіли вирушити? – Олександрія! (Ой, Коліне, кожному другому українцю це б теж сподобалося; особливо – у період локдауну. – О.Р.).
9. Жайворонок чи сова? – Жайворонок.
10. Якби ви не стали художником, ким би нині були? – Директором футбольного клубу.
