Колін Фрейзер. Єво, хто залишив на стільці яблуко?
У моєму улюбленому романі “Підліток” (1874-1875) Федір Михайлович Достоєвський виклав власне бачення того, чим світлини відмінні від картин:
- Фотографічні знімки зазвичай рідко виходять схожими, і це зрозуміло: сам оригінал, тобто кожен з нас, украй рідко буває схожим на себе. Бо лише у рідкісні миті людське обличчя відбиває головну рису свою, найхарактернішу думку. Художник вивчає обличчя і вгадує цю головну думку, хоча б у той момент, коли він пише, навіть тоді, коли вона зовсім у людині й не блукала. Тим часом фотографія заскочує людину зненацька, як є, і цілком можливо, що Наполеон, в іншу хвилину, вийшов би дурнем, а Бісмарк – ніженкою...
Урочисто обіцяю на мольберті – нова рубрика “Власний погляд” буде: а) авторською; б) благодатною; і – в) вражаючою. Ніякої вам об’єктивності у сучасних візуальних мистецтвах: живопис, скульптура, фотографія, бо хто на неї наважиться. Лише суб’єктивний, власний погляд на світ і новітнє мистецтво світу. Начувайтеся, сюрпризів буде багато. Бо майже всі речі в цьому світі виглядають на картинах значно краще, ніж насправді, хоча ми дуже рідко встигаємо дізнатися, які з них слід неодмінно побачити.
Сучасним поціновувачам живопису шотландський художник Колін Фрейзер (Colin Fraser; 1956) відомий гіпердеталізованими натюрмортами, пейзажами та інтер’єрами, що нагадують, швидше за все, фотографії, щоправда, зроблені принаймні Клодом Моне. Так і хочеться вимогливо запитати:
- Єво, хто залишив на стільці яблуко?
Або:
- Адаме, що було раніше: яйце чи троянда?
Що цікаво, наш герой – повна протилежність справжнього суворого шотландця, котрий мовчки сидить за газетою “Glasgow Morning Herald”, цідить односолодовий віскар та в житті чекає лише на одне – на улюблений хаггіс, таку національну страву з баранячих тельбухів: серця, печінки і легенів, порубаних з цибулею, толокном, салом, приправами й сіллю, та зварених в баранячому шлунку).
Натюрморт – жанр такий, що терпіти не може брехні. За словами самого Коліна Фрейзера, лише-но він переступає поріг майстерні, всю подальшу роботу виконує сама картина. До такої думки дійти не просто, бо ж як наставляли попередники:- Коли малюєш гілку, ти повинен відчувати подих вітру.
* * *
Коли навіть побіжно скролиш картини шотландця, розумієш, що він художник від Бога: самобутній неквапливий інтроверт. Словом, із тих, хто пензлем уміють видобувати з глядача небачені душевні стани. Насправді Колін Фрейзер хотів стати вчителем фізики, навіть закінчив Брайтонський політехнічний інститут (нині – Брайтонський університет), розташований за годину їзди від Лондона.
Колін Фрейзер. Єво, хто залишив на стільці яблуко?
Та як зрадити власну природу? Розуміючи, що він марнує час, однієї прекрасної днини юнак усе покинув, а сам вирушив до портового містечка Вортінг, Західний Суссекс; це – на південному сході Англії. Протягом кількох наступних років він викладав... мистецтвознавство. Утім, щось більш важливе вело Коліна далі, й у 1981 р. він сів на корабель та поплив до Швеції, де два роки знову… примушував себе викладати. Та хіба від оточуючої краси світу втечеш?
Доленосним для нього виявився 1983-й, коли шотландець раптом вирішив зайнятися живописом і виставлятися на постійній основі. Навіщо? Лише тому, що з’явилася молода дружина, а потім у подружжя народилося двоє дітей? Не тільки…
Колін точно знав, скільки ще є ненаписаних натюрмортів...Тільки йому слід глибше опанувати техніки акварелі, олії та акрилу.
* * *
Відкидаючи зайве – одне за іншим, Колін Фрейзер шукав найбільш зручний для себе транспортний засіб художніх ідей – більш легкий, аніж олія, більш твердий, аніж акварель. І тоді його погляд привернула екзотична для сучасності техніка малювання яєчною (жовтковою) темперою. Справжніх педагогів поруч не виявилося, тому довелося все освоювати самотужки – крихта за крихтою, за спеціальною літературою.
Це й не дивно. Призабута нині техніка письма була витребуваною та широко побутувала в мистецтві Візантійської імперії, потім – у носіїв італійського Відродження та провідних російських іконописців, як-то Андрій Рубльов та Симон Ушаков. Не викладатиму всю хитромудру технологію, але… За сучасним рецептом, яєчні білки попередньо змішуються з певним сухим порошкоподібним пігментом, що дозволяє отримати стійку, швидко сохнучу фарбу, що створює приголомшливі світлові ефекти на папері.
Тут існувала маса секретів. Наприклад, куряче яйце акуратно розбивали з тупого кінця (гострий – менш придатний), а крізь пробитий, добре вирівняний отвір випускали білок. А ще – аби запобігти розтріскуванню нанесеної фарби, в певних пропорціях додавалися різні інгредієнти, включаючи воду, сік фігового дерева, оцет, сухе біле вино, квас або пиво. Тим часом головною перевагою яєчної темпери вважають красу і довговічність, бо через якихось 20-30 днів така фарба полімеризується і стає нерозчинною у воді.
Тепер ви трохи розумієте, чому саме техніка яєчної темпери додає роботам Коліна Фрейзера – одночасно – і прозорості, й яскравості. І – що робить композиції його творів загадково відкритими та навдивовижу вільними. Щоб ви не подумали, що все так легко, зазначу: техніка яєчної темпери – мистецтво філігранне, де фарби слід класти тонкими, дрібними мазками, а шари і кольори вибудовувати вкрай обережно. Поекспериментуйте, і тільки тоді ви зрозумієте фантастичну річ: яких висот досяг Колін Фрейзер у роботі з цим тендітним матеріалом.* * *
Як у сучасному мистецтві важливо знайти власний почерк, про це шведський шотландець знає не з чуток:
- Переосмислена мною техніка підступно загрожувала багатьма технічними труднощами, але в цьому й була її принада. Скажімо, у даному випадку ваші мазки на полотні або картоні сохнуть миттєво і ніколи не стають зовсім непрозорими. Як наслідок, практично кожна кольорова мітка, залишена художником, помітна глядачеві й має бути заздалегідь дозована. Вона схожа на зупинену мить, живу реальність, яку створює саме техніка яєчної темпери.
Хоча він народився в Шотландії, але тепер з дружиною й дітьми Колін Фрейзер мешкає в Швеції, де продовжує повністю віддаватися пристрасті – живопису.
Природно, хто розуміється в малярстві як поціновувач, поцікавиться:
- А який естімейт (стартова оцінка вартості картини художника експертами аукціонного будинку перед початком торгів. – О.Р.)?
Відповім: у розумних межах – $550 - $2,560.
* * *
Якщо відволікти на хвилиночку художника і поставити десять запитань – яку на завершення знайомства картинку ми отримаємо?
1. Ваша улюблена фарба? – Яєчна темпера.
2. Коти / собаки? – Коти.
3. Перший автомобіль? – Білий “Жук” VW 1968 року виготовлення.
4. Улюблена музика для малювання? (Відповідаючи, Колін Фрейзер тут виявив, наскільки він проникливий, адже дав відповідь на запитання – про улюблену картину та про улюблену пісню!) – “Портрет леді Енью” (“Lady Agnew Оf Lochnaw”; 1892; олія, полотно) Джона Сінгера Сарджента / “Для танцюриста” (“For A Dancer”; 1974) Джексона Брауна.
5. Ваша “духовна тварина” – Кінь (паломіно, солової масті).
6. Якби ви могли подорожувати в часі й побачити, як художник створює шедевр, яку саме роботу ви б обрали? – “Доярка” (“Milkmaid”; інша назва – “Кухарка з глечиком молока”; 1658-1660) Яна Вермеєра.
7. Улюблений фільм – вестерн “Шукачі” (“The Searchers”; 1956) Джона Форда. Там що не сцена, то картина!
8. Місце, куди ви б хотіли вирушити? – Олександрія! (Ой, Коліне, кожному другому українцю це б теж сподобалося; особливо – у період локдауну. – О.Р.).
9. Жайворонок чи сова? – Жайворонок.
10. Якби ви не стали художником, ким би нині були? – Директором футбольного клубу.
