Просто слухай: легенда і вірші про Святого Миколая
ПРОСТО СЛУХАЙ:
ПРОСТО ЧИТАЙ:
ЛЕГЕНДА
Ніна Наркевич — Дитинство Святого Миколая
Давно-давно, понад тисячу років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі — ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мами. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він зі свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони мешкали. Чув,що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні.
Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися,читати й писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо,а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця...».
- Учителю, поясни мені, як це розуміти?- запитав у задумі.
- А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвалитись своїми добрими вчинками, — відповів учитель.
Це було пізньої осені. Микола вже знав, що багато діток у його околиці сидять голодні в неопалюваних хатах. Он — родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч.
«Не можу я спокійно спати,коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті»,— подумав.
Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів — борошна, олії кілька пляшок,повні кишені сухих яблук,слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.
Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:
- Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.
І коли всі поснули, він вийшов з торбою пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.
Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити, і кому дякувати.
Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних.
Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати вночі Миколиного добра. Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір'я,слуга побачив це і наздогнав Миколу:
- Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! - жалів слуга хлопчину.
- Там діти голодні! Я не можу заснути,як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! - тяжко зітхнувши,сказав Микола. От зроблю цей добрий вчинок, і мені стане легше, і я спокійно спатиму тоді.
Минули роки, Микола, здобув освіту і не хотів зберігати всього майна для себе. Віддав бідним людям, сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те саме чинити для власного доброго самопочуття. За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в'язницях, кожному в його потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер,то церква зарахувала його до святих.
А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрими і щоб нагороджував їх за добрі вчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки на санчатах, якими їде до дітей святий Миколай.
Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть і ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя в житті - це творити добро.
ВІРШІ
Софія Майданська
Він ходить від хати до хати,
Питається мами і тата:
Чи є у вас чемна дитина,
Дівчатко мале чи хлопчина?
Для кожного має в торбинці
Найкращі у світі гостинці.
А хто без кінця бешкетує,
Тим чортик лиш різки дарує.
Ніна Наркевич
Гей, пошлемо листочок до раю:
“Не забудь нас, Святий Миколаю!
Не забудьте про нас, янголятка! –
Вас прохають і хлопці й дівчатка.
Завжди ми були чемні та милі,
До садочка охоче ходили,
Шанували матусю і тата,
Любили сестричку і брата.
Ми складаєм долоні маленькі
У молитві до Божої Неньки,
Тож гостей ми чекаємо з неба –
А Антипка нам зовсім не треба!”
Гей, напишем листочка до раю:
“Ми чекаєм, Святий Миколаю!
Ми чекаємо вас, янголятка!”
А підпишемо: Хлопці й дівчатка.
Ярослав Вільшенко
В небі метушня і рух,
Янголята працю мають:
Он одні несуть кожух
Для святого Миколая,
Інші лагодять санки,
Навантажують дарунки,
Світять край шляху зірки,
Шлють на землю поцілунки.
Сів у сани Миколай
В митрі й теплих рукавицях:
– Янголику, поганяй,
Щоб на землю не спізниться!
Пара коників летить,
Креше іскри підківками,
Сяє сріблом, мерехтить
Шлях, засіяний зірками.
Дітвора ж гуде, мов рій,
Жде на гостя нетерпляче:
Хто був чемний. Той радій!
Хто нечемний був, хай плаче!
Одарка Криштанович
Цього року Миколая
Я таки підстережу!
Мама хай про це не знає,
Їй нічого не скажу.
Чемно в ліжечко лягаю,
Ніби закриваю очі…
Й виглядаю Миколая.
Спати я цілком не хочу!
Коли буде під подушку
Класти цукерки й горішки
То я гляну на Святого,
Хоч одненьким очком, трішки…
Батько й мати полягали,
Стихло вже усе у хаті.
Стиха вже почав дрімати
І ведмедик волохатий…
Ой! Які довгі хвилини…
І ніщо не помагає,
Що я часто на годинник
Біля ліжка поглядаю.
Ось до ліжка, від вікна,
Місяць простелив стежину.
По ній постать осяйна
Просто так до мене й лине…
Погляд синій — наче небо,
І борода срібно-сніжна.
Усміхається до мене
Й мою руку гладить ніжно.
Ранком я засумнівалась…
Був Святий тут чи не був?
Але ж хто тоді так ніжно
Мою руку доторкнув?
Руслана Назаренко
Під Миколаєм святим, у куточку,
Я черевика свого залишу
І всі побажання свої на листочку
Дуже старанно йому напишу.
Тихо молитву на ніч прочитаю,
Знаю, він чує, десь поруч стоїть.
Я йому пошепки пообіцяю
Слухатись маму і Бога любить.
В ліжечко тепле ляжу швиденько
Очі закрию і буду чекать.
Знаю він ходить тихо-тихенько
В час, коли діти вже солодко сплять.
Скрипнуть тихесенько двері в кімнату…
Може, це сниться, а може і ні?..
Вранці ж дивлюсь – в черевичку багато,
Дуже багато дарунків мені.
Анатоль Курдидик
Ліс. Доріжка біла в полі.
При дорозі, як бабусі,
Верби бідні – сонні, голі,
Казку шепчуть завірюсі.
Мати випрядає пряжу.
На печі дід плечі гріє,
Він нам казочку розкаже
Про царевича і змія.
За хатами, де смереки,
Виє вітер срібнодзвонно,
Їде, їде хтось здалека
На санчатах пароконно.
І смереки шепчуть: «Їде!»
Каганець стрибнув угору.
– Мамо! Тату! Діду, діду!
Хтось вже стукає знадвору!
І смереки за хатами,
І тополі – де стодола:
– Їде, їде саночками
До дітей Святий Микола.
Михайло Маморський
Слухає Петрик, слухає Оля,
Чи не гуркоче літак з-понад поля,
Чи над їх домом не пролітає
Зі святим гостем, із Миколаєм.
“Петрику, чуєш? Петрику, цить!
Ніби гуркоче… ніби летить…
О, коло нашого дому затих…
Слухай, скрипить попід вікнами сніг!”
Слухає Лесик, слуха Ігорчик,
Чи не лунають здалеку дзвіночки,
Чи біле авто не заїжджає
Зі святим гостем, із Миколаєм.
“Лесику, чуєш? Лесику, цить!
Там, за дверима, щось шелестить!
Може, по сходах ангел іде…
Може, на клямку руку кладе…”
Діти чекають — і срібнії мрії
Тихо лягають на соннії вії.
Діти поснули — не чує Ігорчик,
Що залунали здалеку дзвіночки.
Діти не чують, діти вже сплять,
Тихо над ними зірки мерехтять.
З неба гостинці на ліжечка край
Тихо складає святий Миколай.
Роман Завадович
Коли святий Микола
З небес на землю йде,
То кожний дім і школа,
Мов вулик бджіл, гуде.
Там дітвора чекає
На срібних янголят,
Що із доріг безкраїх
На землю загостять.
Бо добре знають діти,
Що ні сніжний танок,
Ані мороз, ні вітер
Не спинять їх санок.
А на санках — подарки!
Ах, як багато їх!
Для Слави, для Одарки,
Для всіх! Для всіх! Для всіх!
А тим, що пустували,
То чортик в темний кут
На пам’ятку поставить
Гнучкий з лозини… прут.
Ірина Цельняк
Миколаю, Миколаю!
Я про тебе пам’ятаю,
І тому я добре вчуся
І до Бога все молюся.
Знаю, завдяки лиш праці
Буду жить колись в палаці,
Зможу користь приносити
Й краю рідному служити.
В школі я знання здобуду.
Добрим буду я до люду.
Зможу я колись пишатись,
Що на тебе міг рівнятись.
Хочу чудеса творити
І на радість батькам жити!
З твоїх вчинків приклад брати,
Щоб всім щастя дарувати.
Тож-бо, друзі дорогенькі!
Будьмо завжди ми чемненькі,
Не лінуймось, не сварімось —
За науку всі берімось!
А тобі ми, Миколаю,
Всі поклін наш посилаєм.
Щоб у всьому світі діти
Розквітали, наче квіти!
