Саул Черніхівський: знаменитий запоріжець, якого на батьківщині майже не знають

Саул Черніхівський: знаменитий запоріжець, якого на батьківщині майже не знають

Укрінформ
Поета із селища Михайлівка, що на Запоріжжі, зображено на ізраїльських грошах

Якщо аналізувати долі визначних людей, можна припустити, що більшість із них пережили життєву драму, яка згодом і привела до успіху. Саул (Шаул) Гутманович Черніхівський – видатний єврейський поет, перекладач і просвітитель походженням з України – не виняток. До імміграції на Землю Обітовану знаменитий єврей тривалий час жив у різних місцях в Україні, тож пристебніть ремені безпеки – ми вирушаємо в подорож – слідами Черніхівського. 

САД, ДОРОГА, КЛАДОВИЩЕ…

Перша зупинка – селище міського типу Михайлівка однойменного району Запорізької області (раніше Михайлівська волость Мелітопольського повіту Таврійської губернії). Саме тут 20 серпня 1875 року народився Саул Черніхівський.

«Ось і Велика Михайлівка. Багато в ній доброї пшениці. Багато й усілякого люду…» – ідеться в поемі «Весілля Ельки».

Пошуки розпочинаю з відвідин Михайлівської центральної районної бібліотеки, але тут, на жаль, унікальної інформації, окрім загальновідомих фактів, немає. Далі прямую до Михайлівського районного краєзнавчого музею.

На порозі зустрічає вельми приємна пані, Надія Кутліярова – головна хранителька фондів музею, і тут же приголомшує: «Я дізналася про те, що Черніхівський родом з Михайлівки, тільки у 2011 році, коли в журналі «Нумізматика і фалеристика» прочитала статтю, у якій ішлося про те, що портрет уродженця Михайлівського повіту Таврійської губернії буде зображено на ізраїльській банкноті у 50 шекелів. Після цього я почала цікавитися біографією і творчістю поета».

Пані Надія запрошує на екскурсію по Михайлівці, щоб поділитися інформацією, яку довідалася про дитинство Саула, і показати ймовірне місце його проживання, визначене за описами самого Черніхівського.

Вийшовши з музею, потрапляємо в парк. Колись у ньому красувався Покровський золотоверхий собор, на який урочисто підняли дзвони 13 березня 1883 року. Маленький Саул був свідком події. Він описав її в одній зі своїх поезій. Храм до наших часів не зберігся – більшовики знищили його ще в 1930-х роках.

Довга паркова алея плавно переходить у вузьку вуличку, яка веде до будівлі старої синагоги, збудованої 1912 року. З 1933-го це приміщення віддали під місцеву семирічну школу, яку 1934 року перекваліфікували в середню. Віднедавна будівля належить районному управлінню праці та соціального захисту населення. Достеменно невідомо, чи відвідувала родина Черніхівських юдейський храм, адже в списку прихожан її представників немає.

Від синагоги вирушаємо до фінальної точки нашої мандрівки – вулиці, на якій, імовірно, жив поет.

- А як саме ви визначили місце проживання родини Черніхівських? – запитую в пані Надії.

- За його дитячими спогадами й переказами старших людей. Кажуть, раніше в Михайлівці була вулиця, яка називалася Єврейська, бо на ній проживали тільки євреї, і лише один будинок належав етнічним українцям. Про це писав і Черніхівський, який чомусь називав будинок українців Кузькіним. Маю припущення, що прізвисько походить від прізвища родини Кузнецових, котрі справді мешкали на цій вулиці.

- Поет зазначав, що поряд із його будинком розміщалося кладовище, сад і широка дорога – ці орієнтири вам чимось допомогли?

- Не дуже, тому що в нашому селищі три кладовища, поруч із якими сади й широкі дороги, але кілька років тому стало відомо, де знаходилося знищене єврейське кладовище. Гадаю, що Саул Гутманович писав саме про нього. Довідалася я про це кладовище так. Нещодавно місцеві мешканці вирішили на покинутій території за центральним цвинтарем зробити парк прикордонників. Коли розчищали галявину, знайшли надмогильну плиту з ініціалами на івриті. Дуже багато збігів, тому я майже впевнена, що він жив саме тут.

Пройшли повз будинок Кузнецових, який перейшов Михайлівському вищому професійному училищу, помилувалися охайними вуличками, зеленими насадженнями – й ось ми в пункті призначення.

Колишня вулиця Єврейська нині називається Садова. Десь на цьому перехресті народився й жив до 15 років Саул Черніхівський. Тут майже нічого не змінилося: сад, широка дорога… Тільки замість будинку майстра пера – парк прикордонників.

Повертаємося до музею, де облаштовано поличку пам’яті, присвячену поетові. По дорозі слухаю розповіді пані Надії про його дитинство і юність.

Саул був особливою дитиною для батьків. До його народження всі немовлята в родині помирали, тому хлопчика з дитинства особливо плекали, намагалися дати йому найкращу освіту. Про їхні старання свідчить те, що у п’ятирічному віці він оволодів російською мовою, у семирічному вивчив іврит, а з десяти літ почав освоювати П’ятикнижжя. Любов до природознавства й точних наук він успадкував від тітки, яка подарувала йому книжку «Три царства природи» (автор А.В. Григор’єв). Також відомо, що в Саула був молодший брат, який працював аптекарем у Запоріжжі.

Про початок навчання надійної інформації немає. Різні дослідники біографії поета зазначають, що хлопчик навчався в школі для дівчат, займався з приватними вчителями, здобував освіту в хедері (початкова єврейська школа). В архівних документах, які дійшли до наших днів, немає жодних відомостей про існування в Михайлівці школи для дівчат і хедеру.

У книжці «Євреї Мелітополя» (автори В.І. Кумок та С.В. Воловник) зафіксовано список школярів Таврійської губернії у 1882 році (імовірний рік початку навчання Черніхівського). Під таблицею зазначено: «Відсутність у цьому списку Михайлівки свідчить про те, що в тамтешній народній школі євреїв не було. У 1890-х роках у Михайлівці відкрилося міністерське 2-класове училище. У КВ № 194 7.09.1895 описано, як проходив конкурс на вступ до нього – було 97 чоловік на 30 місць, тягнули жереб. Немає відомостей про те, чи навчалися в ньому євреї».

Отже, офіційно Саул ніде не навчався.

Повернувшись до музею, розглядаю експонати, пов’язані з видатним уродженцем Михайлівки. Дві світлини, портрет, копія портрету, написаного Леонідом Пастернаком, фотографія могили (похований у Тель-Авіві на кладовищі Трумпельдор), три поезії в перекладі з івриту на російську, поштова марка із зображенням поета, стаття про дитинство на івриті, фото вулиці, на якій, імовірно, мешкала родина Черніхівських, згадувані 50 шекелів (до речі, справжні) й вирізка з журналу «Нумізматика і фалеристика» – ось і вся експозиція.

- У Михайлівку з Ізраїлю кілька разів приїжджала дослідниця біографії Черніхівського Рухама Албаг. Спочатку сама, а торік привезла з собою ще й групу туристів. Тоді й подарувала музею 50 шекелів із зображенням нашого земляка, – пояснює пані Надія.

- Його біографією цікавилася лише названа вами Рухама Албаг?

- Кілька років тому також приїздили якісь дослідники – якщо чесно, не пам’ятаю, звідки вони були. Цікавилися Черніхівським як лікарем, казали, що він був дуже хорошим спеціалістом і ніколи не відмовляв людям у допомозі. Музей не зміг їм допомогти, бо Саул у Михайлівці офіційно не працював за покликанням.

ОДЕСИКА І ОДІССЕЯ

Останнє фото в Михайлівці, 1888 рік
Останнє фото в Михайлівці, 1888 рік

У 1890 році п’ятнадцятирічний Черніхівський переїхав з Михайлівки в Одесу, а ми через 130 років вирушаємо по його стопах.

У голові прокручую грандіозний план дослідження одеського періоду поета, сподіваючись на те, що карантинні обмеження не стануть на заваді. У нотатках заготувала десятки адрес і телефонних номерів.

Одеська національна наукова бібліотека імені Горького відкривається о 9-й ранку. Вважається найстарішою публічною книгозбірнею України, де зберігається понад 5 мільйонів видань 130 мовами світу й міститься великий відділ краєзнавства «Одесика». Переконана, що тут однозначно має бути потрібна інформація.

Відкриваю двері розкішної будівлі в стилі неокласицизму. Піднімаюся на другий поверх й одразу помічаю ціль – краєзнавчий відділ «Одесика». На порозі зустрічає консультантка. Ділюся з нею всім, що дізналася про Черніхівського та його причетність до Одеси, разом з нею починаємо шукати бодай якусь інформацію і… не знаходимо. Єдине, що вдалося довідатися, – адресу комерційного училища імені Гофмана, у якому він навчався: Ніжинська, 39 – усього за кілометр від бібліотеки.

Саул Черніхівський навчався тут у 1893-1896 роках. Уже тоді зарекомендував себе як поліглот. Буквально за три роки вивчив англійську, німецьку й французьку, а поза межами навчального закладу займався освоєнням італійської, грецької й латини.

Уже на Ніжинській – починаю шукати табличку з потрібним номером будівлі. Виявляю, що будинки під номерами 38 і 40 є, а бажаного 39 – немає. Згодом архівіст єврейської громади «Хабад» Ернест Ментс розповів, що будівля училища не збереглася, тож і жодних документів, які б могли бути корисними для дослідженні біографії Черніхівського, немає.

Загалом переїзд до Одеси, схоже, позитивно вплинув на творчий розвиток молодого поета, адже саме тут він познайомився з істориком і літературознавцем Йосипом Клаузнером, гебраїстом і археологом Нахумом Слущем, знаним поетом Хаїмом Нахманом Бяликом, письменником і журналістом Натаном Гореном та з багатьма іншими впливовими людьми єврейського походження. Таке оточення сформувало Черніхівського як подвижника національної культури Ізраїлю.

Орієнтуючись на електронну єврейську енциклопедію «Орт», можемо стверджувати, що Йосип Клаузнер глибоко вплинув на поетичну долю друга, адже саме він спонукав Саула до написання поезій виключно на івриті. Також за сприяння Клаузнера в 1892 році в Кракові були опубліковані перші вірші Черніхівського. Перша збірка «Фантазії й мелодії» теж вийшла друком 1898 року в Польщі – у Варшаві.

Саул Черніхівський місією свого життя вважав розвиток єврейської культури, зокрема збагачення івриту, тому писав цією мовою, а згодом почав перекладати на неї шедеври світової літератури.

Саме тому його так шанують у Ізраїлі.

Натхненний гомерівським стилем, Черніхівський започаткував на івриті квазігомерівський гекзаметр. Розробив такі жанри епічної поезії, як ідилія, балада й поема. Найпопулярнішими й найвизначнішими ідиліями вважають «Левивот» («Деруни») і «Брит-Мила» («Обрізання») – обидві 1901 року.

Саул Черніхівський
Саул Черніхівський

Юний Саул був успішним у літературній праці та мовознавстві, але мріяв здобути медичну освіту. Через антисемітську імперську політику йому не вдалося здійснити бажане в Росії.

ЛІКАРНЯ, В’ЯЗНИЦЯ, ВІЙНА

З 1899-го по 1903 рік він вивчає природознавство й медицину в німецькому Гейдельберзі. У 1903-1905 роках закінчує навчання й отримує звання доктора медицини в Лозанні (Швейцарія).

У Гейдельберзі Саул зробив вельми неординарний крок як для єврея. Спочатку одружився з християнкою Меланією (Марією) фон Гозіас-Горбацевич, а згодом почав пропагувати у своїх творах пантеїзм, що дуже далекий від юдаїзму. Представники єврейської громади вельми негативно відреагували на витівки митця, а це поставило під загрозу здійснення ще однієї його заповітної мрії – імміграції в Ерец-Ісраель (територія сучасного Ізраїлю).  

У 1906 році Саул Черніхівський повертається в Україну, де починає працювати лікарем у Мелітопольському повіті Таврійської губернії, потім у Харківській губернії – до 1910-го. Оскільки Мелітополь розташований неподалік від Михайлівки, Саул часто відвідує батьків.

- У 1907 році Саул Черніхівський приїжджав із друзями у Михайлівку, – розповідає пані Надія. – Мабуть, юнаки були дуже інтелігентними на вигляд, тому й викликали підозри в місцевих поліцейських. Їх затримали на кілька днів, щоб з’ясувати, хто вони і яка мета їхнього приїзду до Михайлівки. Утримували їх якраз у будівлі музею. Тут було щось на кшталт камери попереднього ув’язнення – до з’ясування обставин справи.

1914-го спалахнула Перша світова війна, і Саула Черніхівського призвали на фронт військовим лікарем російської армії. Він повернувся з війни 1918 року й разом з дружиною та дочкою Ізольдою оселився в Одесі. Тут займався приватними медичними практиками, які не приносили особливих доходів, родина бідувала.

ШЛЯХ ДО ЗЕМЛІ ОБІТОВАНОЇ

Знову опиняємося в Одесі на вулиці Ніжинській – тільки тепер біля будинку, що зберігся. Музей історії євреїв Одеси розташувався по вулиці Ніжинській, 66. Ворота зачинені, на них табличка: «Карантин! Музей не працює», але є контактні телефони. Телефоную. На дзвінок відповідає виконувач обов’язків директора музею, історик і екскурсовод – Володимир Чаплін. Володимир ділиться важливою, відомою йому історією із життя Саула Гутмановича.

21 червня 1921 року група єврейських письменників назавжди виїхала з Радянської Росії, серед яких були Бялик, Друянов, Рабинович, Войславський, Клейнман та ін. Перед від’їздом вони написали «Відкритий лист групи єврейських письменників про Росію».

У документі видатні діячі культури дали жорстку, але чесну оцінку ситуації в країні. Лист залишався неопублікованим майже 100 років і весь цей час зберігався в тель-авівському архіві спілки письменників. Як додаток до нього було знайдено «Бесіду з групою єврейських письменників, що прибули з Одеси». Обидва документи написані однією рукою. Очевидно, лист і бесіду не опублікували, бо побоялися за долю єврейських митців, котрі залишилися на території СРСР. Зокрема, Саул Черніхівський, отримавши дозвіл на виїзд, не зміг покинути країну одночасно з приятелями, бо в нього померла мати.

Серед письменників, що підписалися під листом, прізвища Черніхівського немає, але він є на спільній фотографії з іншими авторами, зробленій у день їхньої еміграції з країни. Отже, можна припустити, що він таки був співавтором документів. 

Джерело: detaly.co.il
Джерело: detaly.co.il

Наші пошуки закінчуємо розмовою з архівістом єврейської громади «Хабад» Ернестом Ментсом в Одесі, який сказав, що жодних документів про перебування Черніхівського в місті немає, адже офіційно працевлаштований він не був, медичних карток не мав, нерухомість не купував і серед прихожан синагоги не числився. Останнє свідчить про те, що поет, очевидно, не був віруючим.

У 1922 році, через рік після смерті матері, Саул Черніхівський з родиною покидає Україну.

В еміграції поет зазнав бідність і зневагу – такою була його розплата за одруження з православною жінкою та пантеїстичний світогляд.

9 років поспіль він марив Палестиною, але постійно отримував відмови в переїзді. У цей час він жив у Берліні, працював лікарем і багато перекладав на іврит із різних мов світу. Серед найвідоміших перекладів: «Іліада» й «Одіссея» Гомера, «Слово про Ігорів похід», «Макбет» і «Дванадцята ніч» Вільяма Шекспіра, «Єванджеліна» Генрі Лонгфелло, шумерський епос про Гільгамеша, фінський епос «Калевала» тощо.

Лише в 56-річному віці (1931 року) Черніхівському дали дозвіл на імміграцію в Ізраїль. Його запросили редагувати Книгу медичних і наукових термінів (на латині, івриті та англійській). Коли 1934 року роботу було завершено, Черніхівського призначили лікарем муніципальних шкіл у Тель-Авіві, а в 1936-го він підписав контракт із видавництвом «Шоккена» й переїхав до Єрусалима. У тому ж 1936 році він став президентом Спілки івритських письменників Ерец-Ісраель. У 1935-му й 1937-му його номінували на Нобелівську премію з літератури, проте він так і не отримав її.

Справжнє визнання до поета прийшло на схилі віку. У 1942 році він став першим лауреатом премії, яка була названа на його честь і присуджується за переклади. Сам автор отримав її за Гомерову «Одіссею».

14 жовтня 1943 року Саул Черніхівський помер. У 1944-му посмертно вийшла його остання збірка «Далекі зорі небес».

Ім’я цієї видатної людини невіддільне від епохи відродження єврейської літератури. На честь нього в Ізраїлі називають вулиці, встановлюють пам’ятні знаки.

Меморіальна дошка в Одесі
Меморіальна дошка в Одесі

В Одесі у 2017 році на будинку, де в 1919-1922 роках мешкав Черніхівський (вулиця Маразліївська, 7, зараз у будівлі розміщено Всесвітній клуб одеситів), було встановлено меморіальну дошку. У Михайлівці до 145-річчя від дня народження поета також планують повісити пам’ятну таблицю.

Макет меморіальної дошки в Михайлівці
Макет меморіальної дошки в Михайлівці

Прикро, що українською мовою твори нашого видатного земляка досі не перекладалися.

Ангеліна Страшкулич

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-