«Лістапад»-2019: Іди і дивись

«Лістапад»-2019: Іди і дивись

Укрінформ
Фільми Мінського фестивалю присвячені не конкретній війні та її наслідкам, а будь-якій війні, усім війнам

Показавши «з другої спроби» стрічку «Моя бабуся з Марса» Олександра Міхалковича, що піднімає тему російської окупації Криму, яку білоруська влада воліє обходити мовчанням, організаторам фестивалю вдалося провести демонстрацію «Атлантиди» Валентина Васяновича, фільму, присвяченого ще більш незручній в очах місцевих чиновників проблематиці  війні на сході України.

Представники вітчизняної кіноіндустрії, які дивилися «Атлантиду» на закритих показах, озивалися про неї як про один з найкращих українських фільмів за всі роки незалежності, а інтерес широких кіл привернув отриманий фільмом головний приз конкурсу «Горизонти» Венеціанського МКФ. З десяток українських фестивальних відбірників, продюсерів та журналістів приїхали до Мінська спеціально для того, щоб скористатися можливістю якнайшвидше побачити картину Васяновича, дата української прем'єри якої поки не визначена.

Дія «Атлантиди» розгортається на Донбасі у 2025-му році, після завершення російсько-української війни. Центральний персонаж стрічки на ім'я Сергій, молодий ветеран бойових дій, працює на металургійному заводі і відвідує стрільбище, нудьгуючи без живих мішеней. Його фронтовий товариш, соратник в цеху і у військових іграх, нарікає на оточуючих, яких навіть війна не змусила забути про ностальгію за Радянським Союзом і проімперські мрії. Якийсь час він навіть хотів перестріляти всіх, розповідає він Сергію, але потім зрозумів, що простіше самому зникнути. Одного разу він так і робить, кинувшись у чан з розплавленим металом.

Слідом за другом Сергій втрачає і роботу. Іноземний власник підприємства, супроводжуючи переданий відеозв'язком виступ кадрами з «Симфонії Донбасу» Дзиги Вертова, закриває його на «реорганізацію», закликаючи звільнених співробітників пишатися досягненнями минулого і радіти майбутнім перспективам. Неприкаяний і самотній, Сергій отримує можливість повернутися на поля битв – у складі волонтерської організації, яка займається пошуком тіл загиблих. Перевозячи від розритих серед пусток безіменних могил до сховку медекспертів полеглих у бою, розстріляних, замучених, Сергій видається одним із тих мертвих, яким тільки й залишилося, що ховати своїх мерців. Але допомагає йому в транспортуванні трупів дівчина-волонтерка, яка, схоже, пробуджує в ньому волю до життя.

Описуючи майбутнє Донбасу і України загалом, Васянович розкриває постапокаліптичний характер повоєнного життя – якою б справедливою і звитяжною не була війна. Звільнення українськими військами східних областей і вигнання окупантів не здатні повернути душевний світ ні мешканцям цієї землі, ні її визволителям і захисникам. У цьому середовищі занепадаючих заводів, обезлюднених міст і замінованих пусток і руїн панують незжиті образи, розчарування і громадянська ворожнеча. Головним свідченням повернення до мирного існування стає якраз діяльність волонтерів, які відшукують трупи, і посадових осіб, які фіксують особливі прикмети мерців – причини смерті, ступінь розкладання, приналежність до української армії, до загонів сепаратистів чи до російських військ.

Представниця міжнародної екологічної місії пропонує Сергію застосувати свої знання за кордоном, адже тут земля заражена військовими відходами, трупною отрутою і ненавистю. «Стільки років воювати, щоб виїхати?» – заперечує Сергій, пояснюючи прихильність до рідного краю травмами минулого, а не можливостями майбутнього, в які, очевидно, не вірить сам. Втім, опинившись перед цим ключовим і для наших сучасників питанням – виїхати чи залишитися, – він обіцяє співрозмовниці подумати над її пропозицією, глядачеві же час задуматися – чому Сергій, вибираючи між Донбасом і життям за кордоном, не розглядає переїзд в області західніше Донецької та Луганської. Можливо, у зображеному Васяновичем світі (та чи лише в ньому) подібній людині, яка страждає від поствоєнного синдрому, просто не знаходиться місця у не знайомих з війною містах України – чи, можливо, атмосфера цих міст у 2025-му не буде особливо відрізнятися від донбаської?..

Крім «Атлантиди» та білорусько-української «Моїй бабусі з Марса», у конкурсних програмах «Лістапада» беруть участь ще дві картини, створені за підтримки Держкіно. До конкурсу дебютів «Молодість на марші» увійшов фільм Антоніо Лукича «Мої думки тихі», про який ми писали у матеріалі про Одеський кінофестиваль, на якому фільм отримав приз ФІПРЕССІ, а до основного конкурсу увійшов чесько-словацько-український «Розфарбований птах» Вацлава Маргоула (українська прем'єра фільму відбулася в рамках Київської тижня критики, але коли вона вийде в прокат, поки невідомо).

«Розфарбований птах» поставлено за однойменним романом американського письменника польсько-єврейського походження Єжи Косинського, який має вельми суперечливу репутацію. Твір, що вийшов у 1965-му році, розповідає про єврейського хлопчика з Польщі, якого з початком Другої світової війни батьки відправили у сільську глушину, де, як вони думали, йому буде легше вижити, але там він стикається із вкрай варварськими проявами ксенофобії та жорстокості, свого часу сприймався як автобіографічне правдиве свідчення про Голокост. Коли ж з'ясувалося, що Косинський разом з сім'єю провів військові роки цілком благополучно завдяки допомозі жителів невеликого села на чолі з ксьондзом, роман назвали злісною вигадкою. Неприязнь до нього в Польщі особливо велика, і Маргоулу не вдалося при розробці проєкту заручитися підтримкою польських кінокомпаній і фондів.

Разом з тим, доволі складно уявити людину, яка, коли читає книгу, може уявити, ніби автор описує власне дитинство – очевидно, що фізично дитина не здатна витримати описуваних побоїв, до того ж важко повірити, ніби всю цю низку найбільш ексцентричних інфернальних образів могла побачити під час мандрів від села до села одна людина. Втім, нехай сам Косинський не переживав нічого подібного, його роман цілком реалістично описує те, що сталося з тисячами, мільйонами євреїв, циган, антифашистів і інших, яких здавали нацистським окупантам – а то й власноруч розправлялися з ними, – сусіди, односельці, колеги по роботі від Франції до України.

Як і роман, фільм насичений досить точними деталями на зразок жорстоких поборів, які встановлюють для сільського населення партизани (що зайвий раз свідчить про здатність відбірників «Лістапада» йти врозріз з офіційною доктриною, враховуючи підтримуваний владою Білорусі культ партизанського руху), або карального рейду російських козаків-колаборантів (у книзі його здійснювали, що також видається цілком вірогідним, калмики). І все ж Маргоул показує - те, що відбувається, виходить за межі історичної конкретики і просто не підпорядковується звичним законам достовірності, виявляє притаманний оповіданню характер притчі. Вишукано знята і блискуче розіграна чорно-біла картина постає сказанням про кінець часів та про їх початок, чия дія розгортається на руїнах цивілізації, які неможливо відрізнити від будівельного майданчика нового світу – по суті, те саме можна сказати і про фільм Валентина Васяновича. Звинувачувати авторів у перекручуванні історичних фактів доречно не більше, ніж дорікати в нереалістичності картин Босха. Перед аудиторією постає у буквальному сенсі апокаліптичний світ, світ одкровення про людську природу, все найгірше в якій проявляється з розпадом соціальних зв'язків, що викликано війною, зникненням державної системи правопорядку, пробудженням найгірших наших страхів про чужинців, вивільненням нашої жадібності, хтивості й прагнення до насильства. Герої схожі на мешканців Содому і Гоморри, і глядач слідом за читачем може пошкодувати, що правосуддя не обрушується на них з неба сіркою і вогнем. І все ж у цьому бестіарії пороків зустрічаються прояви справжнього співчуття, милосердя та самовідданості.

Подібно до «Апокаліпсису зараз» Френсіса Форда Копполи або «Донбасу» Сергія Лозниці, «Атлантида» Васяновича і «Розфарбований птах» Маргоула присвячені не конкретній війні та її наслідкам, а будь-якій війні, усім війнам.

Олександр Гусєв. Мінськ

Автор висловлює подяку Посольству України в Республіці Білорусь за допомогу в підготовці матеріалу

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-