Просто слухай: вірші Сергія Жадана зі збірки "Антена"

Просто слухай: вірші Сергія Жадана зі збірки "Антена"

Подкаст
1007
Ukrinform
Пропонуємо чотири вірші з нової збірки Сергія Жадана "Антена".

"Антена" – 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість "Антени", але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії – ранковими новинами.

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Знайомі поховали сина минулої зими.

Ще й зима була такою – дощі, громи.

Поховали по-тихому: в усіх купа справ.

За кого він воював? – питаю.

Не знаємо, – кажуть, – за кого він воював.

За когось воював, – кажуть, – а за кого – не розбереш.

Яка тепер різниця, – кажуть, –  

хіба це щось змінює, врешті-решт?

Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.

Хоча він би й не відповів: ховали без голови.

На третьому році війни ремонтують мости.

Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?

Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.

Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.

Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.

Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.

Ночі тепер такі – з попелу та заграв.

Ти завжди грав за сусідню школу.

А ось за кого ти воював?

Глибокий світ радості і дерев,

світ золотого перетину протоптаних дітьми стежок,

світ тривоги, яка виростає зі спокою,

важко входить у зиму, ніби заступ у березневу землю.

Хто тепер думатиме про замерзлі ставки?

Хто тепер дбатиме про безпритульних,

схожих на диких гусей на березі:

залишились тут, зазимували,

і легені їхні розпадаються, як сухе виноградне листя.

Дні тепер такі, що не встигаєш  

слідкувати за календарем.

Коротке перетікання світла з темряви в темряву.

Коротке пташине забуття в зимовому небі.

Музика, яка не вміщається на коротких хвилях.  

Але годі нарікати, – говорять одне до одного

дикі гуси на зимовому березі, – тримаймося купи,

гріймося нашою гусячою вірою.

Світ ще лишає по собі присмак липи і радості.

І зимові дні без снігу,

ніби вірші без рим –

позбавлені блиску, позбавлені легкості,

проте не позбавлені сенсу.

Танцюй, тесле, доки сонце стоїть  

над найбільшим зі створених богом міст.

Танцюй, про все вже написано Гомером в його книжках.

Місто не засинало всю ніч,  

ніби закоханий підліток; подорожній ступає на міст.

Перекупки несуть на заріз червоних півнів у чорних мішках.

Ти пам’ятаєш слова тієї пісні,  

тесле, що вилітала з ранішнього вікна?

Ти пам’ятаєш, як тікав зі школи,  

як потому йшов прибережним піском?

Вона одна тебе любить, тесле, в цілому світі – вона одна.

Її вечірня вулиця, мов серце матері, пахне хлібом і часником.

Танцюй посеред цього світу,  

який крутиться без утоми й мети.

Хлопчик лишає батьківський дім,  

як ранкове сонце лишає тьму.

На кожному з нас, тесле, стоїть тавро, тавро любові і самоти.

Коли в тебе народиться син, він пояснить тобі чому.

І довгі ночі ніжності, коли ти називав її на ім’я,

називав так, наче вигадував мову для німих.

Тепер ось ти співаєш цю пісню, ніби вона справді лише твоя,

ніби це саме ти знайшов її колись в одній із книг.

І від танцю забиває подих і проступає робочий піт.

І в повітря цівкою крові вплітається запах морської води.

І на цій площі суботнього ранку може вміститися цілий світ.

І коли в тебе народиться син – ти його теж приведеш сюди.

Танцюй, тесле – кричать перекупки, танцюй – тішаться різники.

Хтось виплітає цей світ, мов кошик із зелених лозин.

Ти пам’ятаєш ту пісню, з якої почалися всі словники.

Вона одна тебе любить, ким би не був твій син.

Все, що вміємо ми, все, що знаємо, все, що любимо ми.

Все, чого ти боявся, тесле, все, чого ти хотів.

Сонце, мов півень із відрубаною головою, б’є крильми.

Вітає цей дивний світ, найсправедливіший зі світів.

Що це стікає кров’ю?

Це антена.

Добра нагода зняти посмертну маску.

На площі стоїть збита із дощок сцена.

Апостоли третій день обмивають домашню поразку.

Антена повертається соняшником проти світла,

чутливо ловить у небі ранкові сигнали.

Ловить сигнали для тих, до кого звикла,

доки вони її радісно розпинали.

Вітри у квітні стають зовсім нестерпні.

Сатана розпалює свої чорні мартени.

В повітрі тихо, наче в обкраденій церкві.

І невідомо, на чому тримається

чутливість антени.

Хмари нині над містом, мов химери.

Мертво нині в небі, ніби на бійні.

Антена третій день виловлює з атмосфери

сигнали любові - невидимі і надійні.

Але завіса світу - така пурпурова,

осипається в ріки вигорілими зірками,

і ці сигнали її - мов арамейська мова:

її розуміють хіба що ластівки зі шпаками.

І вогонь займає міста, як гнізда пташині,

і варту сліпить з могил світло коштовних металів,

і сатана засинає під ранок у своїй машині,

але не перемикає,

не перемикає каналів.

Сергій Жадан

Фото: facebook читатимодно

Слухати інші уривки:

Просто слухай: уривок з книги Ніка Вуйчича "Життя без обмежень"

Просто слухай: уривок з книги Ірен Роздобудько "Прилетіла ластівочка"

Просто слухай: уривок з книги П'єра Леметра "До побачення там, нагорі"

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-