Квоти vs хіти: що не так з українською піснею?
В Україні вже понад рік діє закон, який передбачає 25-відсоткову квоту на пісні українською в радіоефірі (тільки упродовж першого року, протягом другого буде 30 відсотків, після третього – 35 відсотків). Загалом, радіостанції змогли перевиконати вимогу першого року на 13%, хоча декого таки штрафували за порушення. Водночас, визріла інша проблема – якість пісень поки що програє їх кількості, а індустрія загалом потребує додаткових стимулів. Чому так сталося, і чи сприяють квоти розвитку музичної галузі, Укрінформ поцікавився в експертів, представників радіо-бізнесу, авторів пісень і продюсерів.
КОЖНА ТРЕТЯ ПІСНЯ – УКРАЇНСЬКОЮ
Як же таки змінилася доля української пісні за останніх 12 місяців? Якщо коротко, то наразі вона почувається в ефірі більш упевнено. У річному звіті про виконання квот голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко звернув увагу на те, що зараз українськими піснями вже не закривають нічні ефіри, як це було в 2015 році, а крутять їх у прайм-таймі.
«Зараз кожна третя пісня в ефірі є такою, що виконана державною мовою», – зауважує Артеменко.
Нацрада, власне, і є тим самим злим поліцейським, який роздає радіостанціям "на горіхи", тобто штрафи. Голова Нацради пояснює, що принциповим є навіть 0,1% недовиконання квот. Так, за перший рік їх дії було оштрафовано 17 радіостанцій на понад мільйон гривень. Найбільшою ціна питання була для «Радіо-Ера FM» – 317 тис. грн.
«Штраф застосовувався, навіть якщо в ефірі забракло буквально однієї україномовної пісні. Тобто ті, хто намагався тримати ліміт у 25%, хочеш-не-хочеш, а не могли бути застрахованими від технічних помилок. Стало зрозумілим, що треба мати запас україномовних пісень. До того ж, почали активно з’являтися нові музичні бренди та нові українські пісні. З’ясувалось, що редактори раніше в упор не помічали нових виконавців. Тепер шори привідкрилися – і всі почули нові українські пісні», – зазначає Костинський.
Контролюючи виконання мовник квот, Нацрада здійснює моніторинг 16 загальнонаціональних і 182 місцевих і регіональних радіостанцій. Вони мусять бути напоготові цілодобово, а також пильнувати свій контент у часових проміжках з 07:00 до 14:00 і з 15:00 до 22:00. При цьому в Нацраді пояснюють, що «вимірюючи» радіоефір на предмет дотримання квот, зважають не лише на кількість пісень, а й на їхню тривалість. Такий підхід дозволяє унеможливлювати маніпуляції, за яких українську пісню можуть, наприклад, перервати рекламою.
КВОТИ – ВИГАДКА УКРАЇНСЬКОЇ «ХУНТИ»?
На таких радіохитрощах акцентує увагу й активіст громадського руху «Відсіч», член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Мінкультури Сергій Оснач.
Оснач був одним із поборників запровадження мовних квот на радіо. Зокрема, як зазначають у Нацраді, представники «Відсічі» долучались як до створення законопроекту, так і відслідковували кожен етап його проходження через парламентський комітет з питань свободи слова та інформаційної діяльності.
«Дехто вважає, що квоти – це вигадка української «хунти». Але насправді це поширений у світі механізм підтримки своєї мови та культури, своїх виконавців і своєї звукозаписувальної індустрії. Наприклад, квоти для пісень державною мовою є у Франції (35%), Португалії (25% – 60%), Польщі (33%). Запровадивши квоти, Україна пішла європейським шляхом», – пояснює Оснач.
Експерт також пригадує, як іще на етапі обговорення мовних квот представники індустрії доводили, буцімто українська музика неякісна та вб’є радіо-бізнес.
«Складалося враження, що ці «суперпрофесіонали», живучи роками в Україні й керуючи радіостанціями, старанно уникали будь-яких контактів з українською піснею. Навіть коли ми склали для них список з тисяч сучасних українських пісень різних жанрів, вони продовжували стояти на своєму. А виявляється, українські пісні є, і їх достатньо не тільки щоб заповнити квоту на радіостанціях різних жанрів, а й щоб заповнити ефір виключно українськомовними піснями», – підкреслює Оснач.
«Раніше україномовна пісня апріорі сприймалася як щось традиційне, не зовсім модне. На половині станцій її не дуже охоче брали. Зараз перший момент, на який звертається увага, – це якою мовою пісня. Якщо українською, то хай вона навіть не буде супер-пупер хітом, але нормально зроблена і не псує ефіру, її відразу беруть», – пояснює Давидов.
Про легший шлях потрапляння молодих україномовних виконавців у ротацію говорить і генеральний директор ТОВ «ТРК «Люкс» Роман Андрейко.
«Зараз вирішується відразу два завдання: добору пісень для ефіру та виконання мовної квоти. З досвіду спілкування з продюсерами та виконавцями скажу, що з’явилась велика кількість тих україномовних пісень, які за інших умов написані б не були. До того ж, запровадження мовних квот додало роботи продюсерам, виконавцям і студіям звукозапису, тобто українська індустрія шоу-бізнесу отримала друге дихання. Тому побоювання, які висловлювали представники деяких радіохолдингів, що нібито знизиться якість ефіру і ми втратимо слухача, абсолютно не виправдались. Навпаки – ефір став ще прикольнішим», – уточнює Андрейко.
При цьому він переконаний, що результати від запровадження мовних квот на радіо варто відслідковувати не раніше як за два-три роки.
А ЗІРКИ З ХІТАМИ ДЕ?
Цю думку поділяє генеральний продюсер агенції Secret Service Entertainment Agency Михайло Ясинський, який співпрацює зокрема з Олею Поляковою, Максом Барських, Олегом Винником і співачкою Tayanna. За його словами, в Україні лишається гострою потреба не просто в україномовних піснях, а в хітах, які б виконували зірки:
«Не хітову пісню не будуть слухати ані українською, ані російською, ані англійською мовою. Також дуже складно утримати слухача, якщо хіт заспіває невідомий артист. Тому квоти – не головне завдання українського шоу-бізнесу. І якщо через роки результати будуть не найкращими, то причину треба буде шукати не в квотах».
Одним із позитивних досягнень квотування радіоефіру Ясинський називає те, що багато нової музики знайшло свою аудиторію.
«Поза радіоефіром, де цільові аудиторії більш чітко визначені, де немає боротьби за увагу народних мас і рейтинги, позиції українських артистів значно зміцніли», – зауважує Ясинський.
При цьому продюсер акцентує увагу й на тому, що відсутність російських гастролерів суттєво поліпшила концертне життя українських артистів.
Цілком посильною 25-відсоткова мовна квота виявилась і для кримськотатарського мовника – радіо «Хаят». В їхньому ефірі виходить 85% програм українською мовою.
«Взагалі, з україномовним контентом простіше, бо багато виконавців видають свій продукт державною мовою. До того ж, у нас достатня кількість україномовних спікерів. Але наша проблема в іншому – обмаль спеціалістів, які володіють кримськотатарською мовою, тобто взагалі мало тих, хто знає кримськотатарську мову, а тим паче, мало тих, хто готові вести радіопередачі», – каже директор інформагентства «Кримські новини» і радіо «Хаят», член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель.
НІШЕВИМ РАДІОСТАНЦІЯМ – МЕНШУ «ПРОЦЕНТОВКУ»
Проте нові правила гри виявились зручними не для всіх. Зокрема справжнім випробуванням квоти стали для нішевих радіостанцій. І якщо вже замислитись і зважити, то пісні «Океану Ельзи», м’яко кажучи, не дуже пасують радіостанції KISS FM. Хіба що хтось із діджеїв зробить ремікс, але ж це не вирішення проблеми. Тому-то голова правління радіогрупи «ТАВР Медіа» Ігор Чернишов і наполягає на зменшенні квоти для вузькоспеціалізованих мовників.
«Джазові чи рок-формати, ті ж самі Relax чи KISS FM, звучали б значно природніше і цікавіше, якби квоти були трохи менші для цих станцій. Це ж очевидно, що для масового формату є більше музичного матеріалу, ніж для нішевого. Тому програмні директори змушені або частіше повторювати українські хіти, які й так були в ефірі, або ставити ті пісні, які не зовсім пасують цим радіостанціям», – пояснює Чернишов.
Його позицію поділяє виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників і голова організації «Радіокомітету» Катерина М’ясникова.
«Якщо ситуація не покращиться у найближчий рік-два, ці виклики мають стати предметом дискусій щодо зменшення квоти на нішевих станціях», – переконана М’ясникова.
Разом з тим, вона вважає, що моніторинги Нацради ставлять під загрозу створення авторських передач про світових зірок.
«Встановлення жорстких часових проміжків значно ускладнювало програмування, а подекуди і робило неможливим створення, наприклад, авторських програм або спецпроектів про відомих постатей світової музики», – каже директор Незалежної асоціації телерадіомовників.
До того ж, на її думку, державі варто напрацювати інші способи підтримки української музики, аніж квоти. Передусім, М’ясникова акцентує на необхідності полегшити доступ виконавцям до концертних майданчиків, зменшити або ж звільнити їх від оподаткування білетних зборів, а також проводити конкурси і фестивалі, спрямовані на пошук нових артистів.
«Квоти запровадили, але все виявилось не так райдужно. Держава більше не зробила нічого для того, щоб допомогти національному музичному ринку розвиватися. Не запроваджено жодних стимулюючих засобів ані в оподаткуванні, ані в системі колективного управління правами. Що ж до музичної індустрії, то там реформу не закінчено. Крім обмежень, потрібне ще й стимулювання. Наприклад, в країнах ЄС є студії, на яких молоді музиканти можуть безкоштовно або за якусь мінімальну вартість записувати свої твори. Такі студії існують за рахунок держави», – каже експерт.
ТЕКСТ ПІСНІ НІБИ П’ЯТИКЛАСНИКОМ НАПИСАНИЙ….
Зрештою, навіть за найвищої квоти у 35%, на яку Україна вийде за два роки, лишатиметься добрих 65% іншомовної музики. Так вже склалося, і ми від цього поки нікуди не дінемося, що чимало наших артистів співають російською мовою. І поки що вони не квапляться працювати по-новому. Як бути з ними? Ігнорувати не вдається, а перекривати їм доступ до ротації – сумнівний вихід із ситуації. Зважаючи на це, продюсер переможниці «Євробачення-2016» Джамали Ігор Тарнопольський пропонує підтримувати український контент не за мовним принципом, а сприяти, передусім, національним виробникам.
«Український шоу-бізнес у поп-сегменті генерує дуже креативні проекти, і я не бачу сенсу їх обділяти ефіром. Переконаний, що ринок повинен бути сформований в умовах вільної конкуренції. Якщо вже говорити про протекціонізм, то не в мовному контексті, а в державному. Скажімо, MONATIK і «Время и стекло» створюють кращу поп-музику на сьогодні, яка в умовах тиску квот на російськомовний контент все одно займає своє місце в ефірі, поглинаючи, наприклад, західну поп-музику», – пояснює Тарнопольський.
Щоправда, вирішення згаданих вище проблем, усе ж таки, – більш віддалена перспектива. Якщо звузити кут, то варто спершу відзначити якість пісень. Квоти змусили змінитися не лише музичних редакторів, а й виконавців і авторів, які почали продукувати все більше україномовних композицій. І тут на поверхні опинилась проблема якісної складової. Так, музикантом можна і не бути, але банальний, а то й примітивний текст у пісні розпізнати доволі легко.
«Ми навчилися робити музику, вокал підтягнули, та й продакш-студії у нас завжди були хороші (вся Москва сюди їздила «зводитися»), а от з україномовними авторами текстів – біда. У нас не було традиції як такої, використовувались зовсім банальні, штамповані рими. Тому ми часто стикаємось із тим, що на рівні тексту пісня ніби написана п’ятикласником», – ділиться спостереженнями програмний директор «Країна ФМ» Роман Давидов.
Водночас він звертає увагу й на те, що треки стають надто схожими один на один, адже музиканти звертаються переважно до тих самих саунд-продюсерів.
З іншого боку, таке собі «штампування» пісень згубним не вважає гендиректор холдингу «Люкс» Роман Андрейко:
«Від того, що музиканти роблять і аранжують більше пісень, якість тільки зростає. Тут немає обернено-пропорційної залежності. У людей набивається рука, тобто – чим більше, тим краще».
ПОПИТ НА УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ ЗРОСТАЄ
Тим не менш, очевидно, що попит на україномовні пісні зростатиме й надалі – така вже вимога часу. Але не всі автори згодні ставити на потім їх написання. Такої позиції дотримує зокрема композитор Влад Дарвін, відомий своєю співпрацею з Наталею Могилевською, Віталієм Козловським, Тіною Кароль і співачкою Alyosha.
«Як автор, узагалі не реагую на квоти. Попит на україномовні пісні справді збільшився. Але коли я відчуваю, що артист просить пісню українською зі стратегічних міркувань, то будь-яке бажання подібної співпраці зникає. Українська мова не терпить фальшу. Усе, що штучно створено або перекладено на українську мову, звучить незграбно і непереконливо», – пояснює Дарвін.
У тому, що квоти жодним чином не впливають на створення музики, переконаний і лідер гурту «Нічлава» Андрій Підлужний. Але водночас він каже, що на радіо щодоби має звучати не менше 80% пісень державною мовою.
«Співвідношення має бути якщо не 90% національного продукту до 10% іншомовного, то хоча б 80/20. Взагалі, таке регулювання жодним чином не впливає на створення української музики. Вона формувалась і виживала протягом століть, по суті, у підпіллі, і попри приниження викарбувалась у якісне та сучасне звучання», – зазначає Підлужний.
«Спи собі сама», «Мовчати», «Ніжно», «Не дощ», «Шукай мене» – це ті пісні, які кожен із нас чув, і не раз. Усі вони належать авторству Підлужного. Та й жодне українське вокальне талант-шоу – чого ж там! – не обходяться сьогодні без каверів на створені ним хіти.
* * *
Як бачимо, challenge, кинутий законодавцем, індустрія не просто прийняла «для годиться», а й знайшла себе в нових правилах гри. І, вочевидь, вдало знайшла, якщо вже всі вітчизняні радіостанції, за даними Нацради, зуміли дати +13% у загальну «квотну» скарбницю.
Але що криється за цими показниками? Яка якість того нового, що лунає з радіоприймачів? Часом, їдучи в громадському транспорті, слухаю фрагменти ефірів різних станцій. Почуте здебільшого не вражає. Перш за все, я згоден з Романом Давидовим («Країна ФМ») щодо нецікавих текстів пісень. Коли вже така скрута, то можна хоча б покласти на музику поезію когось із класиків. Того ж таки Шевченка ще не повністю «заїздили». Але чи то автори бояться відповідальності, чи то просто вважають, що «піпл схаває» й те, що є…
Так чи інакше, але наші виконавці справді створюють зараз більше пісень українською. І не просто задля загального наповнення альбому, а випускають їх окремим синглами або й узагалі EP-добірками. Наприклад, у листопаді фіналістка Нацвідбору Євробачення-2017 співачка Tayanna (вона ж Тетяна Решетняк) видала міні-альбом із семи авторських україномовних композицій. Хоча раніше тільки одиниці з топових артистів могли собі це дозволити, бо ризик стати «неформатом» був високим.
Тому слушною лишається думка гендиректора ТРК «Люкс» Романа Андрейка, який ставить під сумнів появу такої кількості українських пісень за інших, «доквотних», умов. Але водночас має рацію і продюсер Михайло Ясинський – стосовно браку хітів і зірок. На жаль, за останнє десятиліття (що вже говорити про один рік) в Україні не з’явилося нової Ірини Білик, чиї «Одинокая», «Ти мій» і «А я пливу…» не втрачають актуальності протягом от уже 20 років. Немає поки що й нових «океанів ельзи», спроможних видавати альбоми, які стають платиновими за лічені години продажу, та з легкістю збирати стадіони.
Так, завдяки різним талант-шоу ми фактично щороку дізнаємося про талановитих виконавців, потужних вокалістів, але чомусь їм так і не вдається стати зірками. Незалежно навіть від того, якою мовою вони співають. Чому так? Можливо, в Україні ще не народився менеджер-продюсер нового покоління, який би зумів врахувати всі чинники і змусити навіть квоти працювати на себе… А може, ми справді стоїмо зараз на порозі значних змін у музичній галузі та радіоіндустрії. Зрештою, час покаже. Принаймні, маємо ще років зо два – до того моменту, як квота на радіо сягне 35%...
Олександр Трохимчук, Київ.
