Сучасне мистецтво - про сучасні проблеми: мистецька праця в добу автоматизації
Цьогоріч у Мистецькому Арсеналі художники об'єдналися у польсько-українському проекті “Мистецька праця. ART WORK” за підтримки Міністерства культури та національної спадщини Польщі. Кураторами виставки стали Аліса Ложкіна та Ева Сулек.
Згадую натовпи Книжкового Арсеналу місяць тому і на противагу їм – чергу біля дверей PinchukArtCentre, яку бачила в день своїх відвідин виставки. О пів на сьому, до закриття ще півтори години, однак у Мистецькому Арсеналі безлюдно. Лише двоє душ на величезну залу – це я й охоронець. Вочевидь, у вечір п'ятниці сучасне мистецтво України й Польщі не надто цікаве глядачам.
Не надто цікаве навіть попри те, що паралельно з виставкою триває напівпольськомовна дискусія з учасниками «Мистецької праці» Катажиною Ґурною і Рафалом Якубовичем. Їхній зал заповнений ледь наполовину, тож руда пані (певне, куратор цієї дискусії) запрошує поодиноких відвідувачів також приєднатися.
Я не знаю польської, тож вирушаю у самостійний тур експозицією, у збиранні якої Мистецький Арсенал перевершив себе, хоча й здається, що 55 експонатів – це замало. Вони достатньо розмаїті, щоб розглянути глибокі й глобальні поняття «праця» й «мистецтво», поєднуючи й роз'єднуючи їх, зусібіч. Що взагалі – мистецтво? Воно транслює суспільно важливий меседж, чи це лише бізнес – продаж естетичного задоволення? Чи мистецтву майстер може віддатися, лише маючи «нормальну» роботу зі стабільним прибутком? Чи стане звільнена від праці людина художником, якщо в майбутньому всю роботу виконуватимуть комп'ютери й роботи?
На жаль, у розумінні ідеї митця і порушених у його витворі проблем глядач може виявитися безсилим... без табличок-пояснень Арсеналу. На отих, де зазвичай музеї обмежуються іменем художника, назвою картини, датою й матеріалом, Арсенал ще коротко окреслює закладену художником думку, аби відвідувачам було простіше трактувати твір. Наприклад, я ніколи не здогадалася б, що ота дерев'яна конструкція-зміюка – це інсталяція Андріївського узвозу… Або екран, який моргає білим у ритмі драматичної переривистої музики – що це означає?
У цій веремії вельми складних для розуміння образів виділяється творчість Томаша Позниша, котрий поєднує мистецьку класичність з елементами сучасної культури.
Заради справедливості незле зауважити, що чимало картин – досить прямолінійні й тому значеннєво зрозумілі пересічному глядачеві – наприклад, футуристична капсула часу або серія фото радянських мозаїк.
Однак Мистецькому Арсеналу, як на мене, бракує свіжості в організації цієї виставки – вона типова: безліч арт-простору на малу кількість арт-експонатів. Вони розташовані хаотично й далеко один від одного. Можливо, саме тому вперше не вистачило часу обійти виставку повністю – останні зали довелося оглядати бігом і побіжно: підганяли невблаганні п'ять хвилин до закриття й суворо-грайливе охоронцеве «девушка, ускоряемся». Щойно здається, ця зала – остання – бац, і виринає ще один коридор до ще однієї кімнати.
Навіть трохи прикро, що виставка така тиха й малолюдна. З одного боку – тиша дозволяє зосередитися на сучасному мистецтві, а з іншого – невже воно перестало цікавити?
Анастасія Калатур. Київ
Фото автора
реклама