Новомодне вбрання лицарів Круглого столу - 07.07.2017 10:00 — Новини Укрінформ
Новомодне вбрання лицарів Круглого столу

Новомодне вбрання лицарів Круглого столу

Блоги
2056
Ukrinform
Фільм «Король Артур: Легенда меча» став черговою, дуже вишуканою візитівкою режисера.

Адже Гай Річі як ніхто вміє надягати на персонажів з минувщини характери та вбрання сучасності, насичувати сюжет унікальним гумором, іронією і стьобом та ще створюючи для дії музичне тло у вигляді популярних хітів.

Здавалося б, створені всі умови для того, щоб ми на екрані побачили суцільне нагромадження нісенітниць, лубка й у підсумку повної безпорадності картини як видовища. Але з Річі цього не сталося жодного разу, і я впевнений, що не станеться в майбутньому, настільки ретельно обмірковується сюжет, кожен образ, слово, жест, емоція, прикол, деталь у костюмі, загалом атмосфера та «фішки» конкретної доби. Звісно річ, бувають проколи у плані історичної точності, але по-перше, Річі у своїх фільмах ніколи не виносив її на чільне місце, а по-друге, огріхи трапляються зазвичай  дрібні і в око не впадають.

У «Мечі короля Артура» завдання ускладнювалася тим, що Річі, на додачу до всього, знімав ще й фентезі-блокбастер. Однак фільм засвідчив, що і на цій малознайомій для себе території постановник відчуває себе комфортно, ба більше того, вдається до низки сміливих для жанру рішень, звівши майже до нуля любовну лінію, до максимально можливого мінімуму - сентименти і пожертвувавши деякими фігурами, без яких ще вчора ніхто не уявляв собі легенду про Камелот.

Водночас у деталях Гай не погребував досвідом колег. Головним чином, це помітно у сценах битв, де він зробив уклін в бік не одного фентезі-проекту та його постановника. Наприклад, гігантські бойові слони в одній з головних битв – викапані мумаки з «Володаря перснів» Пітера Джексона. У «Мечі короля Артура» художники, звичайно, спробували надати їм оригінальності, але схожість очевидна.

Саме тут варто сказати і про фірмову картинку Річі з її переважаючими темно-гнітючими тонами, яка вразила ще у «Шерлоку Холмсі». Не зрадив собі режисер й у «Мечі короля Артура»: присутні у фільмі світлі кольори - переважно одяг.

Роль Вортігерна, яким його побачив постановник, перед зйомками, ймовірно, волала що було сили: «Роберт Дауні-молодший!», Настільки це був «його» герой, але Річі залишився вірним собі у нестандартних рішеннях і покликав його напарника у «Шерлоку Холмсі» Джуда Лоу. І не прогадав, бо Джуд зіграв Вортігерна так, як не зіграє, напевно, вже ніхто, навіть за умови, що кіно про нього знову зніме Річі та покличе туди Лоу. Характер унікальний, цілком! З одного боку, безсоромне, ще практично античне владолюбство з божественною манією величі, приховані, але сильні пристрасті, нерозбірливість у засобах для досягнення мети та готовність йти по трупах, ну і вправляння, певна річ. З іншого – неординарний ум, що швидко реагує на виклики, прагматизм, холодний тонкий розрахунок сучасного політика чи то бізнесмена із паралельним прагненням справити враження демократа, готового на компроміси та гнучкість. Плюс нарцисизм і самозакоханість, типові для деяких зірок шоу-бізнесу. І водночас, як не дивно, - щирість, у тому і в іншому випадку. У першому, тому що напівантичному деспотові за всіма канонами тієї доби соромитися не було чого. А в другому це, швидше, наполовину маска, хоча точно і не скажеш: у мене Вортігерн-Лоу залишив кілька питань, і це я теж заношу у великий плюс акторові. Для мене він у стрічці однозначно кращий - блискуче поєднав середньовічного персонажа із сучасним характером. 

Що ж до Чарлі Ганнема, який зіграв короля Артура, упізнати в ньому класичного монарха буде складно: в його образ теж внесено багато нового. Сама по собі вкрай сентиментальна, історія юного Артура в інший екранізації з самого початку розпливлася б у сльозах, стражданнях, сумі, постійному зітханні та співчутті: «Бідолашне хлоп’я!». Але тільки не у Річі. Останній, звичайно, не став виходити за рамки здорової іронії, туди, де неподалік вже маячить цинізм: емоції і переживання там, де розповідається про маленького спадкоємця, є, але небагато. Ще менше їх, коли йдеться про Артура, який вже дорослішає і знайшов собі місце у спільноті в якості такого собі Робін Гуда на чолі зграї, що орудує на вулицях Лондініума. Недоліків, зокрема, привабливого, але все ж цинізму, у нього доста (іншим він у Гая і бути не міг!). Але позитивне через зрозумілі причини переважає, в тому числі, справжня, а не удавана щирість, і здоровий гумор. Одними з кращих стали тут насичені іронією, але цілком досконалі з точки зору логіки сцени-умовиводи у виконанні Артура під гаслами: «Що могло б бути, якби не ...» і «Що може статися, якщо буде не так, як ...». Це треба слухати і бачити: Ганнем, як і ті, хто у нього на підіграванні, тут просто феєричний і навіть, як на мене, цікавіший, ніж у бойових сценах! Хоча з Ескалібуром він теж справляє враження. Однак за сумою очок Чарлі, як мені здається, Джуду Лоу все ж поступився: останній трохи оригінальніший і виразніший. Що, звичайно, жодним чином не применшує роботу, яку виконав у цьому проекті Чарлі.

Однак Річі не обмежився тим, що прив'язав середньовічних персонажів до сучасних характерів - деяких акторів він витягнув з образів, які, здавалося, міцно до них приклеїлися. Найяскравішим прикладом став Ейдан Гіллен, вічний Мізинець із «Гри престолів». Та й, принаймні, ще у кількох переглянутих з ним фільмах, серед них друга частина «Того, що біжить  лабіринтом» і «Темний лицар: Відродження легенди» Нолана, він грав чимось схожих за характером героїв. У «Мечі короля Артура» його персонаж перебуває на інших початкових позиціях: Слизькому Біллу ще тільки належить стати авторитетним і значущим, а поки він все ж на других ролях. Але Гіллен прийняв цей виклик і зіграв на «відмінно»!

А ось, скажімо, з Еріком Баною режисер залишив тут все як є і знову не помилився. Образ мужнього, хороброго, але водночас мудрого, чуйного і навіть вразливого хлопця, який актор успішно проексплуатував не в одній картині (згадаємо того ж Гектора з «Трої») прийшовся до речі й у Річі. В результаті король Утер Пендрагон у виконанні Бани напевно запам'ятається багатьом.

Звичайно ж, кількість цікавих героїв в «Мечі короля Артура» не обмежується перерахованими вище. Так, дуже сподобалася непомітна, але незвичайна як для своїх колег із професії у фентезі-кіно маг у виконанні Астрід Берже-Фрісбі, в щодо якої в фільмі теж далеко не все до пуття зрозуміло. Там і сила, і якесь незрозуміле шаленство в очах, і дуже своєрідний похмурий гумор, і багато чого ще. Запам’ятав цю виразну актрису ще за четвертими «Піратами Карибського моря», відтепер намагатимуся не втратити її з поля зору.

Дуже непоганий і Джимон Хонсу в ролі Бедівера - навчений досвідом старий воїн і як для персонажа у фільмі Гая Річі - майже серйозний.

Ну й дитину на ім'я Блу Ландау, з яким вирішили не морочитися присвоївши його персонажу те ж ім'я, треба обов'язково похвалити: дуже вправно він долучився до дорослої компанії.

Ох, мало не забув про вартового-футболіста... Хоча після побаченого лише тихо дивуюся: гамору навколо Трігера, зіграного Девідом Бекхемом, як на мене, в рази більше, аніж власне ролі, яка є занадто короткою навіть для камео. І на підставі чого робляться висновки як в той, так і в інший бік: «Дуже добре зіграв!», «Ганьба! Повний провал!», залишається тільки дивуватися. Там матеріалу менше, як кіт наплакав, там оцінювати, по правді, нічого! Віддаю, звичайно, Девіду належне - доводилося читати про його самовіддану роботу на зйомках - але розглядати це як повноцінну роль, вважаю, є несерйозним. Дружній жест режисера, реклама і не більше.

Про костюми та музику у фільмі можна писати окремі рецензії. Якщо стисло, то не часто доводилося бачити в кіно, щоб одяг так вдало підкреслював характери персонажів, їхній настрій у різних сценах, а музика створювала для того, що відбувається на екрані, такий самий вдалий емоційний фон. Відповідно, команді художників і композитору Деніелу Пембертону – моє шанування!

Тож картина Річі порадувала практично всім, чим мала порадувати. Дуже хотілося б побачити обіцяні продовження, але через геть незрозумілі для мене скромні касові збори «Меча ...» їх, на жаль, швидше за все, згорнуть. Шкода.

Михайло Коронкевич
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>