13 читацьких зізнань: Є таке «ух» у животі – й книжка стає улюбленою

13 читацьких зізнань: Є таке «ух» у животі – й книжка стає улюбленою

Блоги
1580
Ukrinform
Книжки завжди були частиною мого Я

Ось я прокинулася серед ночі та сіла писати #13_читацьких_зізнань на тому, що було під рукою. Зараз, підсумовуючи все нижче, можна сказати три речі: Книжки завжди були частиною мого Я. Я хвора людина, хвора книжками. Одного дня я, мабуть, відкрию бібліотеку.

1. Ще у "голодні 90-ті", коли у обігу були купони, містом правила інфляція, а мені було десь 2-3 рочки, мама мене взяла на базар. І ось ми йдемо повз цих рядів, де люди продають свій скарб, і я підбігаю до фіолетової книжечки, чіпляюся у неї і відмовляюся відпустити. Відбувається приблизно такий діалог:

- Купіть дитяті книжку, он як воно тягнеться.
- Вибачте, я маю гроші тільки на продукти.
- Що та їжа - один раз з'їв і забув. А це розумова їжа – це назавжди. Не відбивайте у неї бажання читати.

Так "Бім і Бом" стали моєю першою книжкою у особистій бібліотеці, а ми тиждень їли пісні страви.

2. У шкільний період я читала всюди – вдома, на вулиці, на кладовищі (там було тихо), у підвалі (під час гри у схованки, поки мене "шукали"), на шкільній перерві (наштовхуючись на учнів, вчителів та колони в їдальні) і, звичайно ж, на уроках. Урок, перша парта, совісті немає, я читаю новий том Дмитра Ємця... І на самому цікавому місці вчителька української мови забирає книжку та ховає у шухлядку. Та віддає її тільки на батьківських зборах. 2 місяці тортур цікавістю, бо я не змогла дочекатися перерви.

3. Коли бабуся переїздила до Києва із Білої Церкви, вона разом із квартирою продала за безцінь величезну дідову "професорську" бібліотеку. Для мене це був ніж у спину. І ось, поки дорослі пакували речі, я тишком-нишком розпаковувала коробки, виносила на смітник якісь сервізи у квіточки, а замість них ховала книжки та запаковувала назад. Так врятувала багато книжок із історії, старовинні "Мертві душі" Гоголя із ілюстраціями, "Гуллівера" 1927 року. Потім бабуся зізналася, що знала, що я це робила.

4. Не кидайте тапками, але Я читаю фанфіки. Щиро вірю, що деяка фанатська творчість є якіснішою, ніж той штампований young adult, який зараз масово видається.

5. Моя перша самостійно прочитана книжка була "Казки" Братів Грімм, а перша непрочитана – якийсь трешовий детектив із купою чорнухи на сторінках. Ця книжка мене привабила тим, що мені вперше і востаннє ЗАБОРОНИЛИ ЦЕ ЧИТАТИ. Я була у 3 класі і десь 30% не розуміла.

6. Пам'ятаєте, у молодшій школі була така дурня, як "перевірка на швидкість читання". Вчитель засікає хвилину, ти читаєш текст, а потім рахують кількість слів, які ти встиг прочитати. Одного разу моя люба вчителька не повірила, що я встигла прочитати аж стільки, тож я переказувала прочитане. Мені поставили трійку, оскільки, за її думкою, я цей текст вже читала раніше, а обманювати дорослих не чемно. Молодша школа мене вчила "нє видєловатца".

7. Моя перша книжка сучасного укрліту була "Трохи пітьми" Дереша. Йшов квітень 2007 року, у Книжковому Клубі буда презентація, Дереш говорив, говорив, говорив... Я купила книжку і закохалася в україномовну літературу. До цього я її ненавиділа, а від "Жовтого князя" Барки у мене ледве анорексія не сталася, бо поки читала, зовсім не могла їсти.

8. Я працювала у книжковому магазині "Читайка". Я обожнюю цих людей, цей магазин, але я витрачала 80% зарплати на книжки, які сама ж продавала, тож це було погано для мого бюджету.

9. У школі я була добровільним помічником бібліотекаря. Бібліотекарі змінювалися, а я залишалася і вводила їх у курс справ. Інвентаризація, нові надходження, уроки про важливість читання для молодшої та середньої школи. Чорт, мені мали платити зарплатню!

10. У школі ми організовували вечір Марини Цвєтаєвої та Олени Теліги, розігрували сценки із Шекспіра, робили постановку "Євгенія Онєгіна"... Мені дуже пощастило вчитися у моїй школі. Уся моя любов до поезії та драматургії – виключно завдяки моїм вчителям.

11. Мені зриває дах на Книжковому Арсеналі та Форумі видавців. І я купую книжки доти, доки є гроші. Я маньяк. На Форумі я навіть волонтерила 2 роки. Це була моя перша самостійна подорож і перше волонтерство, тож моя любов до книжок змусила мене подолати страхи.

12. Я люблю у літературі красиві історії, люблю гарно складені речення, люблю сюжет, який викликає у мене емоції. Є таке "ух" у животі – й книжка стає улюбленою. Оскільки текст я сприймаю через призму власного досвіду та асоціацій, то "ух" у мене трапляється досить рідко і досить дивно для стороннього. Це "Шантарам", "Атлант розправив плечі", "Академія вампірів", " Ми були брехунами", "Граф Монте Крісто", "Зелені смажені помідори у кафе Полустанок", "Крадійка книжок"...

13. Я вірю, що Северус Снейп не помер.

Оксана Ускова

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-