Останні новини

В'язниця як порятунок

Блоги
660
Ukrinform
Тема Голокосту - масштабна і трагічна сторінка історії людства.

Поміж її рядків - зруйновані і зламані мільйони людських доль, і кінематографісти, напевно, ще не раз звернуть на цю сторінку свою увагу, нагадуючи про ганьбу, трагедію та героїзм, які вона вмістила. 

Ганьбу для тих, хто вбивав, трагедію для тих, хто гинув, і героїзму тих, хто рятував. Все це, ганьбу, трагедію і героїзм, вмістив і фільм Нікі Каро «Дружина доглядача зоопарку».

У його сюжеті пліч-о-пліч ідуть драма людська і драма мешканців Варшавського зоопарку. Попервах подружжю Жабинських, що присвятили все життя звіринцю, здається, що страшніше за те, ніж бачити, як гинуть твої вихованці, а ти безсилий їм допомогти, не може бути нічого. Чим загрожує війна людям і їм у тому числі, вони до пуття не усвідомлюють навіть після того жахливого ​​бомбардування: вони думають, що все ще можна владнати, відновити і повернутися до колишнього життя. Повне усвідомлення прийде, тільки коли їх єврейських друзів і знайомих почнуть відправляти до варшавського гетто. Із того моменту Ян та Антоніна рятуватимуть людей із такою ж жертовністю, з якою вони раніше рятували тварин.

Любов, безкорисливість, відвага, готовність йти на смертельний ризик не тільки заради знайомих, а й заради зовсім чужих тобі людей, - всі ці риси характеру чудово вдалося передати на екрані зайнятим тут у головних ролях Джессіці Честейн (Антоніна) і Йогану Гелденбергу (Ян). Із Джессікою  останніми роками мені щастить: на який фільм з нею не потраплю, так нічого, крім хороших слів на її адресу, сказати не можу. «Інтерстеллар», «Марсіянин», «Багряний пік», «Мисливець та Снігова Королева» - усюди цікавий, самобутній, виразний, такий, що запам'ятовується, персонаж, байдуже, головна це роль чи другого плану! Те ж саме можна сказати про більш ранні «Коріолана» та «Найбільш п'яному окрузі у світі». Ось й Антоніна - героїня, яка точно залишиться в пам'яті в багатьох. Переносячи на екран образ Праведниці світу, однією з яких є Жабинська, завжди є ризик у підсумку отримати образ непогрішимої святої на п'єдесталі. Тому великий плюс «Дружини доглядача зоопарку» в тому, що Антоніні не чужі ні слабкості, ні сумніви, ані помилки, однією з яких можна назвати її надмірну довірливість і злегка ідеалістичне сприйняття реальності, що добре видно, зокрема, на прикладі її стосунків із Лутцем. Звикнувши за багато років спілкування із тваринами, що «вони не брешуть», Антоніна застосовує цей принцип і  стосовно людей, в тому числі містера Гека, який до того ж сам присвятив тваринам багато років. Але водночас Антоніні не позичати і відваги, волі, чуйності і любові до людей, вона так само безвідмовно кидається на допомогу новонародженому слоненяті, як і рятує єврейську дівчинку.

На відміну від дружини, Ян Жабинський має щодо навколишнього світу і людей менше ілюзій, але відразу видно, що ці двоє просто не могли не зустріти один одного, настільки вони віддані і закохані в справу свого життя, настільки готові жертвувати багато чим заради нього. І ця якість вкоренилася в них настільки, що із перенесенням вектора своєї жертовності з вихованців зоопарку на євреїв, яких потрібно врятувати із гетто, для них не змінюється нічого: вони, як і раніше, люблять тварин, але усвідомили, що здатні не менше любити людей і жертвувати, ризикувати в ім'я їхнього порятунку. Яну, як і його дружині, не чужі людські недоліки, але навіть у них він щирий і прямий, хоча і може помилятися. Чудова акторська робота Йогана Гелденберга, знайомство з яким у мене наразі обмежується швидше не до кінця зрозумілим, ніж поганим «Розімкненим колом». Дуже цікаво було б ознайомитися з його «Надновим заповітом», де Йогана також задіяно, але поки руки не дійшли.

Дуже правдиво показане у картині варшавське гетто. Не дуже тривалих, але бездоганно знятих сцен-замальовок цілком вистачає, аби відчути масштаб трагедії, біль і страждання людей, їхню беззахисність перед машиною Третього Рейху, що ламає долі. Найпоказовішою тут є доля єврейської дівчинки Урсули у блискучому, такому, що просто підкорює своєю щирістю та переконливістю, виконанні юної Шири Хаас. Всі епізоди з нею, починаючи із найпершого, б'ють у душу просто з неймовірною силою, залишитися байдужим до історії Урсули не вийде за всього бажання. Дай Боже Ширі побільше таких ролей, у неї безумовно є акторське майбутнє. Для мене Хаас разом із Честейн і Гелденбергом становить трійку кращих в цьому фільмі.

А ще дуже сподобалося, як у стрічці відзнято сцени із тваринами. Не знаю, та й не дуже хочеться, де там були задіяні спецефекти, а де знімали наживо - для мене головним те, що на виході вони - дуже живіи і та емоційні, передусім вищезгаданий епізод зі слоненям, та й борсук в будинку Жабинських та кріль на руках у Джессіки теж дуже милі.

Картина і зовсім могла б бути ідеальною, якби не два «але». Перше - творці не втрималися від спокуси винести романтичну лінію в головні нарівні із трагедією євреїв у гетто та їх порятунку, що мені здалося абсолютно зайвим. На мою думку, сюжетний центр у картині мав бути один. Інша річ, якщо лінія любовних відносин отримує такий самий розвиток і стільки ж уваги у книзі Даян Акерман, проте навіть за тії обставини, що я наразі не знайомий із цим твором, постає питання, наскільки вона була там доречна у такому масштабі.

А ось що однозначно пішло авторам фільму в мінус, так це шаблонний персонаж Даніеля Брюля. Він має кілька вдалих сцен, але загалом великий потенціал такого талановитого актора, як Брюль, на жаль, тут вповні не використали. Образ не вийшов таким цілісним, суперечливим і драматичним, яким, вочевидь, замислювався, а у ряді моментів у Гека взагалі відсутня логіка і здоровий глузд - у заключній частині фільму це видно неозброєним оком.

Якби не ці дві обставини, причепитися у фільмі Каро було б практично ні до чого. А так - просто дуже хороший, якому не вистачило зовсім небагато, аби стати відмінним.

На закінчення один парадокс, настільки дивовижний, що міг би стати слоганом картини. Зоопарк, який за своєю суттю є в'язницею для тварин, стає місцем порятунку для сотень людей. Посмішка долі? Її іронія? Як кому, звичайно, але особисто я схиляюся до першого, хіба що уточню: посмішка крізь сльози. Вражаючі повороти іноді робить життя, чи не так?

Михайло Коронкевич

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-