90 років самотності - 03.02.2017 10:00 — Новини Укрінформ
90 років самотності

90 років самотності

Блоги
1234
Ukrinform
Третій фільм Мортена Тільдума «Пробудження» після його блискучих «Мисливців за головами» та «Гри в імітацію» справив на мене трохи суперечливе враження. 

Його трохи зіпсувала, головним чином, слабка інтрига, яка не отримала в сюжеті належного розвитку (до речі, трейлер обіцяв її, але сама стрічка слова не дотримала) і відразу знизила градус напруги в рази. 

Оскільки саме на цій інтризі було зав'язано дуже багато, картина миттєво скотилася до банальної фантастичної мелодрами непоганого, але не більше рівня. При тому, що сама ідея досить свіжа й цікава, проте втілити її вдалося не до кінця.

Все решта у фільмі - лише зі знаком «+». Передусім це приголомшлива робота художників Гая Гендрікса Діаса та Джина Сердени. Такого космічного корабля ми на екранах ще не бачили, хоча бачили, здається, вже сотні. Від краєвидів відкритого космосу до крихітки-андроїда, залученого  прибиральником - все продумано ретельно і з увагою до деталей. Рівною мірою це стосується просунутих технологій і дизайну зорельота, за який можна давати окремий «Оскар». У «Пробудженні» це виглядає цікаво навіть у наше вже розбещене технологіями сторіччя. Верхівка усього цього - стильний робот-бармен у неповторному виконанні Майкла Шина! Не можу назвати себе великим шанувальником цього актора, але у Тільдума Майкл справді перевершив самого себе, зігравши практично на рівних з головною парочкою Пратт - Лоуренс.

Втім, і Кріс, і Дженніфер теж виправдали сподівання, швидко, вочевидь, порозумівшись, і виглядали дуже органічно. Так-сяк зіграних сцен з їхньою участю в картині пригадати не можу. Від Кріса після «Вартових Галактики» я іншої гри, крім гарної, і не чекаю. Волею долі його персонаж потрапив в унікальну ситуацію: один посеред п'ятитисячного натовпу занурених у сон та із перспективою 90 років самотності. Словами тут навряд чи вийде точно передати почуття й емоції, але Кріс зміг це зробити, напевно, настільки повно, наскільки це було взагалі можливим.

А ось Лоуренс порадувала. Хоча це ще й не та сама роль-прорив, якої я від неї давно чекаю, у Тільдума вона виглядає значно цікавішою і переконливішою, ніж у «Голодних іграх». Свою складну, але щиру героїню вона теж грає непогано, претензії в якійсь сцені і загалом їй висунути важко.

Що ж стосується Лоренса Фішберна, то його персонаж у фільмі - схоже, більше «для галочки»: образ «зіжмакано» і прописано вельми недбало. По правді, можна було б спокійно обійтися і без нього, сюжет від цього б не постраждав.

Також виразніше, мені здається, варто було прописати у стрічці і фінал. В цілому він хороший, але можна було виділити ще кілька хвилин на деталізацію і закруглити історію красивіше, ніж вийшло у результаті.

Чудову музику написав до фільму Томас Ньюман. Його композиції добре вписалися в антураж і саму атмосферу фільму, тому я образився би за Тома, не побачивши його імені у п'ятірці номінантів на «Оскар». Шансів у нього проти Джастіна Гурвіца з його розкрученим саундтреком до «Ла-Ла Ленду», звичайно, обмаль, але радує, що його зусилля оцінили хоча б номінацією.

Загалом «Пасажирів» можна оцінити як непогану фантастичну мелодраму, але де хотілося все ж бачити більше саме драми. А для драми, у свою чергу, потрібна була інтрига, яку сценаристи відверто недопрацювали.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>