Аніко Рехвіашвілі, художній керівник балету Національної опери

Серед моїх знайомих є ті, хто купує пуанти і освоює балетну техніку просто для особистого розвитку

29.01.2017 09:00

В Україну після світової прем'єри в Афінах повернувся балет «Снігова королева», поставлений в Національній опері. 29 та 31 січня його покажуть київським глядачам. Це зимова казка, яку люблять у всьому світі. А тут ще й музика Чайковського, Гріга, Лядова. Автор балету - художній керівник балетної трупи театру, Народна артистка України Аніко Рехвіашвілі. Вистава вже справила фурор у Греції. Тепер їй належить завоювати й інші театральні підмостки світу.

Це вже восьмий авторський балет Аніко Юріївни. В оперному театрі 15 років з незмінними аншлагами йде її «Віденський вальс», величезним успіхом користується «Дама з камеліями», естети відзначають постановку «Дафніса та Хлої». А до цього був авторський хореографічний театр «Аніко-балет». У грудні минулого року наша героїня знову здивувала силою своєї хореографічної фантазії: відбулася прем'єра її балету «Ночі в садах Іспанії», створеного за ініціативи Іспанського посольства. А ще Аніко Рехвіашвілі за час своєї роботи художнім керівником якісно оновила трупу, наповнивши її молодими солістами. Про те, як «з нуля» створюються балетні постановки, хто зараз є славою українського балету, чому нашу класичну школу рекламують в Європі та замовчують вдома, Аніко Юріївна розповіла в інтерв'ю «Укрінформу».

- Чому світова прем'єра балету «Сніжна королева» відбулася в Афінах?

- Наш балет вже давно представляє своє мистецтво грецькому глядачеві. У нас давні творчі зв'язки. Навіть ідея цього балету спочатку народилася у Греції під час попередніх гастролей. Тоді наші партнери запитали, що наступне ми можемо уявити? І я, не роздумуючи, випалила: «Ми можемо створити новий балет «Снігову королеву». А потім первинний задум став обростати всіма необхідними деталями (посміхається). Звичайно, перший показ «Снігової королеви» відбувся у нашому театрі наприкінці минулого сезону. Тоді наші грецькі партнери його вперше побачили і запросили на гастролі.

- Як грецька публіка зустріла українську постановку?

- Чудово! Там так само, як і у нас люблять балет. І у них таке ж трепетне ставлення до Нового року, до казки Андерсена... Греки були готові сприймати таке прочитання цього твору. Аудиторія була саме така, як ми і планували - в першу чергу, це сім'ї з дітьми. Хоча віковий діапазон публіки починався з маленьких глядачів і до сивочолих пенсіонерів. Зрозуміло, що кожен знаходив свій аспект сприйняття балету - діти бачили красиву казку, а дорослі розуміли зашифровані підтексти, оцінювали якість вистави.

Нас запитували, куди ще в Європу ми повеземо «Снігову королеву», і дуже пишалися, що почали ми з Афін. Греки позиціонували балет, як світову прем'єру. Писали, що балет заснований на фундаментальних традиціях, але має сучасне обличчя. Їм дуже подобалися наші солісти, їх порівнювали зі світовими зірками. Адже ми привезли молодих виконавців - Катерину Петі, Наталю Потенко, Данила Сілкіна, Микиту Кайгородова та ін. Вони відразу потрапили в перший склад і стали основою спектаклю. І вийшло дуже вдало, бо молодь точно, правдиво передає емоції юних персонажів вистави. Головні партії виконали Тетяна Лезова, Юлія Москаленко, Микита Сухоруков та Ярослав Ткачук - провідні танцівники нашого театру. У партії Снігової королеви я спочатку бачила Анастасію Шевченко. Власне, на неї й ставилася ця партія. У цій постановці працюють два виконавських склади солістів. Вони відрізняються, адже у кожного своє органічне трактування. Тому у підсумку вийшли два цікавих варіанти взаємин головних героїв.

- Успіх був спровокований і тим, що у Греції вам організували велику рекламну кампанію...

- Так, на нас чекали, і це відчувалося. Ми прокидалися - бачили себе по телевізору, і засипали теж під сюжети про наші гастролі. Над залом, де ми виступали, висіла величезна афіша. Також були розміщені афіші й в інших громадських місцях. Реклама була і в журналах. Я навіть привезла на пам'ять кілька примірників, які захопила в літаку. Відчувалося, що для них це велика подія.

- У всіх оперних театрах світу напередодні Нового року показують балет «Лускунчик». Виходить, що греки змінили традицію, показуючи українську «Снігову королеву»?

- У цей період теж йшли «Лускунчики» в інших залах, але поменше. А найбільший зал був відданий нашій «Сніговій королеві». Це свідчення того, що нам довірили стати головною новорічною виставою Афін.

- А коли з'явиться вистава в репертуарі Національної опери України?

- З кінця січня балет вже буде йти постійно. У лютому ще заплановані дві вистави. А раніше ми не могли його показувати, тому що декорації до постановки поїхали з нами на гастролі.

- Балетна трупа була відсутня майже місяць, адже після Греції ви поїхали на два тижні до Японії. Чим обумовлена така гастрольна активність?

- Зимовий період завжди дуже активний в цьому сенсі. Глядачі чекають на нові вистави. І це чудово, що до нас виявляють інтерес у різних країнах світу. У Токіо ми теж представляли своє мистецтво на центральних майданчиках. Японці дуже люблять класичний балет. І у нас давні творчі зв'язки. Вони цінують нашу балетну школу.

- Що найбільше вразило в Японії?

- Ми пережили там два землетруси. Один раз це сталося увечері в готелі. Під ногами все ходило ходором, штори хиталася, як під час шторму. А вдруге нас трясло під час вистави. Але наші артисти цього навіть не помітили - адже вони в танці, як у польоті. А ось деякі музиканти здивувалися, не відразу зрозумівши, що відбувається. Але жодної фальшивої ноти не видали. Все було ідеально (посміхається).

- Ось ми з вами зараз говоримо про визнання нашого балету в світі, адже його досягнення перестали бути головною гордістю країни, хоча є і інтернет, і телебачення. Чому зараз немає таких відомих імен, як Майя Плісецька, Галина Уланова, Маріс Лієпа, Катерина Максимова та Володимир Васильєв. Адже їх знав увесь СРСР, навіть жодного разу не побувавши на їхніх виставах?

- Це в першу чергу питання до преси: чому перестали писати про балет? А по-друге, тоді був період особистостей, коли всі знали імена артистів. Згадайте, потім був бум на топ-моделей, світ знав імена Клаудії Шифер і Сінді Кроуфорд, Брук Шилдс. Потім увага переключилася на бренди, коли стала цікава не стільки особистість, скільки фірма, яку вона представляє. Так і в балеті зараз оперують меншою кількістю імен - на авансцену вийшли самі театри. І потім, не забувайте, що в СРСР культура була ідеологічною складовою. Тому популяризувалися імена артистів, створювалися легенди. А зараз це віддано на відкуп піару. Не дивно, що активно розкручується шоу-бізнес, а не класична культура.

- Можливо, раніше тон задавали керівники країни, які обов'язково ходили на прем'єри в Київську оперу. Згадати хоча б Володимира Щербицького, інших комуністичних лідерів. Зараз перші особи країни ходять на балет?

- Це все відбувалося в рамках тієї ж активної ідеології. Але до нас в театр і зараз приходить багато народних депутатів, міністрів, були всі президенти. Нещодавно, абсолютно несподівано, без попередження прийшла родина Петра Порошенка на прем'єру нашого нового балету «Ночі в Іспанії». Це була їхня ініціатива, без спеціальних запрошень з боку театру. Для нас це стало приємним сюрпризом. Але зараз дуже скрутне становище в країні, і серйозні політики не завжди можуть розпоряджатися своїм часом. Звичайно, ми хочемо до себе завжди уваги, але все відбувається якось тихіше, ніж раніше... і це правильно. Втім, у нас на виставах постійні аншлаги, тому гріх скаржитися. Публіка нас любить.

- А як з'явився ваш новий авторський балет «Ночі в садах Іспанії», прем'єра якого відбулася в грудні минулого року?

- Цей яскравий і веселий балет зміг з'явитися завдяки нашій співпраці з Іспанським посольством в Україні. Посол Іспанії Хосе Родрігес Мояно звернувся з ініціативою в Національну оперу - спільно відзначити творчість іспанського композитора Мануеля де Фалья. До речі, композиція де Фалья "El Sombrero de Tres Picos" ("Трикутний капелюх") звернула свого часу увагу Сергія Дягілєва. Так вперше з'явився балет "Трикутний капелюх", у оформленні якого брав участь сам Пабло Пікассо. Не дивно, що ми поставилися до цієї пропозиції з ентузіазмом. Дуже швидко - всього за кілька місяців ми з головним диригентом театру Миколою Дядюрою створили два абсолютно нових одноактні балети на музику де Фальї - «Ночі в садах Іспанії» та «Трикутний капелюх». Чудові декорації до вистави підготувала наш головний художник Марія Левитська. А костюми створила іспанська художниця Габріела Салаверри. До її приїзду в Київ ми спілкувалися з нею по скайпу в процесі створення костюмів. Приїхавши до Києва вона прийшла у захват від наших пошивних і декораційних цехів. Адже в Іспанії такого вони не можуть собі дозволити. Всі замовляють у різних фірмах. А у нас все виготовляється в театрі першокласними театральними майстрами.

- А балет «Ночі в садах Іспанії» хтось до вас вже створював?

- Ця музика вперше була представлена, як балет. І «Трикутний капелюх» ми теж зробили свій, відмінний від відомого спектаклю і того, що пропонував свого часуи Великий театр.

- У кожній країні є театр номер один, наприклад Ла Скала в Італії, Метрополітен-опера в США, Гранд-опера у Франції. Представляючи за кордоном Національну оперу України, ви відчуваєте себе рівними цим театрам?

- Так. Це видно з того, як нас приймають, яку виявляють повагу, як реагує публіка. І наші контакти з іншими театрами світу тривають вже багато років. У світі високо цінують якість наших виконавців і вистав. Адже тільки великі репертуарні театри можуть мати у своєму репертуарі такі класичні балети, як «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Баядерка». Для цього потрібно мати якісний виконавський склад і творчі резерви. У зв'язку з цим часто невеликі балетні компанії замінюють великі балетні вистави на невеликі танцювальні вистави.

- А може це пов'язано з тим, що класичний балет поступається місцем сучасному танцю?

- Такі тенденції дійсно періодично з'являються, а потім зникають. Виникають і авторські техніки, і сучасна хореографія. Завдяки цим пошукам оновлюється та модернізується класичний балет, але він залишається на провідних позиціях. Про це говорить вся історія його розвитку.

- Не секрет, що оперні театри в усьому світі найбільш затратні, і навіть не в кожній країні вони є. А в Україні їх сім, якщо враховувати і Донецький театр. Може, це занадто багато для однієї країни, і краще не розбиратися зі скандалами та бідністю в обласних оперних театрах, а злити їх в один-два найбільш знакових колективи, додавши артистам зарплати, а постановкам – фінансування? І тоді не буде відтоку наших кращих артистів за кордон.

- Жоден працівник театру не скаже вам, що театр потрібно закривати. Чим більше в країні оперних театрів, тим вищим є духовний розвиток країни. Україна сильна своїми музеями, бібліотеками, театрами. Вони роблять людину прекраснішою. Мені б хотілося, щоб було більше муніципальних музичних театрів. Це змінює якість життя громадян.

- Але по телевізору балет більше не показують, як це було раніше.

- Так, і це сумно. Культурна політика у ЗМІ повинна бути частиною держави. Про те, які у нас є культурні скарби, потрібно не просто показувати, а розповідати про них, вчити їх розуміти. А цього, на жаль, немає. Щоб навчитися слухати класичну музику, потрібен час і знання. Це не коломийки. І щоб навчитися читати хорошу літературу, теж потрібна робота розуму та душі. І розуміти гарний живопис теж одразу не вийде. І ось цієї освітньої складової нам явно не вистачає. А коли багато освічених людей, то і якість життя змінюється. Не дарма кажуть, що там, де закривають школи, починають будувати тюрми.

- За кордоном переконані, що багаті люди тому й багаті, що слухають класичну музику, а бідні - попсу. Ось так дивним чином рівень культури впливає навіть на заможність людини. З чим це пов'язано?

- Не знаю, але вірю в іншу версію: чим більше вагітна жінка слухає класичну музику, тим красивішою та розумнішою дитина у неї народиться. І досвід наших балерин це підтверджує (посміхається). Хороша музика - це чудова математика, в якій є краса і логіка. Це певна модель досконалості, торкаючись якої ми можемо будувати своє життя на більш щасливій основі.

- Може тому протягом останніх кількох років у танцювальних школах світу виник балетний бум? Навіть люди зрілого віку вчаться танцювати на пуантах, освоюють класичний балет в міру своїх сил і здібностей.

- Думаю, що це пов'язано в першу чергу з комунікативністю, коли після засиджувань в інтернеті хочеться природного колективного спілкування.

- Але ж можна було б піти на східні танці або ламбаду. А тут - балет?

- Ймовірно, це пов'язано з активною формою освоєння класичної музики. Пізнання себе через класичний балет і долучення до високого стилю увійшло в активну фазу. Навіть серед моїх знайомих є ті, хто купує пуанти і намагається освоїти цю техніку просто для свого особистого розвитку.

- Але не все так райдужно: на вітчизняний балет чекають випробування у вигляді пенсійної реформи. Раніше танцівники йшли на пенсію у 38-40 років, зараз цю межу відсунули до 50. Чи може повноцінно танцювати балерина після сорока років?

- У тій якості, як сьогодні, ні. Адже до сучасного танцівника пред'являються вимоги набагато вищі, ніж навіть 20-30 років тому. Балет став більш складним і технічнішим. Думаю, це питання не закрите і вимагає серйозного обговорення та доопрацювання. Зараз зроблено лише перший крок до контрактної системи, що стало позитивним фактором для повноцінної роботи театру. Але повинні ще бути продумані «подушки безпеки» для артистів.

Ліліана Фесенко, Валерія Поліщук. Київ.

Фото: Павло Багмут