Наземні роботизовані комплекси (НРК) сьогодні не лише доставляють на поле бою боєкомплекти і провізію, а й проводять розвідку, вивозять підбиті рóботи, евакуюють поранених та загиблих бійців.

НРК нині керують колишні гранатометники та штурмовики. Таку кардинальну зміну діяльності пояснюють тим, що робóта гранатометника стала менш потрібною й дуже небезпечною, адже затягти гранатомет на позиції, які, умовно, за два кілометри від лінії бойового зіткнення, тепер неможливо.

ДЛЯ ЧОГО «ЗМІЙ» НА ФРОНТІ

Боєць на позивний «Щеба» пояснює, що нинішня війна без НРК не можлива.

- НРК може витягнути поранених, а, враховуючи таку кіл-зону, робити це майже неможливо через активність дронів. На жаль, немає універсальних дронів, які б могли б виконувати все, – додає боєць.

Разом з побратимами він приїхав на полігон, щоб перевірити, як працює НРК «Змій», на якому його екіпаж. За словами «Щеби», це унікальний рóбот, який призначений саме для витягування та евакуації іншої техніки.

- Ми отримуємо від виробника базовий НРК, а те, що бачимо на ньому тепер, – різні гачки, трос, лебідку, канат – це вже ми допрацювали, поліпшили дещо, з огляду на завдання, які виконуємо, – пояснює «Щеба».

Він уточнює, що «девайси», якими підсилили НРК, необхідні саме для проведення евакуаційних заходів.

- Ми не ризикуємо особовим складом. Виїжджаємо НРК і за допомогою дистанційного керування чіпляємо гаком і витягаємо інші рóботи. Праці багато. У нас було мінімум дві успішні евакуації. Поділюся: роботизований комплекс наших суміжників було підбито FPV, а у нас була можливість дістати його, хоча й дуже ризиковано. Хлопці-суміжники звернулися до нас – і ми дистанційно відправили НРК та все зробили. Наголошую, що ніхто не наражався на небезпеку, – згадує «Щеба».

За його словами, тепер є потреба у дронах і рóботах з більшим запасом ходу, гарною швидкістю, поліпшеною прохідністю.

Разом з ним в підрозділі служать іноземці. «Щеба» згадує, як йому довелося бути на одній позиції з бразильцем. Складність полягала в тому, що обидва знали англійську на базовому рівні, а треба ж було щось обговорювати, пояснювати чи просто поговорити.

- Ми сидимо в бліндажі й один одного не знаємо. Важко саме морально, бо немає з ким поговорити, ти ніби сам. Хоча ми виходили на певні завдання, виконували їх, – розповідає боєць.

Він додав, якщо іноземці, попри іноді важку комунікацію, змогли швидко опанувати НРК, то українцям точно це до снаги.

БРАЗИЛЕЦЬ, ЯКИЙ ЗНАЙШОВ СПРАВУ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

Один з іноземців, які приїхали в Україну та пішли воювати, – 21-річний бразилець на позивний «Франк». Спершу він проходив навчання саме як штурмовик, але потім змінив кваліфікацію. Тепер займається знищенням та дезактивацією ворожих дронів і взагалі всім, що пов’язано з БпЛА та НРК.

Він розповідає, як одного разу мали завдання – зайти на колишні позиції мінометного розрахунку, провести розвідку.

- Ми бачили бліндажі, їх там було багато, і це було небезпечно через активність дронів і артилерії. Тож, зважаючи на безпекову ситуацію, не могли там залишатися, вирішили виходити. Дорогою підірвався один з побратимів. Пощастило – вижив. Після поранення він не розірвав контракт, а продовжив служити після відновлення, – розповідає «Франк».

Іноземець зізнається, що в перші місяці перебування на війні йому було важко. Мовляв, потрібен час, щоб звикнути.

- Це війна технологій, тут завжди є щось нове, багато цікавого, тому хочеться постійно вчитися, удосконалюватися, – говорить боєць.

Бразилець згадує, як нещодавно разом з бійцями з його розрахунку виїхав на НРК на завдання. Треба було доставити боєприпаси, але в робота сіла батарея, тож він зупинився посеред поля. Тоді хлопці вирішили, що двоє з них підуть на заміну батареї і потім повернуться. Каже, що було дуже небезпечно, росіяни постійно обстрілювали. Попри небезпеку, це завдання «Франк» і його побратим виконали. Уже біля виїзду з одного з прифронтових сіл побачили цивільний автомобіль. По ньому поцілив дрон, одна людина загинула, ще одна – була поранена.

- Ми викликали допомогу. Приїхало авто, яке забрало спершу пораненого чоловіка, а потім – загиблу жінку, – уточнює боєць.

За його словами, попри щоденні обстріли та постійні дронові атаки, у селах залишаються цивільні люди, хоча майже всі будинки зруйновані, а вздовж доріг чимало спалених авто.

Запитала у нього, чи став би він на захист нашої країни, якби була можливість повернути час назад і повторно ухвалити таке рішення.

Відповів без вагань:

- Так. Завжди хотів бути військовим. Це моє покликання. Це моя справа. Сімʼя у мене ще буде, спершу – військова справа. Ця війна складна і тяжка. Ворог знищує цивільних людей, і ти не можеш звикнути до цього. Не можна зараз однозначно сказати, хто виграв. Хоча, як на мене, Україна виграє в ній, а Росія намагається затягнути війну, – говорить «Франк».

ПОДАРУВАТИ НАДІЮ В БЕЗНАДІЙНІЙ СИТУАЦІЇ

Весь «кістяк» підрозділу НРК складається з представників групи вогневої підтримки – бійців, які раніше працювали з великокаліберними кулеметами і станковими гранатометами. Заступникові командира секції НРК тактичної групи «Реванш» міжнародного легіону ГУР на позивний «Бізон» – 22 роки. На фронті він з весни 2023-го, пішов служити, тільки-но йому виповнилося 18.

Показав нам НРК «Тарган», який оснастили спеціальною люлькою, щоб евакуйовувати «двохсотих» і «трьохсотих».

Цей НРК має запас ходу в районі 60 км, здатен нести майже 200 кг.

Він суто для евакуаційних операцій.

- Ворог завжди активно полює на всі типи роботизованих комплексів, активно мінує дороги саморобними вибуховими пристроями. Вони націлені не на піхоту, не на авто, а намагаються вибити саме НРК. Чому? Мабуть, тому, що НРК приносить досить великий коефіцієнт корисної дії в нашій логістиці, у нашій евакуації, – розповідає «Бізон».

Першу свою евакуацію він називає найважчою. Згадує, що довелося витягати хлопців, які перебували за лінією бойового зіткнення.

- Там вже змішані позиції – то наші, то ворожі. Було доволі важко туди проскочити, але у нас є певні технології. Задля безпеки не вдаватимуся в подробиці. Скажу, що ми маємо можливість спостерігати за активністю ворога. Нам довелося ловити вікно, коли ворог нас не бачить, і в цей момент проскакувати до позицій нашого «трьохсотого». Це була одна з найважчих операцій, як морально, так і фізично. Вона була ще й одна з найдовших – тривала фактично дві доби, – розповідає заступник командира секції НРК.

Він наголошує, що екіпаж в момент виконання завдання перебуває у відносно безпечному місці. Страх зʼявляється тоді, коли усвідомлюєш відповідальність за пораненого, який потрапляє на борт НРК.

- Ми намагаємося максимально маскувати «трьохсотих» та сам НРК, щоб їх було важко помітити. Але коли поранений уже всередині, то є страх, що FPV побачить і прилетить. У цей момент розумієш, що ти в умовно безпечній зоні й тобі зараз нічого не загрожує, а життя пораненого побратима фактично у твоїх руках, – уточнює «Бізон».

На його рахунку – 15 урятованих побратимів. Відлік веде з початку весни цього року. Каже, що часто хлопці потім телефонують, дякують.

- Коли ти даруєш людям, здавалося б, у безнадійній ситуації надію, то це багато про що свідчить. Був випадок, коли один з поранених, якого ми евакуйовували, був три тижні з ампутацією стопи і його не могли вивезти, – згадує боєць.

У цей момент чуємо в небі звук, характерний для FPV. Одразу починаємо поглядом шукати в небі дрон. Стає трошки ніяково, якщо можна так сказати. «Бізон» каже, що дрон десь прямо над нами.

- Імовірно, то наші. Ми ж на полігоні, і тут ці звуки не лякають мене, а от коли це десь на фронті, то відчуття геть інші, – коментує співрозмовник.

Він згадує часи, коли був командиром гранатометного розрахунку, і називає це «хорошим досвідом». Вони знищували ворога на Харківщині, Донеччині. Боєць пишається своїм розрахунком і з гордістю каже:

- Ми були одним з найкращих розрахунків. Навалили багато ворога, завдали їм багато проблем. Ворог намагався нас вистежити. Але ми з хлопцями побудували позицію, яку ворог так і не знайшов і не зміг знищити. Це вже на Запорізькому напрямку було. По техніці ворожій ми фактично не працювали, а от по живій силі противника били добряче.

«Бізон» каже, що дрони створили тупик на війні. Тяжко не лише нам, а й противникові.

- Наше головне завдання – випереджати ворога. Чи нам це вдається? На мою думку, на цьому етапі – так. Ми точно випереджаємо їх у сфері мідлстрайків і НРК. Якби не дрони, то було б нам тяжко, – зізнається боєць.

Наприкінці розмови знову згадуємо про врятованих побратимів. Боєць каже, що, імовірно, будуть ті, для кого це лише 15 людей, але для нього це – «аж 15». Тобто аж 15 хлопців і аж 15 родин, які дочекалися своїх рідних.

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка