Доброволець «Гюрза»: «Мене не хотіли брати до ЗСУ - я домігся свого й пішов!»
Спершу він гасив пожежі та виносив людей із вогню. Від початку повномасштабного вторгнення став до зброї, хоча мав «бронь» ДСНС і навіть за віком не підпадав під мобілізацію. Звільняючи від ворога українську Донеччину, зазнав поранення, але продовжує служити в тилу. Так склалася доля добровольця на позивний «Гюрза», який пояснює свій вибір дуже скромно: «Я просто не зміг залишатися осторонь».
Розповідаємо про бої, у яких «Гюрза» брав участь на Донбасі, і про те, як він тепер допомагає бойовим підрозділам, родинам військовослужбовців і таким ветеранам, як він сам.
ЧОМУ РЯТУВАЛЬНИК «ШТУРМУВАВ» ТЦК
З Миколою («Гюрзою») спілкуємося на узліссі, на околиці міста, де він служить у ТЦК та СП: опікується пораненими військовослужбовцями, супроводжуючи їх аж до повного відновлення. Розмовляючи, «Гюрза» жестикулює тільки однією рукою. Другою рухає дуже обережно, бо вона ще не відновилася після поранення на Донеччині.
«12 годин провів із турнікетами, – згадує він. – Мав би втратити руку, але в нас медик – рівня Бог».
Свій позивний воїн отримав на строковій службі, ще у 2016-му.
«Нам сказали вигадати собі позивні. Так я став “Гюрзою”. Це така зміюка небезпечна, хитра, здатна вижити в будь-яких умовах. Чимось схожа на мене, – каже усміхаючись ветеран. – Бо я пройшов такі місця, де вижити було майже нереально».
Після строкової служби «Гюрза» вирішив, що рятуватиме людей: пішов служити у ДСНС. На його рахунку – чимало приборканих пожеж і збережених людських життів.
Але у 2022 році, коли російські загарбники посунули на Київ, Харків та на інші великі міста, коли окупували Херсон, Микола відчув, що може й мусить робити для своєї країни значно більше.
«Розумієте, я – із Херсонщини. І коли побачив, як ці… “небратья” вдерлися до нас, то не міг залишитися осторонь і просто дивитися на це. Написав рапорт на звільнення з ДСНС».
Микола хотів потрапити до одного з ефективних бойових підрозділів ЗСУ. Але це було складніше, ніж він очікував. «Мене не хотіли брати, тому що мені було 25 років, а мобілізаційний вік починався з 27! Я не здавався, цілий місяць оббивав пороги ТЦК. Доки там не знайшлися люди, які мені допомогли», – каже воїн.
Початок служби – підрозділ, сформований у складі одного з ТЦК та СП. Далі – піхотний батальйон, ротація на Донеччині, розповідає Микола: «Ми з друзями хотіли перевестися в елітний бойовий підрозділ. Знайшли в інтернеті інформацію, написали рекрутерам. Наступне місце служби – Третя штурмова».
БІЙ ЗА АНДРІЇВКУ: «ЦЕ БУЛО СТРАШНО, АЛЕ І КРАСИВО»
З кінця 2022 року і весь 2024-й «Гюрза» служив у Третій окремій штурмовій бригаді. Під час українського контрнаступу на Бахмутському напрямку він узяв участь у звільненні села Андріївки. Точніше, руїн, які від нього залишилися. Однак позиції, які відбили українські підрозділи, давали змогу тримати Бахмут під вогневим контролем.
«Там була дуже складна географія. А від нашої посадки взагалі нічого не залишилося. Там я і отримав поранення», – згадує ветеран.
Українські позиції обстріляв російський міномет: одна з мін влучила в кулеметне гніздо.
«Прилетіло метри за два від мене. Кулемет, у який влучила міна, нас і врятував. Більшість осколків полетіла в інший бік, – згадує воїн. – Саме в цей момент я потягнувся рукою за гранатометом, і цю руку мені прошило наскрізь. Поранило й мого побратима. Ми самі собі наклали турнікети й перебинтувалися».
Двоє поранених самостійно відходили в тил, доки побратими прикривали їх вогнем. Попросили евакуацію. Але ворог обстрілював весь транспорт, який з’являвся в полі зору.
Хлопці чекали на темряву. А далі вирішили йти пішки.
«На додачу до всього, я травмував коліно: розірвав частину зв’язок. Але на адреналіні далі йшов, – ділиться спогадом «Гюрза». – Виходили кілометрів сім. Світанок – над посадкою, а нам услід насипає ворожа арта, літак скидає бомбу, потім ще одну. Страшно, але і красиво!».
Урешті хлопців забрала евакуаційна група, яка виїхала їм назустріч на пікапі. Ворог далі крив артилерією посадку, але «Гюрза» з побратимом уже були в безпеці.
«У РЕАБІЛІТАЦІЙНОМУ ЦЕНТРІ ЗУСТРІВ СВОЄ КОХАННЯ»
«Мені дуже пощастило, що руку не втратив… – боєць робить паузу, згадуючи подробиці свого порятунку. – Медик у нас був хороший! Наклав на руку два турнікети – вище й нижче. Попускав один, потім його затягував. І тоді попускав другий. Згодом затягував і його. І робив це через певні інтервали. Завдяки цьому я і руку зберіг, і не втратив багато крові. Хоча провів із цими турнікетами 12 годин».
«Гюрза» показує сліди своїх поранень: розірване, потім зашите коліно. Осколок у підборідді: його вийняли. Осколок у руці – він перебив м’яз і сухожилля й так і залишився глибоко в тілі. Рука ще не відновила всіх функцій, зізнається Микола.
«Після шпиталю мене направили в реабілітаційний центр. Там я зустрів своє кохання, майбутню дружину, – розповідає «Гюрза». – З моїми пораненнями я вже не зміг би йти в бій, тож мені порадили підшукати місце служби в тилу».
Після виснажливих боїв на Донеччині Микола мав час і можливість створити родину. І тепер служить за місцем проживання, в одному з ТЦК та СП свого міста.
«Маю інвалідність, тож є повне право списатися. Але я досі на службі. Тут розумію, що допомагаю бойовим підрозділам всім чим можу. А далі буде так, як буде», – каже ветеран.
ЩО УКРАЇНЦЯМ ВАРТО ЗНАТИ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ТЦК ТА СП
У нашому суспільстві панує думка, що ТЦК нібито займаються лише мобілізацією. До того ж не без участі російської пропаганди склався ще один стереотип – про те, що більшість мобілізованих українців нібито зазнають негуманного поводження. Чи відбуваються порушення під час комплектування війська? Безумовно, так. Однак профільні дослідження свідчать, що конфліктні ситуації – це менш ніж один відсоток (!) від усіх випадків взаємодії ТЦК і військовозобов’язаних. Проте ці поодинокі факти «розкручують» у соцмережах за сприяння російської мережі впливу.
Ось чим насправді займаються ТЦК та СП:
► Уточненням та оновленням даних військовозобов’язаних і, відповідно, оповіщенням їх про необхідність робити це.
► Перевіркою стану здоров’я через військово-лікарську комісію (ВЛК).
► Комплектуванням підрозділів українського війська.
► Допомогою добровольцям, які хочуть укласти контракт служити за обраним фахом.
► Допомогою зі звільненням з військової служби (коли на це є підстави за віком, станом здоров’я чи сімейними обставинами).
► Оформленням документів, зокрема потрібних для виплат пораненим.
► Оформленням статусу «учасник бойових дій» або інвалідності, отриманої на війні.
► Допомогою родинам загиблих.
► Допомогою військовим та ветеранам із відновленням втрачених документів.
► Організацією реабілітації військових.
► Допомогою зі вступом до вишів воїнам, ветеранам та дітям полеглих.
► Роботою з архівами, допомогою з оформленням запитів, уточненням стажу служби та виконанням іншої «паперової» роботи на прохання тих, хто служив чи служить у війську тепер.
Як бачимо, безпосередньо мобілізації стосуються лише перші три пункти цього списку. Більша частина роботи фахівців ТЦК та СП, таких як ветеран «Гюрза», – це допомога воїнам, яких в Україні понад мільйон. А також – підтримка ветеранів та членів родин військовослужбовців. У підсумку, ідеться про сервіс для кількох мільйонів громадян України.
Окрім ТЦК та СП, цим величезним пластом роботи жодна інша структура не може та й не має бажання займатися.
«ПОДУМАЙТЕ, ЩО СТАНЕТЬСЯ, ЯКЩО НІХТО НЕ ЗАХОЧЕ ВОЮВАТИ?»
У «Гюрзи» склалися особливі стосунки з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). У 2022-му він наполегливо ходив до свого районного ТЦК, долав бюрократичні перепони, вимагаючи, щоб його направили до війська. У 2025-му чоловік служить в одному з них, виправляючи ті недоліки системи комплектування, які так обурювали його самого чотири роки тому. Взаємодіє не лише з військовими та ветеранами, яким ТЦК допомагає із низкою питань, а також із цивільними. І частина з них, на відміну від «Гюрзи», панічно боїться мобілізації.
«Я пам’ятаю, як ще два роки тому чимало людей кричали: “Наберіть в ТЦК військових з бойовим досвідом, після поранень!”. Уже набрали, вони служать, я один з них. Але ж ставлення не змінюється: усе одно ТЦК вважають поганими, – каже ветеран з гіркою іронією. – Я розумію, що, можливо, хтось із нас не так повівся, щось не те сказав. Але ж і люди інколи поводяться з нами некоректно».
Він згадує про двох своїх побратимів, які працюють у групах оповіщення і час від часу зазнають фізичної агресії з боку цивільних.
«Ці два хлопці не агресивні: я дуже добре їх знаю. Підходять до людей, вітаються, чемно просять показати документи. У відповідь їм бризкають газовим балончиком в обличчя! Мені здається, люди трохи втратили орієнтири. Забули про те, що було на початку повномасштабного вторгнення…»
«Гюрза» називає дві причини таких конфліктів. Перша – це російська пропаганда, яка буває досить результативною. Друга – страх людей перед військовою службою, який у декого перетворюється на паніку та спалахи агресії.
«Звісно, страх є в усіх, не боїться лише дурень. Але подумайте, що станеться, якщо ніхто не захоче воювати?... Мене дуже «підкосили» події в Бучі та Ірпені, де росіяни ґвалтували, страчували цивільних, убивали дітей. Через страх, що все це триватиме далі, я й пішов до війська. Хоча мав право не йти, – каже ветеран. – Поки дорослі дядьки по 45–50 років ховаються від мобілізації, мої знайомі хлопці чекають, доки їм виповниться 18 років, щоб підписати контракт! Бо сюди прийшли росіяни, які вбивають нас і хочуть диктувати, як нам жити».
Як подолати власний страх? Він відступає після того, як ти зробив вибір, ділиться «Гюрза».
«Я не хвалюся, що є особливим, бо десь там побував… Я пройшов свій шлях, бо це – мій вибір. Мене не хотіли брати до війська – я домігся свого і пішов. Зробив те, що мав. Здолав той шлях, який випав мені на долю».
«Гюрза» завершує розповідь і поринає у спогади, дивлячись на стіну лісу перед собою.
Як під час повномасштабної війни подолати страх перед невідомістю? Можна вчинити так, як свого часу «Гюрза»: обрати місце й умови служби самостійно, не чекаючи повістки. Той, хто добровільно укладає контракт, сам обирає військовий фах, який йому найбільше пасує, військову частину та навіть командира, якому він довірятиме. Зокрема, у 1 Центрі рекрутингу Сухопутних військ є інформація про тисячі військових вакансій: від діловода до сапера, від медика до кулеметника чи оператора БПЛА.
Євген Солонина, 1 Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото: 1 ЦІКП, архів «Гюрзи»