Мисливиці на «шахедів»

У зенітній ракетній Шепетівській бригаді є вогнева група, у складі якої – тільки жінки: стрілець-кулеметник Любов Тригубець, стрілець Інна Кузьміна та навідник-оператор Анна Оніщук. Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з військовослужбовицями про те, як вони прийшли до ЗСУ та як вдалося збити з кулемета російський БПЛА.

«МАЄМО ЗНИЩИТИ ЦІЛЬ»

За словами молодшого сержанта Любові Тригубець, її з колегами неабияк надихнула військова Наталія Грабарчук, у минулому – вихователька дитсадка, яка під час масованої російської атаки знищила крилату ракету ворога пострілом із переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла».

- Ми переглядали те відео кілька разів. І які ж емоції! – ділиться Любов. – Кажу дівчатам: «Ми не гірші. Теж маємо це зробити – знищити ціль». І ось також збили ворожий дрон. Чи це важко? Ні. Є складніші речі. Наприклад, холод і пронизливий вітер, а ти чекаєш на ворожу ціль. І сум є, коли дрон не потрапляє в зону ураження.

Любов Тригубець за фахом – перукар. Цивільну роботу на службу в ЗСУ вона змінила 13 років тому.

- Мій чоловік служив у Збройних силах України. Ми рідко бачилися, тому вирішили, що служитимемо разом. Він забрав мене у свою частину. Коли їхали у відрядження, доньку залишали з бабусями. Потім розлучилися, чоловік звільнився з армії, а я далі служу, бороню українську землю і сон наших дітей. Залишити цю справу в такий складний для держави час мені не дозволить совість, – говорить Любов.

В армії вона змінила кілька спеціальностей. Була зв’язківцем, механіком, радистом, телеграфістом і вже два роки несе службу в мобільній вогневій групі.

ЛЮБОВ СИЛЬНІША ЗА «ШАХЕДИ»

Любов каже, що група розпочинає чергування ще до оголошення повітряної тривоги в певній області, коли ворожі цілі фіксують у сусідніх. Вона зі своїми напарницями виїжджають і пильнують весь час, поки триває загроза.

- Мені набагато спокійніше, коли я на чергуванні. Тоді знаю ситуацію в повітряному просторі. А от удома нервуюся, бо не бачу, що відбувається, – каже військовослужбовиця.

Зауважує, що дівчатам із її групи добре працювати разом. З усмішкою пригадує чергування, під час якого вдалося збити «шахед». Тоді група швидко зайняла вигідну позицію, а коли дрон наблизився, Любов відкрила по ньому вогонь із кулемета. Спочатку безпілотник похитнувся, але далі  рухався. Після наступної кулеметної черги почав затихати, впав і вибухнув.

- Я одразу зателефонувала доньці, поділилася радістю. Вона за мене постійно переживає. Ми з дівчатами сподіваємося, що це – не останній наш трофей. Хочеться освоїти потужнішу зброю та збити ворожу ракету. Дай, Боже, щоб усе вдалося, – зазначає Любов.   

Для досягнення цієї цілі вона планує невдовзі пройти навчання на стрільця-зенітника переносного зенітно-ракетного комплексу. Військовослужбовиця ділиться, що раніше поруч із її мобільною вогневою групою працював рідний брат, який був стрільцем-зенітником, а нині служить на Сході. Любов за нього хвилюється і вмотивована працювати за двох.

КОЛИ СТАЄШ ВОЇНОМ ЗА СИГНАЛОМ

Старший солдат Інна Кузьміна в цій вогневій групі – стрілець.

У ЗСУ вона прийшла ще у 2007-му разом зі своєю сестрою-близнючкою, яка нині служить у Силах логістики. Попри те, що вони – у різних частинах, повсякчас підтримують одна одну.  

- За час служби я змінила багато посад і прийшла до такої несподіваної, яка дуже припала до душі. Коли починала служити, сприймала це, як хобі. Усе досі так само, от тільки це хобі розвивається в різних напрямах. Не було жодного дня, щоб мені не хотілося йти на службу. У мобільній вогневій групі ти за сигналом стаєш воїном і концентруєшся на тому, що на тобі – велика відповідальність за цивільних і державу загалом, – розповідає Інна.

Каже, що під час того знакового чергування усі були спокійні та врівноважені. Любов сказала, що зараз треба буде попрацювати, й Інна стріляла по цілі з автомата.  

- У мене було велике здивування і водночас гордість, що ми це змогли, – усміхається Інна.

Вона мріє політати на повітряній кулі й готова працювати, аби українське небо стало чистим та безпечним.

РОБОТА, ЯКА ДАРУЄ НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ЕМОЦІЇ

Старший солдат Анна Оніщук виконує в групі обов’язки оператора-навідника. У цивільному житті вона була бухгалтером, у ЗСУ – з 2012 року. В армії зустріла свого майбутнього чоловіка.

- Я – зв’язківець, але пройшла навчання і перейшла в мобільну вогневу групу. Хотілося спробувати себе в чомусь новому. Вчитися було нескладно.  Ми з дівчатами справляємося, як нам кажуть, не гірше за чоловіків, –  говорить Анна.

За її словами, зміна, коли їхня група збила ворожий дрон, запам’яталася їй неперевершеними емоціями.

- Коли  бачиш, як щось летить над твоєю домівкою, виникає єдине бажання – не дозволили йому досягнути цілі. На чергуванні я постійно у збудженому стані, адже це – очікування, що от-от будемо працювати, – ділиться військова.

Найбільше бажання Анни – аби закінчилася війна і її діти могли спокійно спати вночі.    

Ірина Чириця, Житомир
Фото надали Любов Тригубець, Інна Кузьміна та Анна Оніщук