Пам'яті рятувальника Владислава Курілова
26-річний сапер Владислав Курілов загинув 23 жовтня 2022 року внаслідок детонації вибухонебезпечного предмета, яка сталася при розмінуванні території у Святогірську.
Владислав народився 24 липня 1996 року у місті Єнакієве Донецької області. Після закінчення школи у 2013 році вступив до Харківського національного університету цивільного захисту.
Хлопець закінчив музичну школу і мав музичні таланти.
«Я спочатку, коли почув його голос, то він був як у 70-річного блюзмена. Тоді подумав: ото Бог поцілував голосові зв'язки. Яке ж було моє здивування, коли побачив Влада. Це був молодий хлопчина низького зросту. Ми потім зустрілися на репетиції вишівського оркестру: потрібен був барабанщик, а я колись у шкільні часи грав у рок-гурті. З того часу і стали товаришувати», - заявив друг Владислава Дмитро Стрижебік.
Після 2014 року Владислав більше не мав змоги побувати вдома через російську окупацію. Тому новий етап свого життя він почав у Маріуполі.
Того ж року чоловік почав займатися розмінуванням. Владислав роками шукав небезпечні боєприпаси по всій Донеччині, рятувальник зі своєю командою аварійно-рятувального загону спецпризначення розмінував безліч локацій у регіоні - як наземних, так і підводних.
За словами товариша Віталія Цибуліна, Влад за час своєї роботи міг підірватися разів 5, а то і більше. «Але щастило, його це обходило стороною. Востаннє, коли поруч розірвався снаряд, він став гірше чути на одне вухо», - сказав Віталій.
Про ризикованість роботи чоловіка свідчить один випадок, який стався з ним 22 січня 2019 року. Того дня група з трьох саперів, серед який був і Курілов, під час обстеження газогону Мар’їнка-Красногорівка потрапила під ворожий обстріл. Бойовики відкрили вогонь попри оголошений режим тиші та присутність патруля місії ОБСЄ, і внаслідок цього один із колег Владислава отримав поранення.
За місяць після цього обстрілу тодішній голова Донецької ОДА Олександр Куць вручив саперам нагородні годинники, у тому числі і Владу.
«Він завжди намагався розвиватися у своїй професії, навіть у вільний від роботи час. Попри те, що ця робота дійсно дуже важка, Влад ніколи не жалівся. Просто брав і виконував те, що треба. Бо точно знав, для чого він це робить», - зазначили знайомі рятувальника.
«Він був Керівником з великої літери. Під час виконання робіт Владислав зарекомендував себе з найкращого боку», - вважає Галісевич.
Знайома Уляна Кім згадує, що рятувальнику було дуже боляче через те, що він не може їздити додому і бачити своїх рідних, бо дорога до Єнакієвого для нього була закритою. За її словами, Владислав неодноразово зазначав про те, що вдома залишив електрогітару.
«Він хотів, щоб її йому якось передали. Мріяв, як після роботи буде грати на ній», - заявила дівчина.
Уляна сказала, що Владислав був одним із тих, хто розумів, чому музика не може бути «поза політикою». Це проявлялося, серед іншого, і у тому, що він принципово не слухав російський рок, хоча взагалі йому рок подобався як музичний жанр.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ Влад очолив групу піротехніків, яка працювала тільки на поверхні, тобто, займалася лише наземною роботою.
Він казав про те, що на деокупованих територіях має дуже багато важкої і небезпечної роботи – росіяни залишали після себе значну кількість вибухових «подарунків». Один із них 23 жовтня 2022 року і обірвав життя Владислава у Святогірську.
Указом Президента України Володимира Зеленського №891/2022 від 27 грудня 2022 року капітана служби цивільного захисту було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За словами колег, рятувальник був хоробрим, відважним і харизматичним чоловіком, який одним із перших при пораненнях колег надавав їм меддопомогу.
Уляна заявила, що її друг вірив у перемогу України і завжди наголошував на тому, що українці та росіяни - абсолютно різні нації і різні люди. «При цьому він вважав, що ворога не треба недооцінювати, бо він хитрий і підступний», - зазначила вона.
Владислав був різносторонньою людиною: любив грати на гітарі у компанії знайомих, вчився грати на дримбі (один з музичних інструментів, на яких грають гуцули у Карпатах), яку купив у Маріуполі, а також мріяв мандрувати світом. Але не судилося…
Втім, одне бажання за життя він все ж таки встиг здійснити. Попри щільний робочий графік у 2017 році Владислав завів собаку – французького бульдога, якого назвав Арес. Влад дуже любив цього пса і обожнював з ним гратися.
За словами Уляни, рятувальник був оптимістом, і навіть у важких ситуаціях він міг влучно пожартувати, щоб підбадьорити інших.
Вічна пам'ять Герою!
Фото: ДСНС, Фейсбук-сторінка Вероніка Бахал, сайт «Свої. City»
