Релігія в полум’ї війни: як Росія репресує Українську Церкву на тимчасово окупованих територіях
ДОВІРА УКРАЇНЦІВ ДО ЦЕРКВИ
Соціологічне опитування, яке провів Центр Разумкова на початку року, показало, що 61% українців довіряють Церкві. Рівень довіри до Церкви вищий, ніж до Національної поліції та громадських організацій. Це свідчить про важливу роль релігійних інституцій у суспільному житті України. Хоча порівняно з дослідженнями, які проводив Центр Разумкова раніше, рівень довіри до Церкви дещо знизився.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України істотно менше стало тих, хто вважає себе вірними УПЦ МП (з 13% у 2021 р. до 6% у 2023 р.).
Протягом останніх років істотно зменшилася й частка тих, хто вважає себе приналежними до «просто православних» – від 27% у 2020 р. до 22% у 2021 р, 19% у 2022 р. і 13% у 2023 р. У 2023 р. найбільша частка вірних ПЦУ – у Центральному регіоні (52%). На Півдні – 40%, на Заході – 36,5%, на Сході – 31%. Вірні УПЦ МП у Західному і Центральному регіонах становлять 4% усіх опитаних, у Східному – 8%, у Південному – 11%. Найменше «просто православних» у Західному регіоні (4%), в інших регіонах – 15–16%.
Упродовж десятиліть в Україні сформувався унікальний релігійний ландшафт, який кардинально відрізнявся від російського. Ключова риса цього ландшафту – різноманіття та щільна мережа релігійних організацій. За даними Департаменту у справах релігій і національностей, тоді ще Міністерства культури України, на початок 2014 року в Україні було офіційно зареєстровано 35 646 релігійних організацій, тоді як у Російській Федерації, що приблизно в 30 разів більша за розміром, діяла 29 831 організація. Навіть після окупації частини території України кількість релігійних організацій в РФ так і не зрівнялася з українською. Зокрема, за даними Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, на 1 січня 2021 року в Україні налічувалося 37 049 релігійних організацій, з яких 35 453 – це громади, а решта – духовні управління, монастирі та інші типи організацій. На той час у Росії було зареєстровано 31 598 релігійних організацій, включно з організаціями, зареєстрованими у тимчасово окупованому Росією українському Криму. Зауважимо, що в Україні релігійні організації можуть діяти і без реєстрації. Проте, якщо порівнювати лише кількість зареєстрованих громад (в Україні це 35 372 громади), то у нашій державі їх на кілька тисяч більше, ніж у РФ, де проживає майже вчетверо більше людей.
Для розуміння специфіки релігійної ситуації в Україні важливо, що жодна з Церков так і не стала монополістом, тобто аналогом Російської православної церкви (РПЦ), яка б акумулювала понад половину зі всіх релігійних організацій та отримала привілейований статус у взаємодії з державною владою.
Натомість у Російській Федерації спостерігається формування жорсткої ієрархічної моделі державно-церковних відносин, обмеження релігійної свободи та навіть заборона діяльності деяких релігійних спільнот через звинувачення їх у екстремізмі. В Україні принципи свободи совісті та плюралізму в релігійному житті зберігаються і під час воєнного стану. Навіть більше, у часи війни плюралізм став однією із запорук стійкості громад, продемонструвавши численні приклади взаємопідтримки між представниками різних релігійних організацій. Але численні ракетні удари по релігійних спорудах, їх обстріли та захоплення військовими країни-агресора спричинили те, що люди не можуть (особливо у регіонах, де ведуться активні бойові дії) безпечно та вільно здійснювати релігійні практики. Обмеження релігійної свободи в Україні (зокрема, на тимчасово окупованих територіях) з боку РФ є не лише порушенням міжнародного гуманітарного права, а наступом на український спосіб життя, своєрідною війною одного проти цивілізованого суспільного устрою.
ВЕЛИКА ВІЙНА ЗНАЧНО ПОСИЛИЛА РОСІЙСЬКИЙ ТЕРОР ПРОТИ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році терор з боку Росії проти українського духовенства, релігійних центрів та вірян ще більше посилився. Значно погіршилося становище Церков та інших релігійних громад, а на тимчасово окупованих територіях України майже всі релігійні спільноти зіткнулися з репресіями. Церкви на цих територіях опинилися сам-на-сам із російськими військовими.
Серед звинувачень: співробітництво зі Службою безпеки України, зберігання зброї, перевезення вибухівки, заклики до збройного повстання проти окупаційної влади.
Попри заяви керівництва РПЦ, російські війська руйнують і нищать українські церкви, зокрема й ті, які росіяни визнають канонічними, найчастіше це роблять саме російські військові. Згідно з даними проєкту «Релігія у вогні», протягом 330 днів повномасштабного російського вторгнення було пошкоджено щонайменше 530 релігійних споруд – храмів, мечетей, синагог, капличок. З них половина належить саме до Української православної церкви, яка є в єдності з Московським патріархатом і на службах якої згадують досі ім’я одного з ідеологів так званої СВО – патріарха Кирила, якого вони поминають в молитвах як «великого господина и отца нашего».
Майже чверть пошкоджених окупантами храмів уже неможливо використовувати – вони зазнали суттєвих руйнувань або ж зруйновані повністю. 9% із цих 530 будівель цілком знищені, а 16% зазнали таких руйнувань, що їх неможливо буде відновити.
Найбільше пошкоджених релігійних споруд у Донецькій області – 102. У Київській області пошкоджено 81 об'єкт, у Луганській – 62, у Харківській – 61, у Херсонській – 56, у Запорізькій – 32. Крім того, десятки релігійних споруд пошкоджено в Сумській, Чернігівській, Миколаївській та Дніпропетровській областях.
РОСІЯ ТАВРУЄ УКРАЇНСЬКІ ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ЦЕРКВИ «АМЕРИКАНСЬКИМИ АГЕНТАМИ»
Ще одним фактором утисків релігійної свободи у російській окупації є використання української мови під час богослужінь.
Відомі випадки, коли до релігійних громад на богослужіння приходили співробітники російських спецслужб або засилали спостерігачів, які були дуже помітними серед решти вірян, що зазвичай відвідували церкву.
Репресії проти всіх релігійних меншин, подібно, як у радянські часи, повернулися на українські території, тимчасово окуповані Росією. Від переслідувань окупаційної влади особливо страждають українські євангельські Церкви, яких російська пропаганда таврує «американськими агентами», «сектантами» або «екстремістами».
Про переслідування євангельських Церков детально розповів британський журналіст, професор Інституту глобальних питань Лондонської школи економіки Пітер Помаранцев у своїй статті у виданні «Time»: «Російське переслідування протестантів здійснюється через залякування, експропріацію, примусове навернення і навіть убивства. Це переслідування вказує на те, що вторгнення Росії в Україну – це більше, ніж просто остання ітерація багатовікової спроби Кремля придушити свободу України. Це також частина Великої війни Кремля проти Америки».
Пастор Церкви «Добра Новина» Петро Дудник пояснює, що окупаційні війська «так думали і говорили: ви – американська віра, американці – наші вороги, ворогів треба знищувати». У Росії Свідки Єгови заборонені, як і місіонерська діяльність мормонів. Євангельські групи обмежені законами, що забороняють місіонерську діяльність і позначають деякі групи як «небажані організації». Комісія конгресу США з міжнародної релігійної свободи вважає Росію одним із «найгірших порушників» релігійної свободи у світі нарівні з Іраном і Пакистаном.
УКРАЇНСЬКІ ЦЕРКВИ СТАЛИ ЦЕНТРАМИ ДОПОМОГИ
До відкритих репресій на окупованих територіях почали вдаватись з літа 2022 року, охопили вони як міста, так і невеликі селища. У перші місяці повномасштабного вторгнення тимчасово окуповані території ще могли отримувати допомогу з територій, підконтрольних уряду України. Тоді Церкви виявили велику згуртованість і, попри конфесійні розбіжності, разом стали допомагати населенню засобами для виживання. Релігійні громади приймали запити від мешканців окупованих територій, допомагали встановити зв’язок або знаходили рішення для евакуації. Церкви стали своєрідними центрами допомоги, яким довіряли, і це не могло сховатися від зору окупаційної влади. Тому з початку літа 2022-го російські військові почали конфісковувати гуманітарну допомогу на блокпостах, а потім зовсім її заборонили. Це значно обмежило діяльність Церков, але не зупинило цілком.
Утиски спрямували проти парафій Православної церкви України, Церков євангельського, протестантського спрямування, католицьких і мусульманських спільнот. Винятком були лише парафії Української православної церкви, афілійованої з Московським патріархатом, за умови, що їхні священники підтвердили свою лояльність до окупаційної влади.
НАЦІОНАЛІСТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ НАВКОЛО ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ВІДКРИТИЙ ЗАКЛИК ЦЕРКОВНИКІВ ПІДКОНТРОЛЬНОЇ КРЕМЛЮ РПЦ ДО ГЕНОЦИДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
27 березня в Москві відбувся з’їзд Всесвітнього російського народного собору – організації, що перебуває під егідою Російської православної церкви, на якому було затверджено документ, що містить відкритий заклик до війни та геноциду українського народу. Головував на зібранні очільник РПЦ патріарх Кирил.
Згідно з документом, існування незалежної України, яку в РПЦ називають «русофобським, ворожим до Росії політичним режимом», має бути припинене, уся територія України повинна увійти під вплив РФ, а українці мають «возз’єднатися з російським народом». Таке «возз'єднання», як бачить собі московська Церква, «має стати одним із пріоритетних завдань зовнішньої політики Росії».
На думку Уповноваженого ВР України з прав людини Дмитра Лубінця, цей документ засвідчує, що Росія, використавши окуповані території та українське населення, яке проживає там, планує розв’язати свої демографічні проблеми унаслідок «масової репатріації… готових до мовної та культурної інтеграції», а також через запровадження «системи освіти для приведення у відповідність до основних параметрів суверенного російського світогляду».
Омбудсман наголосив, що така політика має суттєві наслідки для збереження української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України та матиме непоправні наслідки для дітей та молоді.
Загалом у так званому наказі церковників РПЦ вбачається відверта геноцидна риторика, неповага до територіальної цілісності суверенної держави – України.
Російська православна церква об'єднала кілька кремлівських ідеологічних наративів, намагаючись сформувати ширшу націоналістичну ідеологію навколо війни в Україні та експансіоністського майбутнього Росії. РПЦ – це підконтрольна Кремлю організація та відомий інструмент в арсеналі російської гібридної війни.
Аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) зазначають, що РПЦ посилила кремлівську риторику щодо війни Росії в Україні «та назвала її екзистенціальною та цивілізаційною “священною війною”, що є важливим поворотом для російської влади, яка досі ретельно уникала офіційно трактувати вторгнення Росії в Україну як будь-який вид “війни”».
Російська православна церква, схоже, об’єднує попередні паралельні кремлівські наративні зусилля у відносно цілісну ідеологію, зосереджену на «національній ідентичності та демографічному відродженні», яка обіцяє росіянам період національного відродження в обмін на соціальні та громадянські обов’язки. Офіційний Кремль може вирішити не повністю приєднуватися публічно до ультранаціоналістичної ідеології, яку запропонувала РПЦ, але, найімовірніше, запозичить і використає її для підтримки воєнних дій в Україні та для будь-яких майбутніх актів агресії проти сусідів Росії і проти держав Заходу.
НАЙБІЛЬШ РЕЗОНАНСНІ ПРИКЛАДИ ТЕРОРУ РОСІЙСЬКИМИ СИЛОВИКАМИ ВІРЯН ТА ЦЕРКОВНИКІВ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Донеччина та Луганщина
З початком російської агресії в Україні у 2014 році релігійна свобода на окупованих територіях Донецької та Луганської областей була повністю знищена. Підконтрольні Російській Федерації незаконні збройні формування, проголосивши православ’я Московського патріархату головною релігією, почали цілеспрямоване переслідування релігійних меншин. Десятки храмів, молитовних будинків і місць богослужіння були захоплені. Були майже заборонені євангельські християни – їх оголошено американськими шпигунами. Буденними стали викрадення, катування та показові страти священнослужителів та вірян Української православної церкви Київського патріархату (Православної церкви України), Української греко-католицької церкви, протестантських Церков. Зокрема, відомо, що на Трійцю у 2014 році було розстріляно чотири диякони п’ятидесятницької Церкви. У Маріуполі був убитий голова Ради Церков і релігійних організацій цього міста. Усе, що міг продемонструвати «руській мір» у сфері свободи совісті, він продемонстрував ще до початку Великої війни.
Навмисні напади, знищення та пошкодження релігійних споруд, перетворення їх на військові об’єкти або використання для прикриття вогневих позицій – все це стало нормою ведення бойових дій окупантами на Донеччині та Луганщині. За свідченнями імама мусульман Сєвєродонецька та Луганської області Тимура Берідзе, 19 червня під час обстрілу Ісламського культурного центру «Бісмілля» у Сєвєродонецьку загинули 25 цивільних осіб.
Також від російської агресії зазнали руйнувань церкви (пов’язані з Московським патріархатом) – принаймні 143 знищено або пошкоджено. Наприклад, Святогірська лавра, чернечий оплот російського православного впливу на Сході України, була неодноразово прицільно обстріляна.
В окупованій Горлівці на Донеччині російська влада перетворила молитовний будинок адвентистів на похоронне бюро, де посеред зали для богослужінь поставила гроби на продаж.
Запоріжжя
Російська окупаційна влада видала «розпорядження» про заборону на окупованій території Запорізької області діяльності Української греко-католицької церкви, а також організацій «Лицарі Колумба» і «Карітас», які займаються соціальним служінням. «Розпорядження» так званого голови окупаційної військово-цивільної адміністрації Запорізької області колаборанта Євгена Балицького опубліковане на його офіційному сайті.
Заборону діяльності Української греко-католицької церкви на окупованій території Запорізької області окупанти безпідставно аргументують нібито зберіганням «вибухових речовин і вогнепальної зброї на території культових споруд і допоміжних приміщень», а також тим, що діяльність УГКЦ здійснюється «з порушенням законодавства про релігійні та громадські організації Російської Федерації», а саме через «участь парафіян у масових заворушеннях та антиросійських мітингах у березні-квітні 2022 року», «розповсюдження літератури із закликами до порушення територіальної цілісності Російської Федерації», «активну участь громад УГКЦ на території Запорізької області в діяльності екстремістських організацій і пропаганді неонацистських ідей» тощо.
16 листопада 2022 року в Бердянську окупаційна влада заарештувала двох священників-редемптористів – Івана Левицького та Богдана Гелету, які донині перебувають у російському полоні. А у грудні 2022 року «депортувала» з Мелітополя всіх священників УГКЦ, які залишалися там служити й після окупації Росією Запорізької області навесні 2022 року.
Херсонщина
Єпископ Херсонський і Таврійський Никодим, який на Херсонщині керує єпархією, неодноразово робив публічні заяви та звертався до уповноваженого ВР з прав людини з заявами про те, що на тимчасово окупованій території Херсонщини окупаційна влада РФ разом з РПЦ порушують конституційні права та свободи громадян через релігійні переконання або навіть політичні переконання.
На тимчасово окупованих територіях Херсонщини окупанти закатували до смерті 59-річного Степана Подольчака – настоятеля храму Православної церкви України в селищі Каланчаку Скадовського району, бо він відмовився переходити в російську Церкву і зрадити присягу і людей.
На окупованих територіях самопроголошена «влада» спільно з представниками структур РПЦ вилучають у місцевих священників установчі документи релігійних організацій, погрожують за відмову прийняти російське громадянство та перереєструвати громаду за російським законодавством у структурі РПЦ.
ОПІР СВЯЩЕННИКІВ
Предстоятель Православної церкви України, Блаженнійший митрополит Епіфаній в недавньому інтерв’ю «Радіо Свобода», заявив, що Церква продовжує діяльність на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Херсонської областей, але підпільно.
Епіфаній зазначив, що ПЦУ веде статистику щодо підпільної діяльності на окупованих територіях, але не розголошує її, щоб інформацією не скористалася окупаційна адміністрація.
За його словами, місцеві єпископи закликають священників виїжджати з окупованих територій, оскільки не хочуть наражати їх на небезпеку. Проте дехто залишається.
Православна церква України робить усе, що спроможна, зокрема звертається до уповноважених осіб, які можуть говорити про ситуацію на тимчасово окупованих територіях. На різноманітних міжнародних конференціях ставлять питання про порушення прав людини, порушення Женевської конвенції, про захист цивільного населення під час війни.
Багато священників на тимчасово окупованих територіях чинять опір російській окупації. Цей спротив жорстоко придушується, але дуже багато священників і пасторів надають духовну, моральну, фізичну і матеріальну підтримку вірянам.
Детальний аналіз ситуації з релігійними організаціями та поширення достовірної, нефейкової інформації має прямий вплив на зміцнення обороноздатності нашої країни. Адже постійно збільшується кількість фейків про нібито обмеження релігійної свободи в Україні. Вони спрямовані на те, щоб показати Україну за кордоном як недемократичну, де нібито порушуються права вірян.
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ТА РЕЛІГІЙНА СВОБОДА
Яскравим прикладом російської пропаганди щодо нібито «гоніння Церкви» є завершення 20-річної історії храму-МАФу біля Національного історичного музею.
17 травня у Києві демонтували споруду, яку, усупереч законодавству, самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра». За документами, це були три кіоски по 20 м кв., звідки зʼявилася назва «храм-МАФ».
Фейкова назва споруди «Десятинний монастир Різдва Пресвятої Богородиці» була обрана УПЦ МП виключно для введення в оману, змішування понять, створення ілюзії стародавності незаконної споруди та правонаступництва між нею та Десятинною церквою, залишки фундаментів якої розміщені у безпосередній близькості до самобуду. Показово й те, що настоятелем тут був Гедеон (Юрій Харон) – особа, яка має кілька громадянств, зокрема російське.
Завдяки проактивній позиції громадянського суспільства, професійній роботі юристів, працівників музею та правоохоронців споруду демонтовано в повністю законний та цивілізований спосіб, без жодних протестів та сутичок. Попри те, що музей не мав власних коштів на демонтаж, за 16 годин вдалося зібрати 870 тисяч гривень.
Державна виконавча служба, яка є ключовою у забезпеченні виконання рішення суду, залучила підрядника – будівельну компанію «Смайл констракшн».
Компанія-підрядник мала отримати 772 тисячі гривень за роботи, проте компанія виявила ініціативу провести усі роботи безплатно та перерахувати зібрані кошти на потреби ЗСУ.
Самочинне будівництво на території музею було не лише порушенням пам’яткоохоронного законодавства, а і провокацією, щоб завдати шкоди українській державі, використати ситуацію для провокування конфліктів та створення картинки «релігійних гонінь». Ті самі, антиукраїнські, сили прагнуть і сьогодні використати законні судові рішення у своїх інтересах. Проте усі їхні «старання» – марні.
ВИСНОВОК
Після розпаду Радянського Союзу в Україні почала розквітати демократія, з’явилася справжня свобода віросповідання та утвердився релігійний плюралізм. Однак тепер Росія прагне все це знищити та встановлює на окупованих територіях України ідеологію «руського міра», яка передбачає повне знищення української ідентичності та жорстокі репресії проти всіх нелояльних до окупантів і всіх релігійних меншин.
Ситуація навіть гірша, ніж була за часів Радянського Союзу. Якщо комуністична влада була відокремлена від Церкви через свою атеїстичну ідеологію, то тепер Кремль тотально контролює всі Церкви і релігійні організації в Росії та використовує їх для пропаганди війни проти України. Тому російських релігійних діячів, які є співучасниками злочинів Кремля, не слід сприймати лише як духовних осіб, натомість доцільно накласти на них санкції як на пропагандистів, що виконують замовлення Кремля.
Найбільше релігійних будівель зруйновано в Донецькій, Луганській та Херсонських областях. Війна триває, тому з часом зростає кількість пошкоджених будівель на Харківщині, Запоріжжі та Миколаївщині. Та й навіть у відносно безпечних західних регіонах не обійшлося без руйнувань.
На окупованих територіях Луганщини, Донеччини і Запоріжжя, які входять до складу Донецького екзархату, майже знищені та закриті парафіяльні осередки, вони не мають можливості повноцінно функціонувати. Оприлюднення інформації про заборону діяльності УГКЦ на окупованій частині Запорізької області – ще один задокументований злочин Росії.
Наша мета спільна з усім цивілізованим світом – притягнення злочинця до відповідальності та досягнення глобального миру. Нам своє робити.
Володимир Ходаківський, Богдана Корнійчук, Леся Червінська, експерти Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Інституту публічних комунікацій
