![Пам’яті бійця тероборони Херсона Тараса Воронцова Пам’яті бійця тероборони Херсона Тараса Воронцова](https://static.ukrinform.com/photos/2021_04/thumb_files/630_360_1617451420-842.jpg)
Пам’яті бійця тероборони Херсона Тараса Воронцова
Тарас вступив у бій з ворогом у складі 2-ї роти 194-го батальйону 124-ї бригади ТрО, загинув у Бузковому парку Херсона 1 березня 2022 року. 7 квітня 2022 року його перепоховали у селі Музиківка на Херсонщині.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871632-889.jpg)
Тарас народився у селі Чабанівка на Хмельниччині 21 листопада 1972 року. Коли йому виповнилося п’ять років, сім‘я переїхала на Херсонщину, у Музиківку. Після школи хлопець вирішив одразу працювати. Спочатку трудився на консервному заводі, потім – у приватному садівництві, на концерні «Електромаш», а з 2014 року і до останнього дня пропрацював санітаром на реанімаційному автомобілі станції екстреної (швидкої) медичної допомоги. У юності Тарас пройшов на флоті строкову службу. Після 2014 року проходив військову підготовку на виїзних навчаннях.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871631-990.jpg)
У родині Воронцових – два сини. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, молодший був підлітком, а старший служив у Нацгвардії та зустрів війну в Гостомелі. Ранок 24 лютого 2022 року на все життя закарбувався в пам‘яті дружини Тараса – Олени. Вона розповідає, що прокинулася від гучних вибухів, а Тарас не міг повірити у те, що відбувається. Їм зателефонував із поля бою син та сказав: «Мамо, війна».
- Через день у селі почали збиратись чоловіки, щоби захищати Херсон. Так мій Тарас потрапив до військкомату, звідки був розподілений до 2-ї роти 194-го батальйону 124-ї бригади ТрО. Спочатку їх відправили додому, але потім повернули. Він одразу мені сказав: «Якщо не ми, то хто? В мене син воює, я не можу сидіти вдома». Відмовляти його не було сенсу – не той характер, – згадує Олена.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871635-444.jpg)
Дружина Тараса каже, що востаннє розмовляла з чоловіком 1 березня близько 7 ранку. Він сказав: «Усе, ми на позиціях. Прощай». По його голосу жінка зрозуміла: він усвідомлював, що попереду – смертельний бій.
Олена розповідає, що чоловік дуже дорожив своїми синами, був з ними суворим, але справедливим.
- Вони його поважали. Тарас у нас був серйозним: вони мали робити так, як він сказав. Я ніколи не втручалася у цей виховний процес, розуміла, що він робить так, щоб їм було краще у житті. Для наших синів тато завжди був прикладом, вони дослуховувались до його порад. У старшого сина характер дуже подібний до батькового. А ще Тарас привчав дітей до спорту, – каже Олена.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871631-288.jpg)
У мирному житті Тарас мав хобі – мотоцикли. А в дитинстві бабуся, яка дуже любила онука, навчила його гарно вишивати. Вони сиділи разом вечорами і маленький Тарас вишивав разом із нею, поки його батько не сказав, мовляв, нічого займатися дівчачою роботою. Вишивки Тараса, на жаль, не збереглися – згоріли під час пожежі.
- Мені здається, якби його батько тоді не перебив, Тарас вишивав би і у дорослому віці. Він мені навіть не давав свої речі зашивати – сам це робив, умів тримати голку в руках, – зауважує Олена.
Інше захоплення Тараса – мотоцикли. Цю пристрасть він передав синам, особливо молодшому: вони разом розбирали, ремонтували мотоцикл, за цим заняттям могли провести цілий день. Тарас також майстрував із дерева: так він відпочивав та виготовляв корисні для господарства речі.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871634-873.jpg)
Олена і Тарас прожили разом 22 роки, до того ще три роки зустрічалися. Олена зауважує, що їхня сім’я була поглинута своїм родинним життям, вони дуже любили проводити час разом.
- Він був душею компанії, дуже любив жартувати. Міг розвеселити і підтримати, коли треба. Нам всюди було добре разом: чи в кав‘ярні в місті, чи на городі або біля будинку вдома. Він міг усіх заохотити до роботи, підтримував позитивний настрій, – додає Олена.
Тараса цінували колеги, де б він не працював, а коли змінював місце роботи, залишався з людьми добрими друзями. Не терпів несправедливості, завжди мав свою думку та позицію, був прямолінійним, за що його поважали друзі, колеги та родина.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_05/1715871633-186.jpg)
Начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін написав, як вручив державну нагороду - орден «За мужність» ІІІ ступеня Тараса його молодшому синові.
- У момент, коли прапор з нагородою опинився в руках Артема, я побачила, як він різко подорослішав, як випрямилася його спина і він зніяковів, – каже дружина Героя.
Жінка додає: «Я припускаю, якби чоловік не пішов тоді до військкомату, то шкодував би про це потім. Якби він не зробив цього тоді – пішов би зараз, упевнена в цьому».
Вічна слава і шана Герою!
Вдячність за допомогу в підготовці матеріалу Ользі Грозинській
Фото надані родиною