Найтихіші вибухи у світі… Випробування Харкова

Сімнадцяте найбільше місто Європи щодня потрапляє під потужні удари росіян, але для європейських медіа це, здається, навіть не сімнадцятий найбільший пріоритет.

Є враження, немов Харків, як і його мешканці, залишився після російських обстрілів без зв’язку. Він не може подзвонити світові та розповісти, як справи: про щоденних поранених та вбитих росіянами, про знищені агресором будинки, про те, як стогне від вибухів його центр.

На самоті реальність Харкова перетворюється на його нормальність. Перша підземна школа раптом стає гарною новиною, а не метафорою з дистопії, яку автор виріже за надмірну нереалістичність. У Європі терористи загнали дітей навчатися під землю. Європейські новини про це десь там же.

На самоті випробування Харкова перетворюються на його буденність. Після російських обстрілів у місті-мільйоннику не залишилося жодної трансформаторної підстанції. Десятки, а то й сотні тисяч людей по-черзі готують їсти, підіймаються сходами на верхні поверхи, піклуються про себе та виховують дітей, знаходячись у темряві. Можливо, тому партнери та союзники цього не бачать?

На самоті трагедії Харкова перетворюються на звіти. Щодня харків’яни лягають спати, знаючи, що не просплять до ранку: їх розбудить обстріл. Хтось більше не прокинеться взагалі. Про це деякі західні медіа, до речі, інколи пишуть. Інколи.

Врешті, новинарів можна зрозуміти. У щоденних спробах росії вбити харків’ян дійсно більше немає нічого нового.

А злочини росії настільки жорстокі та очевидні, що їх більше не можна оцінити без зовнішньої точки відліку. Як кадр моря, розміри якого незрозумілі, поки в об’єктив не потрапляє острів. Харків повинен потрапити в об’єктив.

Кількість його мешканців співставна з Барселоною. За площею Харків міг би поглинути три Парижі. В усій Угорщині всього удвічі більше університетів, ніж в одному Харкові. І коли в цьому місті падають ракети, вони падають на щось, на кшталт, будинка “Слово”, де  мешкали поети “Розстріляного відродження”. Тепер росія намагається перетворити харківське відродження на розбомблене.

І в серці Європи, в оточенні мільйона мешканців, це не може бути чимось фоновим. Це повинно бути причиною для заголовків у західних медіа, нової протиповітряної допомоги від союзників, санкцій, кіл дипломатичної ізоляції.

Тим паче, що за громиханням вибухів у Харкові вже слідує шепіт російської пропаганди: “А ви чули про новий наступ?”, “А ви бачили про новий наступ?” Бачили ми й російський наступ на Харків, і російський відступ. Він, здається, навіть поставив якийсь військовий рекорд. Це за умови, що місто було значно менш захищене, а українські Збройні Сили — менш підготовлені. Зараз Харків може стати хіба що столицею російської поразки.

Але спочатку він повинен стати центром уваги, зокрема, в наших власних постах в соцмережах: Подивіться, як росія знищує друге найбільше місто України, та швидше дайте нам необхідну допомогу! Подивіться, як ворог атакує наших братів і сестер, та швидше ставайте до лав Збройних Сил! Подивіться на Харків. І тоді темрява з більшою ймовірністю побоїться навіть намагатися лізти на світло.

Сьогодні ж ситуацію можна було би описати, як квартиру, із якої лунають крики, але перехожі не хочуть зазирнути у вікно. От тільки у Харкові після обстрілів вибиває по вісімсот вікон за раз.

СтратКом ЗСУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства