Пам'яті поліцейського Михайла Зайцева

Пам'яті поліцейського Михайла Зайцева

Хвилина мовчання
Укрінформ
Побратими називали його «людина-броня»

Cпецпризначенець Михайло Зайцев загинув 22 травня 2022 року під час ракетного удару російської армії. 

Михайло народився у Грушківцях Калинівського району Вінницької області, згодом переїхав до Радомишля на Житомирщині. У 2000 році вступив до Житомирського військового інституту. Після успішного завершення навчання розпочав військову кар’єру у прикордонному селі Серебрія на Вінниччині.

У травні 2008 року чоловік прийшов на службу в органи внутрішніх справ. Починаючи з 2014 року, неодноразово виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині. У червні 2018 року він став заступником начальника управління КОРД у Вінницькій області — начальником відділу оперативного реагування.

Від перших днів повномасштабної війни Михайло обороняв Харків у складі зведеного підрозділу Нацполіції «Сафарі».

Згодом зачищав від росіян деокуповані Ірпінь та Бучу, після чого його відправили до Запорізької області, де у травні 2022 року його життя обірвалося через ракетний обстріл РФ.

Церемонія прощання з поліцейським і його побратимами пройшла 29 травня 2022 року у Вінниці на площі Василя Стуса, а у Писарівці, де він мешкав разом із родиною – наступного дня.

Указом Президента України Володимира Зеленського №891/2022 від 27 грудня 2022 року полковника поліції було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

У Михайла залишилися дружина Юлія і двоє дітей – Денис і Дар’я.

Сім'я і служба були його опорами у житті. Колеги розповіли, що Михайлу подобалася поліцейська робота: він буквально жив нею і був справжнім професіоналом своєї справи та мудрим наставником.

«Він дуже любив своїх хлопців. Завжди казав на них: «Мої пацани», переживав за кожного», - сказала Юлія.

Товариші по службі кажуть, що з ним завжди було спокійно, що він був рішучим, цілеспрямованим і завжди мав тверезу голову, що чоловік чітко оцінював ситуацію, холоднокровно діяв і завжди доводив справу до кінця.

«Він - людина-броня. Завжди був попереду і прикривав усю групу. Він був першим і по життю, задавав темп, ритм у підрозділі. У всьому старався бути найкращим», - заявили вони.

Побратими Михайла розповіли, що він був славним командиром і золотою людиною, і що він ніколи не «давав задню».

«Міша вигадав фразу, яка потім стала крилатою, у тому числі у підрозділі спецпризначення. Він казав, що у нього «задня завалена», тобто, що немає «задньої передачі». Це виражалося і у роботі, і у особистому житті – людина-глиба, людина слова. І всі знали: коли у підрозділі працює Міша – все буде добре», - заявив товариш чоловіка Ігор Бондар.

За словами Калинівського міського голови Василя Поліщука, поліцейський був скромним і добрим.

«Багато з односельчан і не здогадувались, що Михайло був полковником, настільки він був скромною людиною. Він був надзвичайно простим у спілкуванні. Ми в селі часто проводили заходи з прибирання, то Михайло, якщо він був вільним від служби, завжди був активним їхнім учасником - брав у руки бензопилу чи мотокосу і працював разом з усіма», - сказав знайомий чоловіка Олександр Ференець.

Дружина вважає Михайла дбайливим батьком і турботливим чоловіком. За її словами, родина була за коханим, як за кам’яною стіною.

«Він був сильним. Дениса з народження виховував як справжнього чоловіка, такого, як сам. Прищеплював йому інтерес до спорту. І сина він виховував як чоловіка, а доцю – як принцесу. На нас із Дашою казав: «Мої бубочки» або «Мої квіточки». Більше він нас ніяк не називав. Дуже часто дарував квіти, робив нам із Дашунею сюрпризи», - зазначила жінка.

Чоловік присвячував сину багато вільного часу, навчав його тому, що він має тримати слово і бути відповідальним. І коли Михайло їхав з дому, то казав Денису, що той залишається за старшого і має захищати їхніх дівчат.

При цьому оберігав рідних і не розповідав їм про те, у яких складних і небезпечних ситуаціях бував.

Михайло любив життя у всіх його проявах, любив природу, був завжди усміхненим і щирим, підіймав настрій оточуючим своїми жартами. Юлія сказала, що їй ніколи не було сумно з чоловіком, що він завжди міг її підтримати і розвеселити.

Він мріяв побачити, як дорослішає його син, планував, коли вийде на пенсію, насолоджуватись смачними пирогами дружини і щоб поруч грались онуки з лабрадором. Але цим мріям не судилося здійснитися…

«Я була щасливою з ним. Ми були двома половинками одного цілого. І мою половинку у мене забрали… Він завжди буде жити у моєму серці», - зазначила Юлія.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Нацполіція, Вінницька облрада, Калинівка Сіty, Калинівська міськрада

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-