Пам'яті нацгвардійця Богдана Кріля (позивний «Гатило»)
Богдан Кріль народився 17 травня 1992 року у Кам'янці-Подільському. Згодом переїхав до Львова. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Політологія» та військову кафедру при Академії Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного.
У 2013 році, коли розпочалися події Революції Гідності, Богдан з друзями встигали і брати участь в протистоянні злочинній владі на столичному Майдані, і боротися з проросійським елементом у Львові.
«Він дуже любив історію. Всім цікавився – від скіфів до наших років. І максимально захоплювався нашими упівцями – казав, що це була найсильніша армія у світі. Богдан завжди говорив, що історія повторюється. Ще навіть до початку Майдану він говорив, що москалі на нас нападуть, бо кожні 100 років вони на нас нападають», - сказав друг військового Остап.
Після початку російського вторгнення на сході України чоловік намагався стати до лав різних підрозділів, але тоді йому це не вдалося.
Але у жовтні 2019 року Богдан все ж таки вступив на військову службу – у Нацгвардію України. Як офіцер окремого загону спецпризначення «Вега Захід» чоловік виконував бойові завдання у протидії збройній агресії РФ на сході України. Із серпня 2021 року став бійцем полку «Азов». Повномасштабну війну захисник зустрів у Маріуполі на посаді кулеметника.
«З Бодею (у перший день повномасштабної війни) ми зідзвонилися десь о пів на дев'яту ранку. Я кажу: «З хлопцями будемо вступати у якісь підрозділи». Він каже: «Правильно. Бо ті гопники вже замахали. Маємо у цій війні показати, хто є хто, надавати (росіянам) так нормально по зубах, щоб діти наші спокійно жили», - згадує побратим Кріля «Хілтон».
Військовий загинув 8 травня 2022 року під час бомбардування росіянами металургійного комбінату «Азовсталь».
Церемонія прощання з «Гатилом» пройшла у Львові 20 травня 2022 року. Поховали Героя на полі почесних поховань Личаківського кладовища.
Указом Президента Володимира Зеленського №540/2022 від 28 липня 2022 року Богдана Кріля було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За словами мами Людмили, Богдан був неординарною особистістю ще з дитинства і завжди мав свою думку.
«Він завжди кудись спішив – комусь допомогти. Наприклад, у когось батько помер, чи то у притулок для тварин треба закупити їжу. У нього ніколи не було часу. Він завжди був зайнятим», - каже пані Людмила.
А спектр захоплень у Богдана був широким – окрім любові до історії, він дуже багато читав, умів грати на гітарі, організовував толоки, прибирав парки. Взагалі був творчою людиною.
«Він віддавав всього себе, повністю, тому, чим займався, мав тим всім горіти, мав щось робити. Напевне, не міг інакше. Він пробував жити спокійно – дівчина, дім, - потім приходив і говорив: «Стас, щось не те. Я не можу». Він, напевне, жив кожною такою справою, і якби того було менше, то йому було б важко. Тому так і займався всім і одразу. Він був дуже різноплановий», - зазначив побратим Станіслав Хлопецький.
Окрім того, Богдан з дитинства займався спортом - гандболом та кількома видами контактних єдиноборств, улюбленим був кудо. Любов до здорового способу життя, змагань та патріотичні переконання привели його у підлітковому віці на фанатський сектор «Карпат».
Вже незабаром він став лідером молодшого покоління цієї фанатської групи, а також - представником фанатського колективу «Pride», який довгий час залишався провідним навколофутбольним об'єднанням заходу України. Отримав прізвисько «Бодя Пірат» - бо у нього була кепка «Pirat».
Чоловік активно відвідував виїзні матчі рідного клубу наприкінці 2000 - на початку 2010-х років у різних містах України. У його житті не були рідкістю і бійки за попередньою домовленістю, в тому числі з фанатами білоруських футбольних клубів.
За словами друга Максима, у Львові «Пірата» знали і поважали.
«Він був для мене найсправжнісіньким козаком. Без жодних поганих якостей. Ми всі завжди хотіли бути такі, як «Бодя Пірат». По зову Боді завжди збиралися всі. За ним дуже сильно тягнулися, і не тільки фанатський рух «Карпат», а і весь Львів. Його знало дуже багато людей, і не тільки зі Львова, а і в принципі зі всієї України», - заявив його друг «Локо».
Остап зазначив, що нацгвардієць виховував всіх хлопців, які були поряд з ним, і наставляв їх на вірний шлях.
За словами «Хілтона», Богдан був справжнім другом. «Можна було просто йому подзвонити у будь-якій важкій життєвій ситуації і він завжди давав поради, казав, як треба робити», - згадує побратим.
Для своїх рідних та найближчих знайомих «Бодя Пірат» назавжди залишиться прикладом патріотизму.
«Богдан дуже категорично ставився до російської мови. Його улюбленими книжками були Франко, Шевченко. Можна сказати, що ми у нього вчилися – не він у нас патріотизму, а ми у нього», - заявила пані Людмила.
Цей потяг переріс у чоловіка в активну участь у патріотичних заходах по всій Україні, і навіть у їхню організацію. Він був причетним до організації Параду вишиванок у Львові, першої смолоскипної ходи на честь Героїв Крут та до чергової річниці створення дивізії «Галичина», Маршу Величі Духу-2010 та інших націоналістичних акцій.
«Локо» розповів, що Богдан завжди, до останнього моменту, старався думати про інших. «Він до останньої хвилини думав про нас, про кожного, щоб у всіх було все добре, яка би там у нього ситуація у Маріуполі не була», - зазначив він.
Хлопецький заявив, що Богдан не боявся загинути за Україну, він був готовий це зробити. «Без бою нема слави» казав Богдан», - зазначив батько нацгвардійця Сергій, теж військовий, чим його син дуже пишався.
Всі, хто знав «Бодю Пірата», пам’ятатимуть його як мужнього, справедливого, чесного, сміливого, твердого, цілеспрямованого, сильного, незламного, завжди позитивного чоловіка, бійця, воїна.
«Він був реально хорошою людиною. Мав величезне добре серце і дуже сталевий характер. Міг вступитися за перехожого і ніколи не давав задню. Ми втратили справжнього друга, а Україна втратила справжнього героя», - сказав Максим.
Вічна пам'ять!
Фото: zolochiv.net, ФК Карпати Львів, сайт «Трибуна героїв», Суспільне.Львів
