Пам’яті енергетика з Балаклії Олександра Стрільця
Про Олександра Стрільця Укрінформу розповіла його дружина Наталія. Разом вони виховали двох синів, які зараз боронять Україну.
Зустрічатися пара почала, ще коли були старшокласниками. Обоє свого часу прийшли на роботу у підрозділи «Харківобленерго», хоча Олександр – педагог за освітою та майже 10 років навчав дітей математиці, фізиці й інформатиці.
«Ми мешкали в селі Яковенкове. Саша працював у школі, любив викладати, любив дуже дітей. І вони його. А я в селі не мала роботи, але вийшло влаштуватися в обленерго в Балаклії. Коли я отримала першу зарплату, і вона була значно вища за його вчительську, чоловік категорично сказав, що не змириться з цим, бо саме він має забезпечувати родину. Тож попросився на роботу в місцевий РЕМ. Це було для нього непросте рішення. Спершу був монтером. Але керівництво швидко побачило, що він грамотний чоловік. І згодом він перейшов у Куп’янський високовольтний район електричних мереж. І цій роботі був відданий на повну, як і у вчителюванні», - розповідає жінка.
Коли Балаклія опинилася в окупації, в перші тижні Олександр не полишав роботу. Частина його бригади виїхала.
«А Саша все казав, що не може залишити місто без світла, бо не буде електрики, не буде й води у багатоквартирних будинках», - зауважує Наталія.
І додає, що боялися виїздити через ворожі блокпости, бо росіяни перевіряли у чоловіків військові квитки. У квитку Олександра була відмітка про службу у 2014-2015 роках.
«Тоді його мобілізували, але на фронті він не був. Працював у військоматі, займався документообігом, привів у порядок усю паперову роботу там», - говорить дружина.
Скоро загарбники почали силоміць забирати енергетиків на роботу, приїздили додому, погрожували. Олександру довелося переховуватися, аби не допомагати росіянам облаштовувати комунікації. Зрештою родина Стрільців наважилася на виїзд: окупанти вже не вимагали військових квитків, однак дорога пролягала лише через Росію. З країни-агресорки подружжя виїхало до Європи.
«У чоловіка думки іншої не було – тільки б повернутися додому. Ми щойно дісталися Польщі, Саша додзвонився своєму керівництву. Йому сказали, що, звичайно, для нього буде робота й у Харкові. Ми одразу ж поїхали в Україну», - згадує Наталія.
Подружжя поновилося на роботі. А коли 8 вересня 2022 року ЗСУ звільнили Балаклію, Олександр одразу ж приєднався до тих, хто взявся за відновлення рідного міста. Та вже за п’ять днів, 13 вересня, життя енергетика обірвалося: під час огляду траси повітряної лінії 35 кВ «Балаклія – Мілова» стався вибух. Це спрацювала розтяжка, яку залишили російські загарбники.
«Він був чесною, справедливою та порядною людиною, спеціалістом найвищого рівня. Для нього не існувало завдань, які неможливо виконати. Його бригада була за ним, як за кам’яною стіною. Він завжди турбувався про кожного, дбав про безпеку. Це дуже велика втрата для всіх нас», - говорить колега та друг Олександр Тимченко.
Дружина згадує, що Олександр ніколи й ні з ким не підвищував голосу.
«Я могла якось насварити хлопців – за навчання чи якісь пустощі. Саша – ніколи. Щоб не трапилося, яка б ситуація не виникла, він садовить дітей за наш круглий стіл у кухні та спокійно говорить. Так їм умів донести, так розкласти по поличках!.. У них таке порозуміння було. Сини його поважали й поважають безумовно», - наголошує Наталія.
Багато років її чоловік захоплювався риболовлею.
«У нас же природа чудова в Балаклії, водойми. Щоб коли Саша повернувся додому без риби - такого не було. Це було для нього найкращим відпочинком. Але після служби у військкоматі щось у ньому змінилося. Якось прийшов і сказав, що на риболовлю більше не їздитиме, якщо буде в нього якийсь вільний час, то кожну хвилину він проводитиме з нами, з родиною», - згадує Наталія.
Олександру Стрільцю було лише 47. Він працював в АТ «Харківобленерго» понад 15 років.
«Його бригада підтримує мене, допомагає. Сашу колеги дуже поважали. Також його колишні учні розраджують теплими згадками», - каже жінка.
Вічна пам'ять Людині!
Фото з сімейного архіву родини Стрільців
