Лелеки прилетіли. Прорвалися крізь війну… І ми прорвемося
Читала, що лелеки – найбільш консервативні птахи, бо прилітають додому, в Україну, завжди точно в третій декаді березня.
І кажуть, що рівно 19 березня дедлайн…
В цей день я й сама летіла в небі додому й дивилася під хмарами й над хмарами, де вони? Чи летять? Чи обминули ракети й шахеди? Чи не налякав отой страшний бій на землі, в яку вони мали повернутися? Чи цілі їхні гнізда… якщо наші, людські, всі розвалені… всі розвалені – як не хати, то майже кожна сім‘я чи роз‘їхалася, чи воює, чи ховає своїх мертвих…
Селом, яким я проїжджаю додому, рахувала перед війною гігантські гнізда – на кожному стовпі при дорозі було по одному! Нарахувала по селу з тридцять гнізд… І в кожнім сиділа велика лелеча сім‘я… А деякі просто ходили вулицями, й авто зупинялися, дати їм дорогу…Такої сили-силенної лелек, як перед війною, я не пам‘ятала раніше й думала: як не перед добром…
Чого так думала – не знала, адже це навпаки – мало радувати. Бо «лелеки приносять дітей», бо «лелеки селяться лише біля добрих людей»…
Тепер знак прочитався… Дітей не стало… Добрі люди пішли в бій…
25-го нарешті вони прилетіли!!! Їх було троє… Спізнилися на тиждень. Прорвалися…
І ми прорвемося…
Так прочитався цей знак…
Ось портрети цих героїв. Слава їм і ЗСУ, і слава Україні!
Ольга Герасим’юк
FB
реклама