Повернути кожне захоплене місто: як працює «арта»

Дві гармати "Мста-Б" відпрацьовують по двох ворожих танках, які тримають під прицілом українських піхотинців. Це не сценарій військових навчань, це одне з реальних завдань, що успішно виконали артилеристи, які стоять на захисті населених пунктів Запорізької області.

ГУЧНІ ПОЗИЦІЇ

Причіпна гаубиця 152-мм калібру "Мста-Б" щодня робить по кілька десятків пострілів по російській військовій техніці, бліндажах і  піхоті. Українські "боги війни" кажуть, що роботи зараз мають багато, адже на фронті гучно, ситуація дуже напружена.

"Відбиваємо атаки ворога. Він гатить зі ствольної артилерії, касети скидає. Але ми відповідаємо. Цілі, по яких б'ємо, рахуємо, але вразили чи ні, нам не завжди доповідають одразу. Питаєте про інтенсивність… 4 снаряди за 15 хвилин - інтенсивність нормальна", - розповідає військовий на позивний "Січ".

До 24 лютого він був електриком і про артилерію мало що знав, а зараз працює на позиціях, які на відстані всього лише 10 кілометрів від ворожих, і дає установки командирам гармат, а ті вже працюють по цілях противника.

На Запорізькому напрямку військовий "Січ" з 28 липня. Каже, навіть не думав, що росія наважиться розпочати повномасштабну війну.

Нині на цій ділянці фронту дуже неспокійно: тут можна почути, як звучать артилерійські дуелі й побачити стовпи диму від ворожих прильотів.

На позиції до військових ми їхали КРаЗом, бо, замість доріг, там є лише напрямки, та й ними дуже важко пройти через дощі.

ВОРОЖІ ТАНКИ ПІД ПРИЦІЛОМ

"Противник спробував прорватися, зайняв певні рубежі, але великого успіху не мав. Наша артилерія стримує його, територіальна оборона, механізовані бригади", - говорить 24-річний командир батареї "Вітер".

Наша "арта" разом з іншими підрозділами робить усе, аби якнайшвидше повернути землі, які захопила росія.

"Сьогодні в нас дві планові цілі - танки. Одна гармата працює по одному танку, друга - по іншому", - пояснює комбат.

Хлопці чекають, поки ворожий "панцирник" під'їде до певних позиції і потім починають по ньому гатити.

"Влучність пострілу залежить від багатьох факторів, зокрема й погодних умов, і характеристик снарядів", - пояснює "Вітер".

Питаю, скільки снарядів в середньому треба, аби влучити в танк.

Каже, що через непросту "математику" спочатку треба пристрілятись (можливо, пару пострілів), а далі - розвідка "підкорегує", і ціль буде вражено.

У цивільному житті чоловік працював сушефом (кухарем) у Тернополі. За цивільною професією не сумує, говорить, що артилерія подобається. Він мріє знищити штаб противника або батарею РСЗВ.

"Пішов спочатку на строкову службу, потім прийняв для себе таке рішення, що хочу вчитися і бути офіцером ЗСУ. Так вийшло, що   добре знаю математику, от у мене й почало виходити те, чим зараз займаюсь, я почав працювати над собою", - ділиться він.

24 лютого він "зустрічав" на Волині, потім був Житомир, Київ,  Макарів, стояв разом з іншими на захисті державного кордону і от уже 5 місяців боронить Запорізький напрямок.

"Найскладніше було на початку, під Києвом. У ворога тоді було багато безпілотників і дуже багато снарядів, яких не жаліли. Зараз трошки інша ситуація. Щоправда, тепер важче маскуватись", - додає командир.

Він також пояснює, що наші підрозділи стараються працювати влучно, у той час як ворог просто засипає снарядами. Причому не лише позиції військових, а й мирні населені пункти.

ПІВСОТНІ ВБИВЧОЇ ВАГИ

Поки говоримо, інші військові готують снаряди до роботи. Наче й не дуже великий снаряд важить 44 кг, плюс 12 кг - вага повного заряду.

"А чи залишаєте "привітання" або "побажання" на них?" - запитую.

"Так, пишемо… хтось - назву свого міста чи міста, за яке хочеться помститися, чи ім'я чиєсь", - відповідають.

Цього разу обійшлись без "привітів", бо починався дощ, та і російські танки посунули на позиції, тож гармати мали бути готові здійснити постріл у будь-яку секунду.

Командир гармати на псевдо "Дим" час від часу робить нотатки у записнику. Раніше він працював на САУ, і те, що матиме справу з "Мстою", для нього було несподіванкою.

Питаю, чи довго звикав до гармати.

"У САУ ти сидиш у броні, а тут все відкрито, і головне, коли свистить, швидко впасти чи в окоп, чи на землю. Ми вже звикли, бо в середньому 5-10 прильотів може бути щодня", - говорить військовий.

Після строкової служби він поїхав працювати до Польщі, але, як сам розповідає, коли пішли чутки про можливий наступ росії, вирішив із друзями повернутися в Україну.

"Зрозумів, що ворог може прийти до нас, а я цього не хочу. Тож ми вернулися в Україну. Почекали, а 22 лютого мали їхати знову в Польщу, все ніби тихо було, але я сказав друзям, що треба зачекати ще десь тиждень, бо може раптом початися (війна)… Так і сталося  за два дні", - розповідає "Дим".

Зазвичай військові дають імена гарматам. Але цю вирішили ніяк не називати. Принаймні поки що. Кажуть, не хочуть ні до кого її  "прив'язувати".

Хоча, дехто з хлопців називає "Мсту" вудочкою (бо вона має схожий вигляд), інші - звуть "кралею", бо гармата вимагає, аби за нею доглядали.

Тим часом по рації передали координати, секундна готовність і…

"ГАРМАТА!" - так кажуть перед пострілом.

Одна за одною гаубиці відпрацьовують цілі. Далі так само швидко треба забратися з позицій.

Наостанок, поки збираємось, питаємо в артилеристів, як давно були вдома, просимо поділитись своїми мріями про те, що планують після перемоги: "Ще не був у відпустці. Мрію повернутись додому  обов'язково з перемогою, а потім вже можна й на риболовлю", - говорить "Січ".

"Вдома був не так давно. Їздив на хрещення сина, йому 7 місяців, Максимом звуть. Хочеться до рідних - і разом у подорож. Бажаю здоров'я, мирного неба нам побільше. Слава Україні! Героям слава!" - додав "Вітер".

"Просто хочемо аби це все скоріш закінчилось і всі живі-здорові додому повернулись", - сказав "Дим".

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка