«Шантажували в'язницею»: студенти з «днр» розповіли, як опинилися на війні з Україною

Як передає кореспондент Укрінформу, про це всі полонені, дев'ятеро осіб, жителі окупованої частини Донецької області, заявили на брифінгу в Києві 31 березня.

«Нас примусово призивали, шантажували, що посадять до в'язниці за те, що ми відмовимося. З чуток, за ухилення – на сім років, а за те, що батьки приховують дітей, ще два роки. І ми, звісно ж, не хотіли ламати собі життя, тому що думали, що просто на навчання з'їздимо. Але нас так обдурили… У нас виходу ніякого не було», - кажуть юнаки.

Вони розповіли, що їх забрали з вишів, видали зброю – автомат, магазин та штик-ніж, патронів не дали, повантажили в автобуси і привезли електричкою до Іловайська. Усі думали, що поїдуть до росії на навчання, на полігон і проходитимуть «Курс молодого бійця».

Житель Макіївки, студент другого курсу так званого «Донецького технічного університету», який навчається на програміста, Владислав Васильченко розповів: «Посадили в поїзд, і тільки там показали, як розбирати і збирати зброю, більше нічого. У більшості зброя була іржава. Один хлопець витягнув пружину зі ствольної коробки, і вона у нього просто в руках розпалася, настільки була іржава».

Брифінг студентів «ДНР» щодо примусової мобілізації відбувся у Києві / Фото: Павло Багмут, Укрінформ

Студентів, за їхніми словами, два дні везли потягом, нічого не кажучи куди й навіщо. Привезли до якогось спортивного центру, а наступного дня на машинах відвезли до села Веселе Харківської області. Тільки тоді вони зрозуміли, що перебувають в Україні, що, за їхніми словами, «шокувало».

«Медкомісію ніхто не проходив, ніхто не цікавився нашим станом здоров'я тоді, коли забирали. У мене, наприклад, проблеми з серцем. Коли я про це сказав медикам, вони сказали, що нічого страшного і так можна служити», - додав Васильченко.

Інший студент першого курсу «Академії управління», який навчається за фахом менеджер-економіст, Юрій Сєкач, 2002 року народження, розповів, що їм усім видали не лише стару зброю, а й каски старі, ремені, «все непотрібне». «Ремені нам видали з радянською символікою, каски часів Другої світової війни. Коли ми вантажилися на потяг, у когось каска була погано прикріплена, і вона з метрової відстані впала й розкололася на дві частини. Тобто видали нам непотрібне, списане», - зазначив Сєкач.

Також усі студенти розповіли, що їх практично не годували – коли, наприклад, вони їхали потягом по 11-12 осіб в одному купе, то всім дали на два дні один сухпайок.

Після приїзду до села Веселе російські військові змусили призваних студентів рити окопи, на виїзді з села споруджувати опорні пункти й чергувати – перевіряти хто, куди й навіщо їде та йде. Годували погано і, дякую місцевим жителям, які підказали, де є колодязь, щоб хоча б пити воду.

Полонений студент Данило Дідіков, 2000 року народження, який навчається на першому курсі магістратури в «Донецькому національному технічному університеті», заявив: «Ніхто з нас жодного разу не стріляв з автомата і ніхто нікого не вбивав, жодних насильницьких дій ніхто не чинив і не мародерив».

Полонені розповіли, що тільки одного разу російський військовий змусив їх тренуватися – стріляти по зруйнованому російському «Уралу», він був за триста метрів, і нікого не хвилювало, що багато хлопців мали проблеми з зором. «Те, що у декого з нас поганий зір, російських військових не хвилювало. Вони обзивали нас мавпами, били і по голові тих, хто казав, що не бачить», – пригадав Сєкач.

День, коли всі вони здалися в полон українським військовим, 19-річний полонений студент «Донецького політехнічного коледжу» Руслан Примачук пригадав так: «О 7-й ранку почався обстріл, і ми спустилися в підвал будинку, в якому ночували після чергування, – там нас було багато. Ми чули стрілянину, чули наступ українських військових. Ми боялися щось робити, просто сиділи в підвалі та чекали, коли українські солдати спустяться вниз. Потім ми почали кричати, що ми здаємось, кинули зброю на підлогу і здалися».

За словами студентів, вони давно хотіли здатися українським військовим, але не розуміли, не знали і не орієнтувалися, де чия дислокація, хто де знаходиться, і їм ніхто нічого не говорив.

Усі полонені подякували українській армії за гуманне до них ставлення, за надану медичну допомогу і зізналися, що не мають уявлення, що з ними буде далі.

«Дякую військовим України за те, що до нас гуманно ставляться в полоні, – нас годують, поять, водять у душ митися. Нас одягли, взули, у кого не було, адже декого в полон взяли без верхнього одягу. Велика Вам вдячність», - сказав Васильченко. І всі повторили за ним практично те саме.