Микола Точицький, постійний представник України при Раді Європи

Микола Точицький – український дипломат і політик із тривалою кар’єрою в дипломатичній службі та державному управлінні. Зокрема, працював послом України в Бельгії та Люксембурзі, був представником при ЄС, а також заступником міністра закордонних справ. Був міністром культури та стратегічних комунікацій України з 2024 по липень 2025-го та очолював Постійне представництво України при Раді Європи з 2010-го по 2016-й роки. У серпні цього року Точицького знову призначено постійним представником України при РЄ, у жовтні він приступив до виконання обов’язків на цій посаді. Про подробиці останніх важливих для України рішень на шляху до встановлення правосуддя та справедливості, ухвалених під «парасолькою» Ради Європи, Микола Точицький розповів власному кореспонденту Укрінформу у Франції.

ОКРІМ РОСІЙСЬКИХ АКТИВІВ, Є Й ІНШІ ДЖЕРЕЛА КОШТІВ ДЛЯ КОМПЕНСАЦІЙ УКРАЇНЦЯМ

- Отже, минулого тижня Дипломатична конференція високого рівня в Гаазі ухвалила рішення про створення Компенсаційної комісії. І суть її роботи полягатиме в тому, щоб розглядати заяви та ухвалювати рішення про виплати компенсацій за завдані українцям збитки. Давайте пояснимо зрозумілою мовою увесь цей механізм.

- Так, 16 грудня була підписана Конвенція щодо створення Міжнародної компенсаційної комісії. Це другий етап процесу, який називається механізм відшкодування збитків. У нас, нагадаю, вже є Реєстр збитків, в якому фіксується завдана шкода, туди подаються заяви, станом на зараз це вже 85 тисяч звернень. Після того, як у Реєстр збитків потрапила заява про завдану шкоду, цей документ передається на розгляд комісії. Вона і встановлює суму компенсації. І вже компенсаційний фонд – третій елемент механізму – буде відшкодувати громадянам ці суми.

- І тут одразу виникає питання про перспективи надходження коштів для компенсаційного фонду.

- Один зі шляхів, найбільш прямий, залишається актуальним для подальшого обговорення та знаходження остаточного рішення – це питання заморожених активів Російської Федерації. З точки зору історичної, ви знаєте, що після Другої світової війни держава-агресор сплачувала до останнього цента. Тобто саме з агресора стягуються кошти. Але є й інші, додаткові джерела, наприклад, запровадження спеціальних податків чи зборів з російських енергоносіїв у післявоєнний період або довгострокове управління російськими замороженими активами.

35 ПІДПИСІВ НА СТАРТІ – ЦЕ ДУЖЕ ХОРОШИЙ РЕЗУЛЬТАТ

- Повертаючись до конференції, там поставили підписи представники 34 країн та Євросоюз. Це багато? Чи достатньо для того, щоб робота комісії мала легітимність?

- Нам для повноцінної роботи експерти Ради Європи встановлювали стелю 25 країн. Ми маємо з вами 34 плюс 1. Очевидно, що цього достатньо для того, щоб розпочати підготовку. Отже, це дуже хороший результат, хоча завжди, особливо у період військової дипломатії, нам хочеться більше. Варто відзначити, що сама конференція була дуже якісно організована та мала представництво на найвищому рівні: прем'єр-міністр Нідерландів, головуюча у Раді Європи Молдова на чолі зі своєю президенткою, наш Президент особисто, генеральний секретар РЄ. Можу вам сказати, що сам приїзд Президента України підкреслив важливість цього процесу, також додав результату. Вже зараз я можу сказати, що ще за чотири дні до Гааги у нас було тільки 20 країн, готових підписати Конвенцію.

- Так, але водночас готовність працювати над Реєстром збитків раніше підписали понад 40 країн та ЄС. Якщо вони погодилися з реєстрацією фактів, то чому не зі створенням комісії, що було б логічним?

- Справа у тому, що є певна правова процедура. Для того, щоб підписати ту чи іншу угоду, ти повинен отримати повноваження. Дехто не встиг. Дехто з політичних міркувань, скажімо, вагається. Є країни, де саме зараз перехідний уряд, є ті, де уряд щойно створено. Вони не встигли. Дехто – це не секрет – у зв'язку з переговорним мирним процесом займає очікувальну позицію.

- Я так розумію, що це ті десять країн, які підписали заключний акт, а не саму конвенцію?

- Так, але причини бувають різні. Починаючи від суто правових, тобто неоформлених повноважень. Ви, очевидно, побачили, що серед підписантів дуже багато делегованих посланників. Є лише три особи, які, відповідно до міжнародного права, мають право підписувати без окремо наданих повноважень: це глава держави, голова уряду і міністр закордонних справ. Усі інші повинні отримувати повноваження від уряду на підписання. Дехто їх міг не отримати. Участь брали більше послів, ніж підписали. До заключного акту приєднувалися так звані спостерігачі. Спостерігачі були, наприклад, з Коста-Ріки, Еквадору. І це не заважає їм приєднатися згодом і до комісії, і до трибуналу.

- Здивувала участь Грузії, і не просто участь, а й підпис під Конвенцією міністерки закордонних справ…

- Справа у тому, що якою б не була зараз внутрішня ситуація у цій країні, ви прекрасно знаєте, що і вона, і грузинський народ так само постраждали від російської агресії. У цій ситуації, як то кажуть, я не схильний коментувати, але скажу, що кожна країна, яка зазнала злочину агресії і якій були завдані збитки через агресію, свідома того, що має бути компенсаційний механізм. Тому, я думаю, що грузинський уряд керувався саме таким мотивом.

АНАЛОГІВ КОМПЕНСАЦІЙНІЙ КОМІСІЇ В СУЧАСНІЙ ІСТОРІЇ НЕМАЄ

- А хто і що має далі спонукати інші країни долучатись до кола підписантів? Як Україні його розширювати?

- У нас є три постійних повноцінних драйвери цього процесу. Це сама Рада Європи як інституція. Це Нідерланди як країна, що розмістила у себе і Реєстр збитків, і де буде базуватися комісія і Спеціальний трибунал. І, звісно, третій драйвер – це сама Україна. Як правило, в кожній організації є так звані лідери. В Європейському Союзі, як і в Раді Європи, це, як правило, ті, хто є найбільшим платником внесків. І вони, в принципі, зацікавлені в тому, щоби було більше учасників процесу. Тоді фінансове навантаження на них стає дещо меншим.

Рада Європи є також основним розробником, юридичним радником цих процесів. Тобто тут створюються самі механізми, які працюватимуть уже в Нідерландах. Ми маємо безліч такого роду прецедентів. Наприклад, Організація по забороні хімічної зброї, створена в рамках ООН, як інституція функціонує на теренах Нідерландів.

Водночас аналогів створенню компенсаційної комісії в сучасній історії немає. Те, що зараз робить Рада Європи, це, свого роду, унікальний шлях.

- Отже, наразі ми рухаємось у правильному напрямі. Але чи в достатньому темпі?

- Плюс-мінус рухаємося у тому графіку, який Україна бачить. Але, знову ж таки, досконалості немає межі, і звісно, що нам би хотілося, щоб це було швидше. Але все впирається також і в фінансовий аспект. Не треба забувати, що основну, лев’ячу долю цього навантаження несуть ті ж самі країни. Від озброєнь, знову ж таки, до встановлення справедливості. Тому це доволі серйозно. І ще, не забувайте, що країни, чиє законодавство це передбачає, повинні ще ратифікувати підписи під конвенцією.

ЩЕ ЧОТИРИ ДЕРЖАВИ ДОЛУЧАТЬСЯ ДО СПЕЦІАЛЬНОГО ТРИБУНАЛУ

- На якому етапі зараз перебуває реалізація, напевне, найважливішого проєкту, створеного під егідою РЄ, – Спеціального трибуналу щодо злочину агресії?

- Щодо кількості країн, які хочуть долучитися, то зараз маємо ситуацію, коли ще чотири держави висловили готовність приєднатися до Трибуналу. Тобто заявили в тій чи іншій формі, що коли буде затверджено Розширену часткову угоду, буде керівний комітет, то вони теж стануть безпосередніми учасниками. Нам так само потрібно до двадцяти п'яти країн мати, і бажано, щоб там були великі країни, зокрема й та, в якій ми знаходимося – це Франція, а також Італія, Німеччина, Велика Британія.

- На останньому засіданні Комітету міністрів РЄ було ухвалене рішення, що робоча група з питань підготовки трибуналу розпочне свою роботу із січня.

- Так, і тоді ж має бути ухвалене рішення щодо Розширеної часткової угоди про керівний комітет трибуналу. Ми маємо план зробити це на початку року, під час перших засідань. Дуже важливо, що сам документ уже повністю відпрацьований, без зауважень, і готовий до затвердження. Тобто це та рамка, на основі якої буде далі створюватися трибунал. До Розширеної часткової угоди можуть приєднатись будь-які держави. Під час роботи над угодою ми постійно на засіданнях мали представників від Канади, Австралії, Японії. Хотілося б, щоб вони підтягнулися.

- Висока представниця ЄС Кая Каллас пообіцяла 10 мільйонів від ЄС на роботу трибуналу. Отже, це стартові кошти, на що їх витратять і коли?

- Власне, на роботу цієї Advance Тeam (передової групи, – англ.). Вона працюватиме над параметрами майбутнього трибуналу: скільки має бути суддів, які приміщення, які пенітенціарні заклади. Оця команда з січня, після того, як Рада Європи підпише адміністративну угоду з ЄС про виділення цих коштів, почне роботу. Наступний етап – це започаткування Розширеної часткової угоди Комітетом міністрів і запуск усього процесу.

ПАРЛАМЕНТАРІЇ МОЖУТЬ СКАЗАТИ БІЛЬШЕ, НІЖ МОЖУТЬ СОБІ ДОЗВОЛИТИ ДИПЛОМАТИ

- Наприкінці січня відбудеться чергова сесія ПАРЄ. І, як здається, Асамблея вже все, що могла, заявила. Всі її резолюції – проукраїнські, всі захищають справедливість, верховенство права та цінності Ради Європи, однак усі вони не мають жодної зобов’язуючої сили.

- Так, з одного боку, справді, єдиний статутний орган РЄ, який ухвалює рішення, обов’язкові до виконання, – це Комітет міністрів. Але саме Асамблея в своїх резолюціях дає рекомендації Комітету, дає підґрунтя. Так було і з Реєстром збитків, коли асамблея ухвалила резолюцію, а вже створена Комітетом робоча група відпрацювала документ. Тобто її рішення рекомендаційні, але вони задають вектор, сенси, напрямки, вони дають політичну волю.

- Чи використала ПАРЄ вже всі свої можливі важелі?

- Я думаю, що парламентська дипломатія була і залишається важливою складовою. Чому? Тому що те, що собі подекуди можуть дозволити сказати парламентарії, не всі дипломати можуть зробити. Потім, не забувайте, що це так звана результативна співпраця політика з політиком. Там, де дипломат не завжди може дослухатися. З різних причин: когось не приймають, когось не сприймають. Хтось не може собі дозволити говорити, так, як може собі дозволити той чи інший наш делегат. Іншими словами, я зовсім не вважаю, що вони себе вичерпали.

СПЕЦПРЕДСТАВНИЦЯ РЄ З ПИТАНЬ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ПРАЦЮЄ АКТИВНО

- На міжнародному рівні практично всі держави та міжнародні інституції порушують тему повернення Росією українських дітей. Рада Європи також бере участь у міжнародній коаліції з цього питання. У чому полягає її робота?

- Є багато інституцій, але постає важливе питання координації між ними. РЄ має спеціального представника з питань українських дітей, яка активно працює, однак є дуже багато векторів такої роботи. Ми координували, як ви пам'ятаєте, роботу над останньою резолюцією по дітях, ухвалену в грудні в ООН. І Спецпредставниця працювала з окремими країнами, на яких ми акцентували увагу, для того, щоб вони теж приєдналися. Вона мала завдання конкретно допомогти зі збором голосів для ухвалення резолюції, і в цій частині робота Тордіс Колбрун доволі активна. Офіс Першої леді, який координує роботу по дітях, якісно з цим справляється. А нам у Раді Європи просто інколи потрібно правильно підсвічувати шлях, спрямовувати.

- Реєстр, Комісія, Трибунал – тут із роллю РЄ все зрозуміло. А що таке План дій для України, я бачили новини про цей трирічний план, про що він і як реалізується?

- Якщо коротко, то це просування України європейським курсом розвитку. Експерти РЄ надають оцінку та консультують у питаннях судочинства, дотримання різного законодавства, у підтримці проведення реформ. Тобто українські експерти звертаються до Ради Європи і просять допомоги, яка їм потрібна для підготовки того чи іншого законодавчого акту. І на це у бюджеті Плану дій закладено чимало коштів – 65 мільйонів євро на три роки, включно з 2026-им. Але він може бути і подовжений. Закінчиться 2026-й, ми будемо формувати наступний.

У РАДІ ЄВРОПИ СВІТ КРУТИТЬСЯ ДОВКОЛА УКРАЇНИ – І ТАК МАЄ БУТИ Й НАДАЛІ

- Велика частка подій, які влаштовує у Страсбурзі представництво України в Раді Європи, – це так звана культурна дипломатія. Наскільки ефективно вона працює?

- Вона працює в багатьох напрямах, тому що це не лише про українську культуру та ідентичність, про що також треба говорити. Це боротьба з дезінформацією, на цьому полі Росія зараз надзвичайно професійно діє. Якщо раніше їхня брехня була білими нитками шита, то зараз це більш витончено, точково працює. Тож найважливіший елемент боротьби з цим – формувати критичне мислення і водночас показувати справжнє, показувати правду про нас. Найліпша форма – це читання. Але з цим зараз складно. Тому ми багато працюємо з такою інституційною рамкою, як Культура проти війни. Ми показуємо кіно – документальне, художнє. І от, власне, я в цьому бачу величезну надію, і в Україні, і так само тут. І мене, зокрема, тішить у цьому контексті, що ми зможемо, найпевніше, на початку наступного року мати франко-німецький канал ARTE українською. І це буде дуже хороша річ, тому що вони виробляють якісний продукт, який не нав'язує думку і залишає за вами право ухвалювати рішення. Ще я хочу запустити тут так званий Страсбурзький діалог, спілкування з дипломатами, студентами, суспільством, яке також стосуватиметься розвінчування міфів і дезінформації.

- Ви вже очолювали представництво у Страсбурзі – до 2016-го року. Минуло майже десять років з того часу, і от ви знову на цій же посаді. Порівнювати не зовсім коректно, але назагал, – які ви самі для себе вже зробили висновки, як змінився світ міжнародної дипломатії і сприйняття України в ньому?

- Найперше, хай мене вибачають усі українці й українки, але ми маємо зараз дійсно міжнародну суб'єктність. На жаль, через це величезне горе і через біль. Але зараз важливо, що немає засідань у Раді Європи, де би не було порядку денного по Україні. Немає комітету, де би не було такого порядку денного. Немає зустрічі, де би цього не було, розумієш? Тобто насправді зараз, ну, можна десь сказати, що у Раді Європи світ крутиться навколо нас із вами. Це про суб'єктність. Дуже важливо її розвивати і робити якісною. Через роз'яснення причин, чому Російська Федерація так себе агресивно поводить і що це не лише по відношенню до України, – така її справжня суть. І що ця війна – не лише про нас. Що якщо ми зупинимося боротися, вони підуть далі.

УКРАЇНСЬКЕ ВИНО З-ПІД ОБСТРІЛІВ У ПОДАРУНОК ЄВРОПЕЙСЬКИМ ДИПЛОМАТАМ

- Отже, ви тут неповні два місяці. Наскільки ви задоволені першими підсумками, яку планку собі ставите?

- По-перше, ми запустили процес по компенсаційній комісії. Другий елемент – ми оформили розширену угоду щодо Спеціального трибуналу. І третій, – ми запустили доволі серйозний, солідний культурно-дипломатичний механізм тут, у рамках Ради Європи. Тобто наші «Дивись українське», «Спроможні», «Культура проти війни» вже тут прижилися. І ще хочу підкреслити найголовніше: станом на сьогодні Рада Європи – це практично єдина інституція, найстарша, створена ще у 1949 році, яка залишається прихильницею тих принципів, на яких була заснована, і яка дотримується того правового порядку, який зараз практично зруйнований. Усіма своїми рішеннями Рада Європи підтримує саме існування міжнародного права. Якщо цього всього не буде, можна вважати, що міжнародного права як такого не існує. Якщо ми маємо державу-агресора з правом вето в Радбезі ООН і тих, хто її підтримує, будь-які серйозні рішення не можуть бути там ухвалені. У Раді Європи закладений інший механізм голосування, і це дає нам надію на справедливість.

- На вході до кабінету я бачила вже пакунки з подарунками до Різдва й Нового року від інших країн. А що українське представництво буде дарувати цього року дипломатам у Страсбурзі?

- Наш український подарунок – це спеціальна пам’ятна монета до 30-річчя України в Раді Європи, є спеціальний набір поштових марок. І ми приготували також українське вино Шабо з карткою із фотографіями розбомблених виноградників цього заводу. Щоб вони розуміли, що українські винороби, попри війну та збитки, продовжують працювати і робити якісний продукт, так само як і решта українців, які й далі виявляють стійкість і мужність, якою ми повинні пишатися.

Лідія Таран, Франція