Валерій Сахащик, член Об'єднаного перехідного кабінету Тихановської

Більше половини білоруської армії – проти війни з Україною та за демократичну Білорусь

Підполковник білоруських ПДВ у запасі Валерій Сахащик став широко відомий 27 лютого минулого року. Тоді, через кілька днів після початку повномасштабної російської агресії, яку чинили, зокрема, з території Білорусі, він звернувся до білоруських військових та закликав їх не виконувати злочинних наказів щодо нападу на Україну. Той виступ легендарного десантника, комбрига 38-ї Брестської десантної бригади, справив велике враження не тільки в Білорусі. І допоміг у просуванні українських інтересів у порядку денному тих надважких днів.

Пізніше ми дізналися про цю людину більше. Зокрема, те, що йому, популярному військовому, довелось у 2002 році піти у відставку через інтриги білоруського генералітету. Що він почав займатися бізнесом у Польщі. Що у серпні 2022 року, вже після його виступу, став членом Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки. І, нарешті, в червні 2023-го Сахащик оголосив про створення в складі ЗСУ 1-ї Окремої десантно-штурмової роти, яка складається з білорусів… Ми поспілкувалися з Валерієм Сахащиком на Ризькій безпековій конференції, яка відбулася в Латвії наприкінці минулого тижня. Він брав участь у дискусійній панелі «Білорусь у фокусі: регіональні проблеми та комплексні рішення».

ЦЕ ЗСУ СКАСУВАЛИ РОСІЙСЬКІ СТРАТЕГІЧНІ НАВЧАННЯ ЗАХІД-2023

- Яка тепер ситуація в Білорусі – з російськими ЗС, інфраструктурою, а також із залишками ПВК «Вагнер»?

- Якщо говорити про якийсь серйозний наступ з території Білорусі, то на цей момент він неможливий, Росія не має ударного угруповання, яке дозволило б знову атакувати Київ. А сама білоруська армія точно не піде, просто це абсурдно уявити. Такої загрози сьогодні достеменно немає. Водночас різні провокації, диверсії цілком можливі. На сьогодні, за моїми даними, на території Білорусі є трохи більше двох тисяч російських військовослужбовців. Плюс до трьох тисяч вагнерівців. Для провокацій цього цілком достатньо. Взагалі, щоб провести серйозні диверсії на територіях України чи сусідніх країн ЄС, достатньо й набагато меншої кількості, навіть невеликої групи підготовлених людей. Це потрібно враховувати.

- На вашу думку, чому Росія скасувала стратегічні навчання Захід-2023?

- Думаю, що їй просто нема кого відправити на ці навчання. Росія поклала та кладе далі свою армію в Україні. Іншими словами, ЗСУ вирішили за керівництво Росії цю дилему – чи проводити навчання. Просто зробили так, що в них нема кому брати участь.

- Які настрої у білоруській армії, яке тепер ставлення до російсько-української війни, зокрема й у населення Білорусі?

- Щоб сказати про нинішню ситуацію, треба згадати, що було три роки тому. У 2020-му своє прагнення до змін висловила переважна більшість білорусів. Чому можу так казати? Я брав участь у протестних маршах у Бресті. Бачив, що на площу прийшло щонайменше 20% дорослого населення міста. Ми йшли маршем 15–20 кілометрів містом. Окрім рідкісних винятків, усі нас вітали: і люди на балконах; і ті, що стояли вздовж тротуарів; і ті, що їхали в машинах. Очевидно, що сьогодні всі ці люди нікуди не поділися.

Кількість противників Лукашенка за ці три роки лише збільшилася. Репресії тривають, режим наживає собі дедалі більше ворогів – щороку, щомісяця, щотижня. Наприклад, мене зробили ворогом. Адже я був абсолютно аполітичною особою. Але режим перетворив мене на свого супротивника, просто не залишивши іншого вибору…

Повертаючись до загальної ситуації. Так, у результаті репресій Лукашенко домігся того, що люди не можуть вільно висловити свою думку. Але відсоток людей, які хочуть змін у країні, і тепер дуже високий. Це стиснута пружина. Коли тригер буде, вона вистрілить.

Армія – частина нашого суспільства, та загалом настрої у ній не відрізняються кардинально від настроїв у соціумі. Інша річ – що пропаганда має більший вплив на солдатів-строковиків. Це працює. Особливо тепер, коли всі вільні ЗМІ у Білорусі знищені. Усюди – російська чи проросійська пропаганда. І це впливає на молодих людей з неусталеним світоглядом. Вони починають думати так, як їм кажуть їхні командири та політпрацівники. Тож серед військовослужбовців відсоток людей, які вірять владі, що підтримують Росію, дещо вищий, ніж загалом у суспільстві. Це треба враховувати. Але цей відсоток явно не переважає. Я впевнений, що більшість, точно понад половину, в армії, як і на «гражданкє», проти війни з Україною. І за те, щоб Білорусь була вільною, демократичною, європейською країною.

ЗА ВДАЧЕЮ – ВОЇН, ПОЛІТИКА БУЛА ЗОВСІМ ЧУЖОЮ

- А можете трохи докладніше сказати, чому ви були аполітичним і як вирішили, що потрібно йти в політику?

- Ніколи не хотів займатися жодною політикою, мені це абсолютно чуже. Я воїн за вдачею. Мій склад характеру такий: є завдання, є наказ, я його виконую. Вихований так. Ніколи не хотів вникати в якісь інші речі. І в цивілізованих країнах армія поза політикою. Але 2020 рік уперше різко поставив мене перед іншою ситуацією. Я просто побачив, що країну вивели з правового поля, коли керівник країни оголосив, що «нам не до законів», і дав силовикам карт-бланш на все що завгодно. Давали завдання робити все максимально жорстко, лякати людей. Людину за те, що вона опинилась у певний час у певному місці, б'ють, заарештовують, знущаються з неї у слідчому ізоляторі. Просто жахливо знущаються, порушуючи всі норми міжнародного права, законодавства Білорусі та чинної Конституції. Завдання ставили одне – залякати так, щоб ніколи ніхто більше не вийшов. Калічили людей, ламали психіку. І тепер це роблять. Як нормальний громадянин, я не міг спокійно дивитися на це. Вважаючи, що маю базові конституційні права, висловився проти: «Не має так бути».

- Так, але у 2020 році ви ще не записували публічних відеовиступів.

- Тоді – ні. Однак я вивів на площу кілька десятків ветеранів повітрянодесантних військ. Ми охороняли порядок на громадських заходах, я кілька разів виступав перед народом, оскільки серед тисяч людей, які вийшли, починалися хвилювання. Представники влади не виходили – боялися. Я взяв на себе роль миротворця, оскільки був перед тим командиром єдиного великого з'єднання у Бресті, десантної бригади, мене всі знали. Я спілкувався з народом, я спілкувався із керівництвом міста. Намагався якось заспокоїти, знайти якийсь компроміс. Наприклад, нам вдалося домовитись, і 16 серпня із СІЗО відпустили всіх заарештованих під час протесту 9–11 серпня. Мені здається, Брест – це єдине місто, де так сталося. І ми це зробили без штурму, мирно. Мені вдалося донести волю людей, думки людей до керівництва міста, а потім удалося заспокоїти людей…

Можете уявити, що це таке: 30 тисяч людей перед будівлею слідчого ізолятора. А з іншого боку паркану – ОМОН із автоматичною зброєю. Ми, кілька десятків ветеранів ПДВ, вважали за свій обов'язок розв’язати цю проблему, знайти якийсь компроміс. Без крові. Ми це зробили. І далі я заявляв, що не бачу для себе жодної іншої ролі, окрім миротворця, крім цього містка. Але! Нинішня білоруська влада зробила розкол у суспільстві. Нацькувала одну його частину на іншу. Однак я сподіваюся, що мені вдасться допомогти відвернути небезпеку виникнення громадянської війни у Білорусі, сприяти пошуку громадянської злагоди.

27 ЛЮТОГО 2022 РОКУ МЕНІ ТЕЛЕФОНУВАЛИ БАТЬКИ СТРОКОВИКІВ

- Виходить, у 2020 році ви були ще не готові до широких публічних заяв в інтернеті. Але дозріли для цього рішення саме 27 лютого 2022 року. Чому так сталося?

- Коли почалася повномасштабна агресія Росії проти України, я уявив, що буде, якщо білоруська армія піде слідом за росіянами. Це сотні білоруських пацанів у чорних пакетах – назад. Це назавжди зіпсовані відносини Білорусі з Україною (як це сталося із Росією). І безліч інших наслідків. Я не міг спокійно ставитися до цього. Та ще й того дня мені зателефонували як мінімум троє батьків солдатів-строковиків 38-ї бригади, яка тоді стояла на українському кордоні. Батькам повідомили, що «це точно не навчання, і ми ось-ось підемо туди». Мені дзвонять заплакані матері, просять щось зробити. Покрутивши в голові, що я в принципі можу зробити, вирішив записати відеозвернення, це і зробив.

- Ви відчуваєте зацікавлення білоруських і російських спецслужб до Об'єднаного перехідного кабінету Тихановської?

- Так, відчуваю великий інтерес. Знаю, що створено окреме управління у КДБ Білорусі, яке займається нами. Головне завдання – внести розбрат, посварити, дискредитувати, підірвати репутацію. Я відчував це неодноразово. Була величезна кількість різних вкидань про мене. Подібних атак зазнають і багато інших людей. Те, що на сьогодні немає єдності в демократичному русі Білорусі, теж багато в чому вважаю наслідком роботи білоруських спецслужб…

- Ну, порівняно з російською опозицією, у білоруській, здається, все ж таки більше порозуміння.

- Про російську опозицію говорити не буду... Але мені, як білорусу, дуже прикро, що ми тут з'ясовуємо стосунки, звинувачуємо одне одного. Мені здається, що з усім подібним можна розібратися потім. А поки що потрібно об'єднати потенціал усіх і скоординовано, узгоджено рухатися вперед. Думаю, що без цього у нас нічого не вийде.

- Що ви можете сказати про свої поїздки до України у 2022–2023 роках?

- Зрозуміло, що моя головна мета – це допомога білоруським добровольцям. Там я переважно займався цим. Звісно, були певні контакти з українськими представниками. Звичайно – з керівництвом Збройних сил України, оскільки мені потрібно було вирішувати наші питання. А з людьми з політичного сегмента майже не спілкувався. Окрім однієї зустрічі із Михайлом Подоляком, здається, такого не було. Власне, в політику я не ліз, займався своєю справою. Так, мав якісь контакти з українським генералітетом.

- Зрозуміло. Якими є обставини появи вашої фотографії з генералом Залужним у листопаді-2022?

- У якому сенсі «які обставини»?

- Ви з ним зустрічалися, щось обговорювали?

- Звичайно. Було кілька зустрічей, на одній із них і зробили цю фотографію.

- Під час цих поїздок ви відвідали культовий пам'ятник у місті Дніпрі – творцеві десантних військ Василеві Маргелову?

- Так, був. Загалом у Дніпрі я опинився вперше у житті – у цей воєнний період. І кілька разів приходив до пам'ятника Василеві Пилиповичу Маргелову. Це дуже значуща людина для всіх десантників і для мене також.

ВИНИКЛО БАЖАННЯ РОЗІБРАТИСЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

- В Україні тепер воюють кілька різних білоруських добровольчих підрозділів. Наскільки вдається здійснити ефективну координацію поміж ними?

- Важко. Білоруські підрозділи мають деяку різницю в орієнтації, в завданнях, які вони ставлять перед собою. Крім того, треба розуміти, що люди воюють. І війна накладає відбиток на поведінку, люди стають більш запеклими. Людина, яка щодня ризикує своїм життям, здоров'ям, починає ставитися до всіх, хто не воює пліч-о-пліч з нею, специфічно. Тоді звучать звернення від добровольців до політиків: якщо ти такий розумний, приїдь, бери автомат і воюй поряд зі мною. Наскільки виправдані ці заклики, я не берусь оцінювати. Але таке є. Отже, на сьогодні не дуже просто об'єднатися. Однак я розраховую, що це питання часу. І коли загальна ситуація якось зміниться, всі наші люди, які тепер воюють в Україні, координуватимуть свої дії.

- Ви неодноразово говорили, що багато читаєте, особливо – книжок з історії, військової історії. Чи доводилося читати щось про Україну?

- Я насправді все життя дуже багато читав. Але скажу чесно – ось цей останній рік для мене надзвичайно напружений. Якщо є якийсь час у добі, коли я ще можу чимось займатися, то вивчаю англійську. І до сорому свого, хоча чого тут соромитися, це – об'єктивна реальність… Отже, останнім часом художню літературу, історичну літературу я не читав. Але те, про що ви сказали, дійсно важливо. Я зіткнувся у розмовах з українцями з тим, що ми маємо певні відмінності у погляді на історію, в її розумінні. Тому в мене виникло бажання розібратися в історії України та в українському розумінні історії. Адже я прочитав велику кількість літератури білоруських і польських авторів та видань. А з подібною українською літературою поки що не зіткнувся, тож обов'язково треба знайти правильні українські книжки та час, щоб їх прочитати. Щоб ліпше розуміти контекст та розмовляти з українцями «однією мовою». Буду вдячний, якщо ви порекомендуєте мені якісну літературу на цю тему.

Олег Кудрін, Рига
Фото автора