Операція Блок: як КГБ зірвало українське Різдво 1972 року

Саме на новорічні свята 1972 року КГБ розпочало одну із найвідоміших спецоперацій із «зачистки» українських дисидентів «Блок». Довкола спецоперації і досі чимало міфів

4 січня 1972 року о 21:20 у потязі № 7 «Москва–Прага» на прикордонному пункті Чоп був затриманий бельгійський турист українського походження Ярослав Добош. Під час огляду серед особистих речей іноземця виявили номер телефону з підписом «Ігор Калинець», фотографії дисидентів, а також книги та мікроплівки із забороненою літературою. Вже за два тижні, 20 січня йому пред'явили звинувачення за статтею 57 кримінального кодексу УРСР – проведення політичного шпіонажу. Саме цей арешт став формальним приводом для початку операції «Блок» — однієї з найгучніших і найдраматичніших каральних акцій КДБ проти української інтелігенції.

Сьогодні в архівах СБУ можна знайти десятки томів цієї справи, які відкривають правду про «репресоване Різдво». За два роки дії операції було заарештовано 89 дисидентів, більшість з яких отримали терміни від 5 до 7 років таборів. Поки українське товариство дисидентів  готувалося до заборонених радянською владою «релігійних» святкувань, каральна машина СРСР була готова знекровити опозицію і незгодних, запустивши одну із найбільших спецоперацій проти дисидентів. 

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Ярослав Добош встиг зустріти Новий рік з Іваном Світличним, Леонідом Селезенком та Ганною Коцуровою, проте заспівати колядок йому та  десяткам українців вже не судилося. Як писав історик Володимр В’ятрович: «Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, член Спілки української молоді, який вивозив заборонений самвидав, став уособленням безпосереднього зв'язку руху опору в Україні із закордонними націоналістичними центрами. Тож радянська пропаганда тепер змогла представити дисидентів як «націоналістичних наймитів» та «запроданців капіталістичного Заходу».

Навколо подій 1972 року досі існує чимало чуток та суперечливих версій. Спробуємо розібратися в них, спираючись на факти та коментарі істориків.

Чи правда, що під час різдвяних свят і вертепів 1972 років українські дисиденти ще не усвідомлювали, що арешт Ярослава Добоша фіксував початок масштабної спецоперації КГБ, і що це Різдво стане для багатьох із них останнім на волі?

Більше ілюстрацій, фотографій та розповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу

Ось як коментують в УІНП: Інформація про затримання Ярослава Добоша була опублікована в радянських газетах  опісля основної серії арештів, починаючи з 15 січня 1972 р. Таким чином, родичі репресованих дізнавалися про «справу Добоша» пост-фактум, впродовж наступних кількох днів після затримання їхніх рідних, а ув’язнені - вже перебуваючи в місцях безпосереднього ув’язнення.

Відсутні документальні підтвердження смерті будь-кого з арештованих в рамках операції «Блок». Значну частину фігурантів справи було звільнено наприкінці 1970-на початку 1980-их років, а решту- в часи «Перебудови».

Чи правда, що Ярослав Добош був агентом КГБ, який свідомо співпрацював зі спецслужбами й «здав» основне коло українських дисидентів?

Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду і дещо більше за текст, шукайте відповіді  у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування

Ось як коментують в УІНП: Документальних підтверджень цій тезі немає. В спогадах окремих дисидентів (наприклад, Леоніди Світличної), дійсно, простежуються обвинувачення стосовно вищезгаданої особи. Проте, грунтуюються вони, переважно, на відсутності безпосередніх контактів авторів з самим Добошем.

Натомість, офіційна документація КДБ УРСР свідчить про, радше, вдалий збіг обставин, ніж завчасно заплановану акцію. Перебування Ярослава Добоша у Львові та Києві хронологічно співпало із завершальним етапом підготовки до операції «Блок»: органам безпеки вже було відомо стосовно видавничої діяльності дисидентів та їх зв’язками з закордонним «самвидавом» (зокрема, курованим американськими спецслужбами видавництвом «Пролог»). Залишилося знайти привід для арешту. Котрим став Ярослав Добош з його контактами з окремими групами українських дисидентів.

До речі, після гучної пресконференції Ярослава Добоша із визнанням провини, його повернули у Бельгію. На жаль, вже на свободі, попри заяви Ярослава щодо тиску в КГБ - його репутація в українських колах була остаточно зіпсована. Ярослав відійшов від українських кіл та вів осібне життя. Але повернімося до самої спецоперації.

Чи правда, що масові арешти 1972 року не були серією випадкових «справ», а стали кульмінацією «великого плану» КГБ — операції «Блок», спрямованої на повне знищення українського опозиційного середовища і розпочався на Різдво не випадково?

Ось як коментують в УІНП: На фоні попередніх затримань, Операція «Блок» виділялася централізованістю планування (окрема постанова ЦК КПРС «Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів») та здійснювалася з одночасним охопленням всіх республік СРСР.  

Пояснювалося це занепокоєнням правоохоронних органів тогочасними тенденціями дисидентського руху у Союзі. В СРСР починає з’являтися постійна періодика, друковані видання («Хроника текущих событий» в Москві, згодом - «Український вісник» у Києві та Львові), створюються перші правозахисні організації (Московська «Ініціативна група захисту прав людини в СРСР», Одеський «Громадський комітет захисту Ніни Строкатої»). На думку окремих дослідників, акція здійснювалася з метою зниження суспільної напруги всередині країни напередодні 50-річниці зі створення СРСР та вдалої для радянського уряду початку політики «розрядки» із США.

Період Різдва був обраний правоохоронними органами не випадково. За наявними документами КДБ УРСР, протягом 11-13 січня 1972 р. мала відбутися низка святкових зібрань в Києві та Львові за очільництва «окремих націоналістичних елементів» (тобто, дисидентів). Святкування мали відбутися як на вулицях, так і в квартирах окремих осіб. 

Водночас, після арешту та подальшого допиту Добоша на початку січня цього ж року, стало відомо про зв’зки останнього з окремими учасниками «колядницьких ватаг», а також контакти з головою закордонного видавництва ОУН в еміграції «Пролог», Ковалем. З метою блокування можливої передачі забороненої літератури, було вирішено здійснити  серію одночасних обшуків в учасників колядувань.

Арешти, здійснювані в 1972 р. не були найбільшими за масштабом. За попередній період з 1954 по 1964 рр. в УРСР було арештовано 793 особи, в той час як внаслідок операції «Блок» в Україні було арештовано від 79 до 100 осіб.

Але саме ці арешти вдарили по самому серцю української інтелектуальної еліти. Операція Блок знекровила українське протестне середовище. Проте вона не змогла вбити дух свободи. 

Як казав Левко Лук’яненко, що незалежність не впала нам на голови у 1991 несподівано. Українці боролися за неї завжди, які б режими не гнули Україну. І попри «репресоване Різдво» 72-го, і попри сьогоднішню війну — історія вчить, що прагнення мати свою державу не зупинити жодними блоками, - бетонними чи кгбешними.

До слова:

Формальний привід для репресій: 24-річний студент із Бельгії та член Спілки української молоді (СУМ) Ярослав Добош став «випадковим детонатором» операції «Блок». Його арешт у січня 1972 року на кордоні в Чопі з мікроплівками «самвидаву» дозволив КГБ надати масовим облавам проти дисидентів вигляду «боротьби із закордонним шпигунством».

Публічне «покаяння» під тиском: 2 червня 1972 року в Києві за вказівкою спецслужб провели гучну пресконференцію, де головним учасником бка Добош, який на камери «зізнався» у співпраці із закордонними центрами ОУН. Одразу після цього його звільнили та вислали з СРСР. Вже в Бельгії Ярослав заявив, що ці свідчення були вибиті під психологічним тиском, а його «шпигунська місія» була вигадкою радянської пропаганди.

Дисидентські версії: Дисидент Василь Овсієнко, заарештований у 1972 році, згадує: «Я пізніше, коли був заарештований, читав покази Ярослава Добоша і дійшов висновку, що це була, мабуть, людина випадкова. Я не впевнений, чи він був справді завербований КДБ, чи це просто так, зі своєї наївності цікавився, чи мав якесь там завдання від своїх керівників чи не мав – Бог його знає. Але його КДБ використало досить таки вдало. Він розказав усе, що знав і чого не знав, виступив із заявою по телебаченню, та заява була опублікована у пресі. Його випустили, а все це стало приводом для масових арештів української інтелігенції».

Відхід від активної діяльності: Після повернення на Захід та спростування своїх «зізнань» Ярослав Добош обрав шлях непублічності. Він свідомо відмовився від політичної кар’єри та відійшов від активної суспільно-політичної діяльності, зосередившись на приватному житті. До самої смерті вкрай рідко погоджувався на інтерв’ю про події «репресованого Різдва».Ярослав Добош прожив решту життя в Бельгії. Він пішов із життя 29 червня 2015 року у віці 68 років після тривалої хвороби.

Трагічна роль мимовільного свідка: Хоча особисто Добош не був агентом КГБ, його постать стала трагічним символом того, як тоталітарна система використовує окрему людину для знищення цілого покоління інтелектуалів. Справа Добоша «легалізувала» в очах радянського суду терміни ув’язнення для Світличного, Чорновола, Стуса, Сверстюка, Овсієнка та багатьох інших шістдесятників.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:

Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято

Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі

Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?

Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?

Як народилася «»Свічка пам’яті«»?

Між миром і війною: як українці та киримли творили історію

Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року

Катерина Білокур: «Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?