Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Спецпроєкт

05.11.2025 09:45

Укрінформ

Її останні дні оповиті загадками й міфами. Діячка ОУН, феміністка та поетка Олена Теліга залишилася в окупованому Києві – не зрадивши ні своїй ідеї, ні собі.

Холодна осінь 1941-го і ще холодніша зима 1942 року стали для Олени Теліги останніми. У листі з Києва, який став передостаннім в її збереженому архіві, писала: «…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна». Весни Теліга так і не побачила.

У цьому короткому листі – не лише відчуття та сила Теліги, а й промерзлий, але незламний Київ, який лежав розтерзаний і радянською, а тоді ще й німецькою окупацією: вони сповнені передчуттям весни, рішучістю, незламністю і дивовижною життєлюбністю навіть перед загрозою загибелі.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» запустив мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати проєкт можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Олена Теліга прожила тільки 36 років, залишивши після себе всього 38 віршів, але її слово стало символом гідності, відваги й українського стоїцизму.

Пізнього жовтня 1941 року Теліга вдруге повернулася до Києва – вже окупованого не совєтською, а німецькою армією. Ще влітку активна діячка ОУН, разом із Уласом Самчуком, у складі похідних груп нелегально перейшла кордон. У Києві Олена мешкала за різними адресами, а після приїзду чоловіка Михайла наприкінці листопада 1941 року родина оселилася в будинку на вулиці Караваєвській (тепер – ріг вулиць Гетьмана Павла Скоропадського і Паньківської, 2/25). Це була її остання адреса.

Ось як описував листопад в окупованому німцями Києві один із когорти друзів Олени Теліги (а як актуально в сучасному воєнному передзим’ї звучить цей опис, – ред.), Олег Штуль-Жданович, український політичний і військовий діяч та член ОУН: «Як жили ми всі, на вул. К., ви знаєте. Потім пані Олена з чоловіком перенеслися на Караваївську (дім «Комуніста»), куди перейшов і я. Там було ще гірше. Де був місяць листопад. Будинок не мав печей – був пристосований до центрального огрівання. За тиждень чи два виключили тец, але почали тріскатися рури (труби, – ред.) і огрівання виключили. Вода замерзала і водотягові рури тріскали, отже воду теж виключили. Згодом виключили і світло. До того треба додати, що й їсти не було що. Це приблизний образ того, як жила п. Олена в Києві. Але трималась вона знаменито».

Після приїзду Теліга очолила створену з ініціативи Олега Ольжича Спілку українських письменників (на вулиці Трьохсвятительській, 23 – тепер Десятинна, 9), тут же відкрила пункт харчування для соратників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово» (редактор Іван Рогач) на Бульварно-Кудрявській, 24, редагувала літературно-мистецький додаток «Літаври», входила до складу Української Національної Ради.

Попри обережність багатьох, жінка не приховувала своїх переконань. «Я не тікаю – я залишаюсь, бо хтось мусить залишитися», – казала вона. За найпоширенішою версією, Олену Телігу заарештували у Спілці письменників у лютому 1942 року.

Більше ілюстрацій, фотографій та розповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу.

Часто кажуть, що її видали інформатори в українському підпіллі. Правда чи міф?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Документів гестапо про арешт та розстріл Олени Теліги не збереглося. Джерелом наших знань є спогади людей, які були у той час поряд з Оленою Телігою. Тож не існує документально підтверджених підстав стверджувати, що заарештували Олену Телігу на підставі дій агента чи інформатора нацистських спецслужб в українському підпіллі.

Щоправда, існують спогади про донос, який написав гестапо на Телігу один персонаж, якому Олена відмовила в публікації у редагованому нею тижневику «Літаври». У доносі її звинуватили в тому, що вимагала прибрати з помешкань українців портрети Гітлера.

Але потрібно мати на увазі, що гестапівці уже з грудня 1941 року розгорнули широку кампанію арештів діячів очолюваної Андрієм Мельником Організації українських націоналістів як в Києві, так і в інших регіонах України. І арешт Олени Теліги цілком вкладався у цю нацистську кампанію «зачистки українського руху» та був далеко не першим.

Про останні дні арешту та ув’язнення Олени Теліги є чимало легенд, одна з них – щодо напису, який лишила активістка на стіні в’язничної камери. Є розповіді, зокрема Олега Штуля, про розстріл чоловіка Олени та останні миті її життя:

«З різних джерел пробував щось довідатися. Надаремно. Лише таке дійшло до нашого відома: однієї ночі, в половині лютого, над ранком зчинився на в'язничних коридорах рух. Звичайна річ – виводять на розстріл. В'язниця насторожилась. Раптом чути крик: Хто вийде живим – скажіть усім, що ґестапо розстріляло Михайла Телігу з Кубані. Почулися крики катів, посипались удари, загрюкотіли двері, все стихло. Інший хтось оповідав, що в котрійсь із келій на стіні бачив надряпаний напис: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга. Зверха тризуб».

Більше деталей знайдете у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:

То ж чи є, чи збереглися ці написи у камері?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Практика викарбовування написів в'язнями на стінах своїх камер має і тривалу історію, і широке географічне поширення. Тому виключати можливість нанесення такого напису і на стіну камери, де утримували Олену Телігу, не можна, але наразі цей факт не має документального підтвердження. Архівних документів чи фотографій із цим написом не збереглося. Про такий напис залишилися свідчення лише в деяких спогадах.

У більшості джерел зазначено, що Олену Телігу розстріляли в Бабиному Яру. Та іноді з’являються версії, що точного підтвердження немає, що вона змогла втекти, що жила до 1947 року. Тож чи відомо про місце розстрілу поетки? Що тут правда, а що – міф?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Олена Теліга страчена нацистами у Києві в лютому 1942 року. Але щодо місця, де це сталося, існують дискусії. Останнім місцем, про яке відомо, що там утримували поетку й підпільницю, були застінки гестапо на тодішній вулиці Короленка. А ключовим місцем розстрілів в окупованому нацистами Києві став Бабин Яр. Страти там відбувалися з вересня 1941 і аж до літа 1943 року. У Бабиному Яру нацисти також захоронювали і розстріляних в інших місцях.

Історія Олени Теліги – це історія особистого вибору: залишатися в окупації чи тікати, рятуючи власне життя. А ще – безумовного і сильного вибору на користь того, щоб залишитися, знаючи про небезпеку, і підтримувати своїх. Бо, як казала Теліга: «На мене чекають люди. Я не можу тікати».

Навколо яскравого спалаху Олени Теліги ще крутиться багато легенд – і, можливо, це теж форма пам’яті. У темні похмурі часи залишаються світлі люди, які не відступають від себе.

Про життя і загибель Теліги знято кілька документальних стрічок і програм. Ці відео зберігають спогади, архівні світлини й інтерпретації дослідників.

Ось кілька фактів та фільмів про Олену Телігу:

Приватний лист світові. Олена Теліга – документальний фільм 2007 року, 41 хв. Режисер Ірина Шатохіна.
Жіночі історії Другої світової: Олена Теліга – короткий документальний матеріал, доступний на YouTube.
Танок метелика – короткометражний фільм 2021 року про Олену Телігу. Режисер Марія Філенко.
Ім’я Олени Теліги назавжди вписане у мапу Києва – вулиця, що носить її ім’я, розташована неподалік Бабиного Яру, саме там, де поетеса загинула у 1942 році.
Вулиці, названі на її честь, можна знайти не лише у столиці: такі є у Дніпрі, Львові, Запоріжжі, Житомирі, Кропивницькому, Черкасах, Ужгороді, Рівному, Ковелі, Дрогобичі, Конотопі, Сумах, Умані та ще в понад тридцяти українських містах.
Її ім’ям названо скаутські осередки: 12-ий курінь Української скаутської пластової організації (УСП), 46-ий курінь Українських пластунів-сеніорів (УПС) та 20-ий курінь юначок (УПЮ).
На її честь створено Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги, яке діє з 1994 року.
З 2000-го року в Україні вручають Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги – відзнаку для тих, хто продовжує її боротьбу словом.
І навіть у видавничому світі її ім’я живе далі – у «Видавництві імені Олени Теліги», заснованому ще 1994 року.