28 липня. Пам’ятні дати

Сьогодні День хрещення Київської Русі-України.

Ця дата відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 25 липня 2008 року щорічно в цей день. Разом з тим, цього ж дня Православна церква вшановує пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Князь Володимир Святославович почав правити в Києві приблизно у 980 році. Про життя Володимира відомо насправді не надто багато. Все, що ми знаємо – це свідчення літописів, найважливіший з яких «Повість временних літ». Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок. Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі.

У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений».

Але серед усіх реформ Руської держави, здійснених Володимиром, звісно, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі – крок абсолютно раціональний, адже Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.

Після зміни державної релігії Володимир запровадив церковно-адміністративну реформу, яка функціонувала у Візантійській імперії. Між 996 і 998 роками була утворена Київська митрополія, яка у диптиху (переліку православних церков) Константинопольського патріархату була найбільшою серед підвладних йому церков. Крім того, в очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів.

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східно-слов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.

Події дня:

Цього дня, у 1834 році, урочисто відкрито Київський університет св. Володимира. Київський університет після Львівського і Харківського став третім на теренах сучасної України. У 20-х роках ХІХ ст. єдиним вищим навчальним закладом Києва була Духовна академія, що постала на місці старої Києво-Могилянської, але практично була її спадкоємицею. В грудні 1833 року було прийнято рішення про переведення до Києва закритого незадовго перед тим Кременецького ліцею з бібліотекою та науковими колекціями і створення на цій основі університету св. Володимира, який офіційно відкрили 28 липня 1834 року. На час відкриття Університет складався з двох факультетів – філософського (який у 1850 році розділився на історико-філологічний і фізико-математичний) та юридичного. У 1841 році у зв’язку із закриттям Віленської медико-хірургічної академії (причина – опозиційні польсько-литовські настрої серед викладачів і студентів) до них додався і медичний факультет. Під час відкриття в Університеті було лише 56 студентів (26 на філософському і 30 на юридичному). В 1838 році в Університеті навчалося вже 267 студентів, з яких дворян було - 235. Порівняно з Києво-Могилянською академією її кращих часів (середина ХVІІІ ст.), коли там навчалося понад 1000 юнаків з усіх станів староукраїнського суспільства (козаків, духовенства, міщан, шляхти, селян), це засвідчує, що стан освіти у Києві змінився за сто років не в кращий бік. 

103 роки тому (1917) в ході українізації армії було створено національні частини: 1-й Гайдамацький курінь під Одесою, Піхотний полк ім. Михайла Грушевського у Києві, 34-й армійський корпус під Проскуровим на чолі з генералом Павлом Скоропадським, 12-та піхотна дивізія під Чернівцями.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Володимира Винниченка (1880-1951), відомого українського письменника, публіциста, політичного діяча. Увійшов в історію української літератури як автор першого фантастичного роману «Сонячна машина» (1922-1924). Вів активну політичну діяльність (заступник голови Центральної Ради, Голова Директорії (1918-1919)). Виступав за визволення українського народу з-під національного гніту російського царату.

118 років від дня народження Карла Поппера (1902-1994), австро-англійського філософа, логіка і соціолога, одного з найвидатніших філософів ХХ ст. Народився у Відні, в 30-ті роки з приходом до влади нацистів, вимушений був виїхати до Нової Зеландії, згодом – до Англії. Найвідомішими є його праці «Логіка наукового відкриття», «Відкрите суспільство та його вороги».

117 років від дня народження Володимира Голобуцького (1903-1993), українського історика, дослідника українського козацтва. Народися на Брянщині в родині священика, вчителя і громадського діяча. Навчався в Новгород-Сіверському духовному училищі. У 1925 р. виїхав на Кавказ, навчався на соціально-економічному відділенні Північнокавказького університету (Ростов-на-Дону). Після закінчення навчання у 1930 р. був направлений на роботу в м. Грозний, де викладав на робітфаці, в технікумі дошкільної освіти та в Міжгалузевому комбінаті робітничої освіти. З 1935 по 1971 р. працював у вищих навчальних закладах Росії і України. Захистив кандидатську дисертацію «Дипломатичні зносини Московського уряду з Богданом Хмельницьким до Земського собору 19 лютого 1651 р.» (1938), згодом докторську дисертацію «Чорноморське козацтво: нариси соціальної історії». Наприкінці 1952 р., коли почалася підготовка до офіційних урочистостей, пов’язаних зі святкуванням возз’єднання України з Росією, написав листа до Сталіна, де висловив протест проти терміна «возз’єднання». Працював завідувачем відділу в Інституті історії АН УРСР. Загалом 50-ті і початок 60-х років ХХ ст. були найплодотворнішими для вченого. Він писав і публікував праці з історії національно-визвольної війни, завершив тритомник, присвячений історії українського козацтва. Останнім часом очолював кафедру історії народного господарства у Київському інституті народного господарства. Володимир Голобуцький – автор підручника з історії економіки України, популярної книжки для молоді про козацтво «Гомін, гомін по діброві».

79 років від дня народження Ріккардо Муті (1941), відомого італійського диригента. Вихованець Неаполітанської і Міланської консерваторій. Почав свою творчу кар’єру в 1966 році; з 1968 виступає з провідними оркестрами Європи і США (Лондонським, Філадельфійським, Берлінським, Віденським), з 1970 – як оперний диригент. У 1986-2005 рр. – головний диригент міланського театру Ла Скала (залишив посаду через конфлікт між музикантами і адміністрацією); нині – музичний керівник і головний диригент Чиказького симфонічного оркестру. У 2010 році побачила світ автобіографія маестро Муті «Спочатку музика, потім слова», у якій він не тільки ділиться спогадами про минуле, сповнене цікавими миттєвостями і незабутніми зустрічами (зокрема з Ніно Рота (саме він благословив юного Муті в мистецтво коли був директором Неаполітанської консерваторії), Святославом Ріхтером (музиканти дружили), Гербертом фон Караяном, Ренатою Тебальді, Лучано Паваротті та ін.), але й не досить оптимістичними думками щодо нинішнього становища класичної музики (зокрема і в рідній Італії). «Серед політиків мало хто розуміє вирішальне значення культури і мало хто відвідує концерти класичної музики… В Італії культура перестала бути багатством, вона радше нагадує латану-перелатану торбу на плечах…» Муті переконаний, що «…музика повинна допомагати людині у найскрутніші, найдраматичніші хвилини життя». Він неодноразово виступав перед ув’язненими італійських тюрем, вірячи, що навіть маленький дотик до високого мистецтва спроможний викликати у таких слухачів живий відгук і дати імпульс до абсолютно нових емоцій та думок. І призначення справжнього музиканта, як це й не банально звучить – «нести прекрасне і вічне», і не лише тим, хто спроможний заплатити за це 100, чи 300 євро.

Роковини смерті:

371 рік із дня смерті Станіслава Морозенка (Нестор Морозовицький; ?–1649), українського військово-політичного діяча часів Хмельниччини. Корсунський полковник, герой української народної пісні «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче».  Походив із шляхетського роду з Теребовлі (тепер Тернопільська обл.). Здобув блискучу освіту. Вчився в Краківському і Падуанському університетах. Володів польською, німецькою, французькою і латинською мовами. З 1638 року – полковник реєстрового козацтва. На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. приєднався до української армії. Влітку 1648 року спільно з Максимом Кривоносом і Іваном Ганжею очолив повстанський рух проти польських загарбників на Поділлі і Волині. Відзначився у Пилявецькій битві 1648 року. З 1649 – корсунський полковник. Під час Збаражської облоги 1649 року очолював козацьку кінноту. Загинув під час одного з боїв.