Як РАТАУ видавало «Новый мир» та готувало «орієнтовочні листи»

Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої історії «Укрінформу»

У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА. Нарешті, з`явилось РАТАУ, його першим директором став Володимир Нарбут, який відчайдушно намагався здобути більшу незалежність від Москви…

Цілком логічним було назвати в 1921 році наше агентство радіо-телеграфним. В умовах пореволюційної розрухи, зокрема занедбаності телеграфно-телефонного господарства, більшовики зробили на радіо ставку як на оперативний та  надійний засіб зв'язку та передачі інформації. Більше того, ця обставина зіграла свою роль в тому, що, потребуючи розвитку своїх технічних спроможностей, саме РАТАУ фактично виступило ініціатором радіофікації України. Відтак, тривалий час, аж до вісімдесятих років минулого століття, агентство передавало значну частину інформації споживачам саме через радіоефір, у вигляді оперативних вісників новин.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: НАЙШВИДШИЙ ШЛЯХ – ЧЕРЕЗ РАДІОЕФІР

А почався «радійний» період в історії агентства 7 серпня 1920 року, коли  у Харкові почала діяти потужна приймальна радіостанція міжнародних зносин, яка одержувала повідомлення із Берліна, Константинополя, Лондона, Мадрида, Парижа, Рима, багатьох інших столиць країн світу. Повідомлення перекладалися, а потім передавалися до центральних і республіканських керівних органів, редакцій багатьох засобів масової інформації.

За кілька місяців у Харкові було побудовано й передавальну радіостанцію. Разом з приймальною вони утворили комплекс, який мав назву Харківська потужна радіостанція міжнародних зносин. Для прийому передач із Харкова на території України встановили 64 приймальні станції, через які новини про події в країні й за кордоном передавалися органам влади на місцях, друкованим виданням, численним радіослухачам. Тож, коли приймалося рішення про створення на базі УкРОСТА нового агентства, закономірно виникла ідея назвати його радіо-телеграфним.

Також агентство та його місцеві відділення у період двадцятих років широко застосовували активні форми інформаційної роботи з масовою аудиторією. Наприклад, у столичному Харкові, над будинком, де знаходилося РАТАУ, встановили великий екран, на якому у вечірні години останні новини з усього світу висвітлювалися великим проекційним ліхтарем. Ця світлова газета користувалася величезною популярністю в харків'ян і гостей міста.

РАТАУ з його унікальною як на ті часи технікою було постійним об'єктом екскурсій. Сюди приходили журналісти місцевих видань, студенти, школярі. Усіх цікавили сеанси передачі останніх вістей з різних країн світу. Приймалися ж новини на німецькі телеграфні апарати «Кляйншмідт», які сьогодні практично  не збереглися і в музеях.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: ЯК БУВ ЗАКРИТИЙ «НОВЫЙ МИР»

РАТАУ в ті часи повідомляло про створення в Україні першого радянського пасажирського літака К-1, сконструйованого авіаконструктором К.Калініним, про початок будівництва Дніпрогесу, відкриття підприємств. Нехай і скупо, але повідомлялось про голодомор 1921-22 років в Україні та про міжнародну допомогу голодуючим з інших країн та від міжнародних організацій.

Також у цей період, який став періодом відносної самостійності радянської України (до утворення СРСР), РАТАУ широко висвітлювало її міжнародні зв'язки. Приміром, у серпні 1921-го співробітники агентства інформували про підписання мирного договору між УСРР і Латвією, у грудні – про укладення мирного договору з Австрією. 2 січня 1922 року кореспондент РАТАУ телеграфував з Анкари про підписання договору про дружбу та братерство між Україною і Туреччиною. Агентство висвітлювало роботу представників України на Міжнародній конференції, яка проходила в Лозанні й врегульовувала питання судноплавства у протоках Босфор і Дарданелли.

Крім цього, РАТАУ мало і свої друковані видання. З одним з цих видань  і пов`язана непроста, але цілком типова для радянських часів, історія.

24 квітня 1922 року агентство передало новину, яка викликала реакцію на рівні головного партійного органу України. І реакція ця була далеко не схвальною. Політбюро ЦК КП (б)У на своєму засіданні ухвалило ціле рішення з цього приводу, яке наведемо  дослівно (цитуємо за відповідним документом, що зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань України):

«Об опубликовании в газете РАТАУ «Новый мир» сенсационного сообщения буржуазной прессы о согласии Советской делегации на возвращение национализированных предприятий прежним владельцам».

Политбюро решило: 1. Передать газету «Новый мир» в ведение ЦК Промгол, причем редактора назначать ЦК партии. 2. Поручить Секретариату выяснить, как возникло издание этой газеты. 3. Поручить Секретариату предложить «Коммунисту» поместить опровержение сенсационного сообщения буржуазной прессы».

Одна цікава деталь. Чому Політбюро ЦК КП (б)У визнало публікацію РАТАУ «сенсаційною», але не назвало її «брехливою», або такою, що «не відповідає дійсності?  З цього приводу можуть бути дві версії: або ж саме слово «сенсаційний» в Радянській Україні мало дещо інше, суто негативне значення, або ж публікація в «Новом мире» відповідала дійсності, але налякала керівництво України.

Звісно, центральний орган КП (б)У газета «Коммунист» без затримок дав спростування надрукованого в газеті РАТАУ «Новый мир» «сенсаційного повідомлення» про денаціоналізацію промислових підприємств. В агентства ж забрали його видання, давши всім ще раз зрозуміти, що партія не терпітиме відхилень у трактовці її політики.

Нарешті, за два роки після цього, після утворення у 1924 році СРСР і наступного підпорядкування РАТАУ Телеграфному агентству Радянського Союзу прямі міжнародні зв'язки республіканського агентства із зарубіжними партнерами і зовсім були згорнуті. Хоча при цьому значна частина потоку інформації ТАРС, що спрямовувався за кордон, складалася із повідомлень, підготовлених кореспондентами РАТАУ.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: РАТАУ ВИПЕРЕДЖАЛО РОСТА У ПЕРЕДАЧІ ЗАРУБІЖНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Після від’їзду Володимира Нарбута до Москви у 1922 році РАТАУ очолив Яків Цванкін (1894-1971роки). Підпорядковувався він як очільник агентства Всеукраїнському центральному виконавчому комітетові (ВУЦВК). У своїх звітах до ВУЦВК, що збереглися, він регулярно інформував голову ВУЦВК Г.Петровського про поточні справи агентства. Приміром, у березні 1934 року повідомив, що зменшено плату за радіовісник РАТАУ (до трьох радянських карбованців-червінців за одну радіопередачу).

З листа видно, що ВУЦВК був одним із важливих джерел для агентства. Насамперед, РАТАУ використовувало політичні та економічні телеграми, що надходили до цього всеукраїнського державного органу. Загалом листування Я.Цванкіна з ВУЦВК дозволяє чіткіше з’ясувати роль та значення РАТАУ у тогочасному політичному та інформаційному житті України. Правом «першості» використання повідомлень агентства користувалася всеукраїнська газета «Вісті», яку редагував відомий письменник і політик В.Елан-Блакитний і яка, за його словами, була «єдиним центральним органом уряду УСРР українською мовою».

На РАТАУ неповною мірою поширювалася тогочасна цензура, яку стосовно інших ЗМІ досить прискіпливо здійснювала радянська політична поліція – ГПУ та його уповноважені. А зарубіжні повідомлення взагалі не підлягали жодній цензурі.

Періодичні видання, які були передплатниками послуг агентства, звітували до Києва, що агентство задовольняє їхні інформаційні потреби. Так, газета «Красный Николаев» повідомляла, що «отримувана нею телеграфна інформація РАТАУ вичерпує усі видатні факти зовнішньої політики, широко охоплює комуністичний і робітничий рух за кордоном і дає повну та суттєву картину внутрішнього політичного, економічного і промислового життя Радянського Союзу».

У двадцятих роках радіовісники агентства виходили у двох форматах – «українському» та «ІноРАТАУ». Останній на початку двадцятих років готувався за участю українських дипломатичних представництв в Австрії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині, деяких інших країнах. (Однак згодом, після створення СРСР, самостійна зовнішньополітична діяльність УСРР була згорнута).

РАТАУ у ті далекі часи було госпрозрахунковою установою. При ньому навіть діяла окрема структура – Комерційне телеграфне агентство (КТА). Воно мало в Україні та за кордоном близько 300 передплатників ділової інформації. За поширення інформації про ціни на продовольчі та промислові товари КТА виручало щомісяця 15 тисяч карбованців, від передачі інформації РОСТА – 25 тисяч. Ця діяльність дозволяла мати кошти як для утримання і розвитку агентства, так і фінансування його корпунктів у Берліні, Варшаві та Москві. Частково агентство також фінансувалося з державного бюджету у формі субсидій.

У лютому 1925 року Я.Цванкін виступив на всеукраїнській нараді редакторів газет, яка була фактично звітом РАТАУ про свою роботу. Керівник агентства доповів, що РАТАУ надавало послуги 40 із 60 газет, які тоді виходили в Україні. Його матеріали отримували також усі 9 окружних газет. Іноземний вісник, який виходив двічі на місяць, отримували вітчизняні дипломатичні установи та торгові представництва як для ознайомлення, так і для розміщення їх матеріалів у зарубіжній пресі.

Відповідальний керівник агентства наголошував, що «іноземна інформація РАТАУ випереджала РОСТА». Він також уточнив, що на 60 відсотків місцеву пресу задовольняла саме зарубіжна інформація очолюваного ним агентства. Не втримався він і від критики діяльності московського РОСТА на цьому напрямі, характеризуючи її як чотирнадцятимісячний період реорганізаційних поразок.

Втім, московські реорганізації невдовзі обернулися суттєвими неприємностями і для РАТАУ. У липні 1925 року ЦВК СРСР затвердив положення про телеграфне агентство Союзу Радянських Соціалістичних Республік – ТАРС. Створення цього всесоюзного інформаційного монстра з широкими повноваженнями поставило крапку на подальшому самостійному розвитку РАТАУ, яке фактично перетворювалося на місцевий підрозділ ТАРС.

Ця всесоюзна реорганізація інформаційної справи позначається на подальшій долі самого Я.Цванкіна. Після 1926 року його сліди в українських архівах втрачаються. Водночас вдалося знайти їх у Москві. Деякий час він очолював видавництво «Молодая гвардия». Пізніше, відомий письменник і поет К.Чуковський кілька разів згадує колишнього відповідального керівника РАТАУ у своєму щоденнику вже як директора видавництва «Московский рабочий». В одному з епізодів йдеться про те, що група письменників пішла до відомого письменника і журналіста М.Кольцова, який був членом редколегії газети «Правда», з пропозицією опублікувати фейлетон на Я.Цванкіна. Однак ця ідея не була підтримана. Ще пізніше він працював в Економічному інституті червоної професури при ЦВК СРСР, де в його архівній особовій справі  останні записи відносяться до 1939 року. Помер колишній керівник РАТАУ у 1970-х роках на 77 році життя.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ: ДО ЧОГО ВЕЛИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ?

Продовженням реорганізації 1926 року стала тотальна чистка журналістських кадрів. Відтоді редакційними колективами могли керувати тільки члени партії. Керівництво пресою, зокрема і діяльністю РАТАУ, було передано створеному в ЦК КП(б)У Комітету з преси. Перед агенцією ставиться конкретне завдання – забезпечувати пресу, і не тільки українську, але й союзну та закордонну, інформацією, яка б показувала з найкращого боку життя радянської України.

Чи задовольняла робота агентства вище партійне керівництво України? Судячи з усього, не зовсім. По кілька разів на рік питання РАТАУ розглядалося на засіданнях Політбюро ЦК КП(б) України з вимогами активізації роботи і надання пресі широкої інформації про життя республіки. Тим часом, керівництво агентства посилалося на те, що на виконання визначених завдань постійно бракує коштів. Приміром, у 1924 році було ухвалено рішення про відкриття низки зарубіжних корпунктів РАТАУ – в Польщі, Німеччині, Чехословаччині. Проте налагодити належну роботу зуміло тільки Варшавське відділення РАТАУ, котре організувало ще й низку своїх корпунктів – у Львові, Луцьку, Холмі, перед якими постало завдання активно доносити інформацію про національне гноблення українців польською владою.

Планувалося, що ці відділення збиратимуть і розповсюджуватимуть політичну інформацію на території всієї Західної Європи, поновлять контакти, зрозуміло, з якою метою, з українською та білогвардійською еміграцією, вивчатимуть настрої європейського пролетаріату... Народний комісаріат закордонних справ УСРР навіть добився рішення Політбюро про надання зарубіжним відділенням РАТАУ необмеженої квоти на телеграфні повідомлення, а також на поштову інформацію «статейного формату не тільки про окремі події, але й життя регіонів».

Тим часом агентству було непросто виконувати всі поставлені завдання хоча б тому, що вони з кожним роком ставали все ширшими.  Окрім відкритої інформації, призначеної для публікацій в українській пресі, працівники РАТАУ готували так звані «орієнтовочні листи», в яких подавалася велика кількість матеріалу загальнополітичного характеру. Ще однією із тогочасних функцій РАТАУ, яка залишалася за агенцією аж до початку Другої світової війни, було радіоперехоплення зарубіжної інформації. А ще, як свідчить одне з рішень Політбюро ЦК КП(б)У 1927-го року, РАТАУ мало, користуючись мережею своїх працівників у губерніях і їхнім безпосереднім спілкуванням з масами, готувати  інформаційні довідки для керівництва ГПУ.

Зрештою, партійна чистка 1926 року не обійшла РАТАУ. Було замінено керівництво агенції, зокрема директора Ісаєва та його заступника Панькова. Причини? Не забезпечили належного інформування партійних органів про політичний та економічний стан України. З цим звільненням пов’язана датована 15 вересня 1926 року скарга голови Ради ТАРС Г.Чичеріна секретареві ЦК КП (б)У В.Затонському (копія скарги була направлена «для контролю» одному з керівників Центрального виконавчого комітету СРСР, й на ту пору вірному соратникові Й.Сталіна В.Молотову). Оскільки цей документ проливає світло на «нові відносини» між РАТАУ і ТАРС, приведемо його повністю: «Бюро ЦК КП (б)У постановило 31 серпня звільнити з роботи в РАТАУ Відповідального керівника тов. Ісаєва і призначило на його місце зовсім невідомого тов. Погрібного. Відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП (б) і декрету ЦВК і Раднаркому, Відповідальний керівник РАТАУ може призначатися тільки за погодженням з Радою ТАРС. Тому, враховуючи наслідки для союзної і іноземної преси, а також на проведення іноземної інформації в українську пресу, я вважаю за необхідне переглянути постанову про призначення Відповідального керівника для того, щоб питання про заміну тов. Ісаєва іншим було вирішене тільки після попереднього погодження з Радою ТАРС».

Слід зазначити, що з середини двадцятих і до кінця сорокових років зміна керівників РАТАУ відбувалася дуже часто, бували періоди, що й кожного року. Щодо згаданого Погрібного, то він, до того як зайняти крісло директора (у ту пору Відповідального керівника) агентства, був партійним функціонером. Одночасно керував і РАТАУ, і редакцією газети «Комуніст». Але недовго, лічені місяці. Через хворобу полишив обидві посади, і вже 22 травня 1927 року Політбюро призначило керівником Величка. Останній,  переборовши значний опір, зміг реально здійснити українізацію РАТАУ. Спеціальне рішення Політбюро ЦК КП(б) України констатувало: агенція готуватиме інформацію для преси переважно українською мовою. На той час більшість партійних газет у Харкові, Києві та інших губерніях уже виходили українською мовою, зокрема й центральні партійні органи «Комуніст» та «Пролетарій». Тож українізація РАТАУ фактично завершила цей процес.

Розділ п’ятий: орієнтири в міжнародній політиці – передові статті «Правды» та «Известий»

В матеріалах, які РАТАУ надавало у ті роки газетам, державним та партійним друкованим органам, заборонялось торкатися питань загрози війни і міжнародного становища.

Зокрема, у 1927 році завідувач відділу преси ЦК КП(б)У А.Хвиля надсилає до всіх окружкомів розпорядження про те, що усім редакціям українських газет забороняється друкувати авторські чи редакційні статті та будь-які інші повідомлення про загрозу майбутньої війни та міжнародне становище СРСР. Для висвітлення цієї теми мають використовуватися передові статті загальносоюзних газет «Правда» та «Известия». Це рішення потягнуло за собою ліквідацію міжнародної редакції, а також усіх зарубіжних кореспондентських відділень РАТАУ.

Домінували теми, які торкалися економічного розвитку східних губерній України, питань колективізації та хлібозаготівлі, будівництва Дніпрогесу та Харківського тракторного заводу, роботи над Конституцією України 1926 року, впровадження в селі соціалістичного побуту, а в другій половині тридцятих років велась активна пропаганда боротьби з так званими куркулями, релігією, тощо...

Однією з головних тем агентства того періоду стала пропаганда проекту видання творів В.Леніна українською мовою та робота над ним (1926). Треба сказати, що ленінська спадщина українською мовою отримала підтримку далеко не всіх партійних функціонерів.

Наприкінці двадцятих років агентством упродовж понад року керував Федір (Фабіан) Гарін. Він буквально «в’їхав у журналістику» на бронепоїзді Південного фронту Червоної армії під час громадянської війни. Окрім гармат та кулеметів, бронепоїзд мав ще й друкарню, яка тиражувала фронтову газету, що поширювалася серед червоноармійців та місцевого населення. Студент Київського політехнічного інституту Федір Гарін, якому тоді було 23 роки, і очолював редакцію видання.

По завершенню громадянської війни вчорашній редактор фронтової газети повертається до Київського політехнічного інституту і закінчує його 1924 року. Однак не йде  працювати за інженерним фахом, а повертається в журналістику. Наприкінці двадцятих років його й призначають відповідальним керівником РАТАУ. Цьому сприяло те, що його добре знали ще з часів громадянської війни тогочасні керівники України. Враховувалася також вища освіта, знання кількох іноземних мов.

РАТАУ в ті роки дало немало «знакових» повідомлень: у листопаді 1928 року агентство повідомило про створення у Березівському районі Одеського округу машинно-тракторної станції імені Т.Шевченка – першої МТС у Радянському Союзі. Того ж року у Запоріжжі було завершено будівництва арочного моста через Дніпро, на харківському заводі «Серп і Молот» розпочався випуск перших вітчизняних молотарок. Тоді ж саме РАТАУ перейшло у підготовці своїх україномовних матеріалів відповідно до рішення уряду на так званий «скрипниковський» правопис. Він діяв до 1933 року.

Втім, були й інші повідомлення. Зокрема, про розгляд у Москві так званої «шахтинської справи». Її повна назва – «Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам'яновугільній промисловості СРСР». Пошуки причетних до неї «ворогів народу» велися у Харкові, деяких інших містах України. Це був перший політичний процес в СРСР, покликаний підтвердити тезу Й.Сталіна про те, що у ході будівництва соціалізму класова боротьба загострюється.

Точно встановити хронологічні межі перебування Ф.Гаріна на посаді відповідального керівника РАТАУ не вдалося. 1930 рік він зустрічає вже в московській газеті «Гудок». У роки війни працював кореспондентом кількох фронтових видань, був відзначений двома орденами Червоної зірки. Видав повість «Цветы на танках», товаришував з Костянтином Симоновим, Віктором Некрасовим, Михайлом Зощенком. Помер Ф.Гарін у Москві 1990 року, на 95-му році життя.

Отже, рубіж двадцятих-тридцятих років значною мірою став переломним для колективу РАТАУ. Позаду лишився непростий період становлення агентства, його реорганізацій, безперервних і настирливих спроб Москви в особі ТАРС приборкати українську інформаційну службу. А попереду його чекали ще важчі тридцяті – з Голодомором, наступом тоталітаризму, жорстокими репресіями, всюдипроникною цензурою і невмолимим наближенням нової війни.

Анатолій Михайлов, Михайло Сорока