23 лютого. Пам’ятні дати

Цього дня 1878 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям - Казимир Малевич.

Цього дня 1878 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям – Казимир Малевич. Навіть якщо хто й далекий від живопису, зокрема від усіх його течій, але не чути про автора славнозвісного «Чорного квадрата», як і про самий «Квадрат», він не міг. Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897). У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва. В 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства. Декілька років тому вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього («Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика») – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обожнювали численні учні (на відміну від Шагала). А ще він мав надзвичайний нюх (головний спогад дитинства – часниковий запах торговок салом, головний спогад юності – запах студента Академії мистецтв). Любив резонерствувати, наприклад, давав поради Меєрхольду («Якщо йтимеш так і далі… то Станіславський у театральному світі переможе»). Любив гроші і любив торгуватися («Мене зараз цікавить сума грошей, яка б дала мені змогу прожити рік-півтора в Берліні. Гадаю, що 500 марок на місяць мені вистачить»). Кохав дружину («Мила і люба Наташо»), жив з нею, судячи з усього, як старосвітські поміщики («Дощ, прохолодно. Штани розірвав ззаду, а ключі від шафи у тебе»), сюсюкав («Цілую тебя міцно, люб’ячий тебе Казик», в іншому місці: «Цілую міцно-міцно, боюся, аби кісточка не хруснула. Цілую, Казик»). І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата». У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля. У вересні 2012 Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).

Ювілеї дня:

120 років від дня народження В’ячеслава В’ячеславовича Левандовського (1897-1962), українського художника-аніматора, одного із зачинателів української мультиплікації. Народився в Києві. З дитинства захоплювався музикою, театром, балетом, живописом і графікою. Закінчив Київську Академію мистецтв. З 1920 року працював художником у театрах, видавництвах. З 1925 - на Одеській, потім на Київській кінофабриці. Створив перші українські мультиплікаційні фільми: «Казка про солом’яного бичка» (1927), «Казка про Білку-господиню і Мишку-злодійку» (1928), розпочав роботу над першою звуковою мультиплікаційною стрічкою «Тук-Тук і його товариш Жук», завершеною 1935 року його учнями. Використовував техніку площинних маріонеток (сам конструював маріонетки та станки для їх зйомки). У 1930–1935 рр. знімав науково-технічні фільми. З 1936. працював на кіностудії «Мосфільм» як аніматор та режисер лялькового кіно. Винайшов та запровадив у виробництво «автоматичний олівець» – пристрій для контролю покадрового руху ляльки у просторі. Левандовський уперше застосував так званий метод «еклеру», коли акторів, які грають людських персонажів, знімають на плівку з нормальною швидкістю – 24 кадри на секунду, а потім аніматор, підкладаючи кадри відзнятої плівки під свої малюнки, перевіряє рух свого анімаційного персонажа в часі, звичайно, роблячи художній відбір, загострюючи рух.

80 років від дня народження Бориса Михайловича Гуревича (1937), українського спортсмена з вільної боротьби, тренера. Олімпійський чемпіон (1968) у середній вазі. Чемпіон світу (1967, 1969), Європи (1967, 1970), багаторазовий чемпіон СРСР у 1957-1967 рр. Фігура Бориса Гуревича послугувала моделлю для знаменитої алегоричної скульптури Євгена Вучетича «Перекуємо мечі на орала», встановленої у 1957 році в Нью-Йорку біля будівлі ООН. Борис Гуревич наприкінці 80-х емігрував до США, нині мешкає в Чикаго.

Роковини смерті:

225 років з дня смерті Джошуа Рейнолдса (1723-1792), англійського живописця-портретиста. Коли мова йде про англійський портретний живопис 2-ї половини ХVІІІ ст., то, передусім, мають на увазі двох найвизначніших його представників – Рейнолдса і Гейнсборо (до певної міри вони були антиподами). Сер Джошуа Рейнолдс був утіленням англійського джентльмена. Організатор і перший президент (1768–1790) Британської Академії мистецтв у Лондоні, відомий політик (належав до партії вігів), дотепний, освічений, світський; у його особняку збиралися вершки лондонського суспільства – вчені, письменники, філософи, політичні діячі. Він був чудовим фізіономістом і живописцем. Зі своїм неабияким художнім талантом він поводився так само, як досвідчений майстер зі своїм інструментом. Він заздалегідь розраховував художній ефект і досягав його досить продумано. Всі його обличчя, особливо чоловічі, написані в густих теплих тонах. Енергійно модельовані, виразні, вони здаються майже живими, але художнику мало цього, його не задовольняє просто портрет, він завжди прагне створити історичну картину, або алегорію. Тому знамениту актрису свого часу Сару Сіддонс він пише у вигляді музи, полковника Тарлітона – в полум’ї битви, старого вояка лорда Хітфілда, захисника Гібралтара, - на тлі фортеці, з величезним ключем у руках, серед диму і гарматних пострілів. Леді Гамільтон, вірну подругу адмірала Нельсона, художник написав у вигляді Венери, яка напівзатуляє обличчя манірно-кокетливим жестом, а маленький амур розв’язує їй тим часом пасок. У Гейнсборо були ті ж самі замовники, що й у Рейнолдса, але писав він їх у зовсім іншій манері. На відміну від Рейнолдса, він тяжів до простоти і природності.

75 років з дня смерті Юрія Васильовича Кондратюка (Олександр Гнатович Шаргай; 1897-942), українського вченого-винахідника, одного з перших творців ракетної техніки і теорії космічних польотів. Незалежно від Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. Після навчання у Петербурзькому політехнічному інституті та служби в російській армії працював (1918–1930 рр.) механіком, інженером-будівельником, займався проектуванням елеваторної техніки у Полтаві, Києві, на Кіровоградщині, Північному Кавказі і Новосибірську. В липні 1930 року Кондратюка було заарештовано за звинуваченням у шкідництві групи проектувальників і будівельників зерносховищ у Західному Сибіру. Після звільнення з ув’язнення в 1932 році він переїхав у Київ, де очолив в Українському науково-дослідному інституті групу, що займалася проектуванням повітросилових установок. У 1919 році Кондратюк написав роботу «Тим, хто буде читати, щоб будувати» (згодом – допрацьована і видана в січні 1929 під назвою «Завоювання міжпланетних просторів»), у якій автор розробив основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання кораблів для міжпланетних подорожей. У своїй праці Кондратюк вивів основні рівняння руху ракети, виклав схему і дав опис багатоступінчастої ракети, запропонував принципово нові рішення проблем створення і експлуатації космічних кораблів, які значно випередили тогочасну ракетобудівну думку. Кондратюк досліджував проблему теплового захисту космічного корабля під час його руху в атмосфері. Праця була за замовленням NASA перекладена на англійську мову. Ідеї та розрахунки Кондратюка використовувались американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля Apollo на Місяць. На початку радянсько-німецької війни був мобілізований у діючу армію. Загинув за нез’ясованих обставинах. Ім’я Кондратюка, як одного із засновників космонавтики, присвоєно одному з найбільших кратерів на зворотному боці Місяця.

Цього дня 1918 року в міській в’язниці Севастополя матросами-більшовиками був розстріляний видатний кримськотатарський політичний діяч Номан Челебіджіхан (1885-1918). Відомий як один із організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, перший голова уряду, проголошеної в 1917 році, Кримської народної Республіки, а також перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі. Номан Челебіджіхан також є автором вірша Ant Etkenmen («Я Присягнувся»), який став національним гімном кримських татар (затверджений 30 червня 1991 Курултаєм). Номан Челебіджіхан – видатний син свого народу, справжній патріот своєї батьківщини та великий гуманіст. Йому належать слова: «Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч». Укладена під його керівництвом програма діяльності містила таку тезу: «Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя і нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, але й захищати всіх земляків, мешканців півострова від узурпації, анархії і заколоту, захищати їх життя і гідність, і вважає це своїм священним обов’язком». Тіло Номана Челебіджіхана кати викинули в Чорне море. За часів більшовицького режиму кримськотатарський народ зазнав виселення зі своєї історичної батьківщини, багато років поспіль поневірявся на чужині, чимало кримських татар сиділо в тюрмах за всіх радянських правителів, починаючи зі Сталіна, й закінчуючи Горбачовим. Після анексії Росією Криму, геноцид Кремля щодо кримських татар не припиняється, а методи в окупантів майже такі самі, як у їхніх попередників-чекістів.