Ключ від санкційної двері: Чим пахне можлива американська амністія РФПІ

Російська війна проти України більше не заважатиме великим угодам?

Цього тижня стало відомо, що адміністрація Дональда Трампа розглядає заявку Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ) на виключення із санкційного списку. За даними The New York Times, Москва домагається цього, щоб РФПІ міг бути посередником у постачанні російського дизельного палива до США. Вашингтон розглядає звернення за стандартною процедурою і остаточного рішення поки немає. Станом на 28 жовтня РФПІ й досі залишається у списку SDN (основний перелік фізичних та юридичних осіб, що підпадають під санкції США).  

Але ґрунт для винятку, нагадаємо, вже підготовлений. 9 жовтня OFAC (Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США, що займається питаннями фінансової розвідки, плануванням та застосуванням економічних і торговельних санкцій), видав генеральну ліцензію, яка дозволяє операції з продажу російського дизпалива.

Це ще не скасування санкцій проти РФПІ. Проте різниця між разовою дизельною ліцензією і амністією цілого інвестиційного фонду принципова: перша відкриває лише вузький коридор для товару, а друга практично повертає Москві роль повноцінного партнера.

«Спутникова» вакцинація та інвестиції

РФПІ створили 2011 року для залучення іноземного капіталу в російські проєкти. Його модель — співінвестування: фонд дає державну частку, а разом із нею пропонує іноземному партнеру доступ до російського ринку та політичний супровід. Фактично РФПІ — це не просто портфель активів, а канал, яким Кремль поєднує гроші, дипломатію і вплив.

Наприклад, у 2013 році РФПІ та інвестиційна компанія Абу-Дабі Mubadala оголосили про створення спільної інвестиційної програми обсягом $2 млрд. У 2018-му РФПІ та Mubadala Petroleum домовилися про участь у спільному підприємстві з «Газпром нефть» у Томській та Омській областях. У 2019 році сторони повідомляли вже про понад 45 спільних інвестицій на загальну суму понад $2 млрд.  

Значення цієї угоди в тому, що РФПІ створював механізм, через який іноземний капітал міг входити в російські проєкти навіть за складних політичних обставин (після окупації Криму та окремих частин Донбасу вже були введені санкції проти РФ).

Все змінилось у лютому 2022 року. Тоді Мінфін США назвав РФПІ «чорною касою» Володимира Путіна та символом російської клептократії. Звісно це була політична оцінка, а не бухгалтерська. Але OFAC заблокував фонд тому, що він належить або контролюється урядом РФ чи діє від його імені; керівника фонду Кирила Дмитрієва американське відомство тоді визначило як близького союзника Путіна.

Для широкого загалу найвідомішим проєктом РФПІ став продаж за кордон вакцини «Спутник V». Тоді стався гучний скандал  із її поставкою до Гани. За дослідженням Carnegie Endowment, країна намагалася придбати «Спутник V» за заводською ціною близько $20 за дводозовий курс, але уклала контракт із посередником за $38. Після того як постачання не відбулося, Гана змогла повернути гроші.

Цей кейс, звісно, не доводить, що РФПІ намагався привласнити різницю в ціні. Але показує інше: саме російський державний фонд стояв на початку комерційного ланцюга, в якому відповідальність розмивалася між продавцями, агентами та політичними контактами. І саме така непрозорість і робить санкційний статус РФПІ важливішим за долю звичайної інвесткомпанії.

До того ж і сам Кирило Дмитрієв — не просто її керівник. Він бере найактивнішу участь у переговорах між РФ і США та просуває ідею спільних російсько-американських бізнес-проєктів. Тому поєднання економічної та політично-переговорної функцій надає РФПІ особливого значення і його можлива амністія може мати велике значення.

Сигнал для інших

Для України головний ризик полягає в тому, що світова економічна нормалізація відносин із РФ може випередити політичне врегулювання. Для міжнародної санкційної системи ризик у тому, що винятки, надані без зрозумілих умов, здатні послабити довіру до її послідовності. Для США — що жодних насправді відчутних результатів вони можуть не отримати. Росія не ризикує майже нічим.

Загалом санкції втрачають свій стримувальний сенс, якщо держава може отримувати економічні переваги не після зміни поведінки, а просто завдяки переговорам про можливу її зміну в майбутньому. Саме тому в історії з РФПІ ключове питання — не лише те, чи отримає він доступ до американських фінансових операцій, а й те, які конкретні зобов'язання Росія виконає в обмін на таку поступку.

Звісно, говорити на цьому тлі про загальний демонтаж системи західних санкцій передчасно. У липні цього року ЄС ухвалив 21-й пакет: ще 218 індивідуальних та корпоративних позицій, нові обмеження проти банків, криптосервісів і «тіньового флоту». 12 жовтня додав ще 1569 осіб і компаній російського ВПК — найбільший одноразовий пакет персональних і корпоративних внесень до списку.

Водночас неозброєним оком видно, що ключ від колись монолітних антиросійських санкційних дверей дедалі виразніше стає предметом торгу.  У 2024 році Суд ЄС скасував внесення російських бізнесменів Петра Авена і Михайла Фрідмана до санкційних списків за період від лютого 2022-го до березня 2023-го: Рада ЄС, на думку суду, недостатньо обґрунтувала свої тодішні рішення. Це був не доказ їхньої невинуватості, а вимога доводити кожне обмеження належними фактами.

А у вересні 2026 року стався вже не юридичний, а політичний компроміс: ЄС виключив зі списків Алішера Усманова і Михайла Фрідмана (хоча й продовжив приблизно три тисячі інших санкційних позицій одразу на три роки замість звичних шести місяців). Але зняття санкцій із конкретних бізнесменів і історія з поверненням РФПІ до США мають різну вагу.

Це дало б Москві не лише доступ до фінансових операцій в США, а й сильний аргумент для інших країн: якщо Вашингтон знову веде справи з «чорною касою» Путіна, то чому інші мають бути обережнішими?

Так виникає ефект випереджальної нормалізації. Навіть якщо європейські й британські обмеження залишаться чинними, бізнес почне закладати у свої рішення очікування подальших винятків. Зросте простір для регуляторного арбітражу, а спільний західний антиросійський санкційний режим розпадатиметься на три частини: американські ліцензії, європейські заборони й ситуативні політичні домовленості.

Звісно, санкції ніколи не були герметичною удавкою: Росія перебудовує логістику, створює паралельний імпорт, використовує треті країни й т.п. Але сила санкцій полягає у вартості доступу до капіталу, технологій, страхування та великих ринків. Якщо дизельний виняток перетвориться із разової акції на інституційну амністію для РФПІ без припинення агресії проти України та без верифікованих поступок Москви, це буде вже не «гнучкість санкцій», а сигнал того, що російська війна не заважає великим чи маленьким угодам — якщо від них достатньо сильно пахне грошима.

Макс Мельцер