У ніч, коли ракета влучила в київську ТЕЦ, «енергетичне перемир’я» між РФ і Україною вже існувало — принаймні в повідомленнях президента США Дональда Трампа. Україна два дні не атакувала російські НПЗ.

Кремль пояснив цю «асиметрію» просто: за словами Дмитра Пєскова, Москва нібито не отримала конкретних параметрів домовленості, і робота над нею триває. Іншими словами, «включив дурника».

Водночас президент України Володимир Зеленський заявив, що партнери не передали завчасного попередження про пуски російських ракет. І саме відсутність конкретних попереджень у момент російських ударів стала гучним сигналом політичної тривоги.

Перемир’я, яке ніхто не бачить

Українські удари по НПЗ видно із супутників і російських регіональних повідомлень. Виконання РФ своєї частини мало б проявитися у відсутності ракет над українськими містами. Зеленський не просто, як радісно пишуть росЗМІ, «виконав вимогу Трампа». Він заявив про коротку односторонню паузу, щоб дати американській ініціативі шанс, і водночас наполягав на взаємності та гарантіях.

Ця відмінність важлива. Перше формулювання зображує Україну пасивним виконавцем наказу. Друге точніше описує ситуацію, у якій Київ тимчасово відмовився від свого дієвого інструменту тиску, але не погодився на безумовну заборону. Згодом це втілилося в обіцянку поновити удари по російських НПЗ.

На цьому тлі українські військові зіткнулися з тим, що термінали військового пакета StarShield почали втрачати зв’язок під час руху зі швидкістю понад 160 км на годину. Таким чином ситуація більш-менш прояснилася. США завдали Україні одночасно двох ударів: відключили систему раннього оповіщення про балістичні ракети та українські безпілотники від Starlink.

Адміністрація Трампа, як пише Axios, запевнила Україну, що не має стосунку до обмеження роботи Starlink, не контролює SpaceX і має намір зв’язатися з компанією Ілона Маска, щоб з’ясувати, що сталося. Своєю чергою Маск заявив, що «системи Starshield належать уряду США і контролюються ним. Будь-які обмеження щодо швидкості чи використання визначаються збройними силами США і, зрештою, президентом США». Тобто теж «включили дурника».

І на цьому тлі дизельна домовленість Трампа з Путіним виглядає вже не окремим, нехай і скандальним, суто економічним рішенням, а цілеспрямованою скоординованою атакою.

Бо й досі немає публічної ціни, визначеного покупця або маршруту постачання. Є лише оголошення Трампа і конкретна дія Міністерства фінансів США: генеральна ліцензія OFAC, яка дозволила до 7 квітня 2027 року операції, пов’язані з продажем, доставкою та розвантаженням російського дизеля. 15 жовтня віцепрем’єр РФ Олександр Новак заявив: «Ще тривають переговори щодо укладення контракту між Міненерго Росії та США. На них буде знайдено механізм, який дозволить забезпечити постачання. Перші поставки дизеля до США можливі щонайменше через 2–3 тижні».

Дизель перед виборами

Тобто навіть Москва визнає, що поставки фактично можуть розпочатися лише після виборів до Конгресу, які заплановані на 3 листопада. Показовий факт: прем’єр-міністр Канади Марк Карні 11 жовтня у розмові з Трампом підтримав ідею енергетичного перемир’я між Україною та Росією, закликав Москву його дотримуватися і сказав, що Оттава продовжить нарощувати експорт нафти та дизеля до США.

Щодо останнього, то, за даними американського Управління енергетичної інформації, середньозважений показник імпорту канадського дизельного пального до США у січні–липні становив близько 154 тисяч барелів на добу, або приблизно 8,9 млрд літрів у річному перерахунку. Канада забезпечила близько 87% усього американського імпорту дистилятного пального за цей період. Тобто все можна було вирішити, але Трамп подякував Карні, однак своє російське «дизель-шоу» скасувати не став. Отже, справа не в дизелі, а в Росії.

І це при тому, що її нафтопереробна галузь сама працює із серйозними обмеженнями. Financial Times із посиланням на Rochan Consulting нарахувала щонайменше 194 успішні українські удари по російських НПЗ від початку року до 5 липня — в 11 разів більше, ніж за той самий період 2025-го. У травні було зафіксовано місячний рекорд — 16 ударів. Протягом перших восьми місяців цього року удари завдавалися в середньому раз на три дні. При цьому цілями стали не лише установки первинної переробки, а й вторинні блоки — каталітичні крекери, гідрокрекери, риформери, ремонт яких триває від шести до восьми місяців. Західні санкції обмежують доступ до запчастин, що лише подовжує простої.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, у червні російська переробка впала до 3,8 млн барелів на добу — найнижчого рівня більш ніж за 20 років і приблизно на 30% нижче, ніж роком раніше. Виробництво бензину було приблизно на 20% нижчим за рівень 2025 року, дизеля — майже на 30%.

Через це уряд РФ дозволив до 1 липня 2027 року виробництво та обіг бензину нижчих екологічних класів, а потім окремо — його роздрібний продаж. Незалежні АЗС при цьому небезпідставно побоюються, що різні інтегровані в Кремль «роснефти» залишать найкращий бензин для власних заправок, а приватним операторам доведеться закуповувати паливо нижчих класів.

Отже, Вашингтон прагне подати угоду з РФ як оперативне здешевлення ресурсу, тоді як Москва намагається зробити з цього медійний привід для демонстрації свого повернення на американський ринок. При цьому обидві сторони вдають, ніби Київ цього не бачить.

Але справжній абсурд полягає в тому, що американські республіканці, які традиційно мали репутацію непохитних антиросійських «яструбів», виявилися для Путіна вагомішими за власних громадян, змушених заливати в баки пальне сумнівної якості. Недарма символом останніх днів стала трансформація відомого мему про росіянина з надувною ракетою «На Вашингтон!» в образ того ж росіянина, але вже з каністрою з тим самим написом.

Насправді ця зовсім не смішна й небезпечна паливна гра Кремля та Білого дому в «дурника з краником» може повторитися — під дедалі гучніші сирени політичної тривоги. Уже в усій Європі.

Макс Мельцер