Смиренний цвинтар: чи такі вже «невичерпані» людські ресурси Путіна

Два відсотки української землі на пів мільйона російських могил

Відомий російський пропагандист Захар Прилєпин визнав: «Нам уже бракує людей лише для протистояння з Україною. У нас закінчуються чоловіки. Нам потрібна ще одна, дві, три республіки, де ми зможемо поповнити свої ряди військовою та робочою силою... Приходили росіяни й робили землі колишньої Орди — башкирів, бурятів, тувинців, узбеків, туркменів складовою частиною Росії. І якби в 1991 році будь-яка з цих республік залишилася у складі країни, сьогодні будь-який із цих народів також воював би за нас, як воюють хлопці з Бурятії та Якутії. Це абсолютно очевидно!».

Із цієї маячні абсолютно очевидно лише одне: у Путіна вичерпується його головний ресурс – люди.

Нескладна арифметика двох відсотків

На дев’ятому міжнародному конкурсі копачів могил в угорському місті Ньєргешуйфалу команда РФ посіла шосте місце. За дві години учасники мали викопати яму завдовжки 2 м, завширшки 80 і завглибшки 160 см. Росіяни до визначеного параметра не докопали 7 см.

Результат насправді дивує. Держава, яка чотири з половиною роки забезпечує похоронну галузь безперервним гарантованим державним замовленням, могла б претендувати бодай на медаль. Але між промисловим виробництвом смертей і спортивним копанням могил є різниця. У першій дисципліні Росія серед лідерів. У другій поки що пасе задніх.

Начальник Штабу оборони Великої Британії Річард Найтон 11 вересня оприлюднив оцінку, яка робить слово «втрати» майже непристойно безбарвним. За його словами, від лютого 2022 року сукупні російські втрати сягнули близько 1,5 млн військових; британська розвідка оцінює кількість загиблих у 500 тисяч. Із сукупних втрат 1,4 млн припали на період від січня 2023 року, коли російська армія захопила лише близько 2% додаткової території України.

Спільний проєкт BBC Russian і «Медіазони» встановив імена 248 844 російських військових, загиблих у війні проти України станом на 11 вересня 2026 року. Це, нагадаємо, смерті, підтверджені відкритими джерелами: повідомленнями місцевої влади, некрологами, дописами родичів, фотографіями могил. Автори прямо попереджають, що список неповний. Окрема статистична модель «Медіазони» та Meduza на основі реєстру спадкових справ оцінила втрати громадян РФ віком 18–59 років до кінця 2025-го приблизно у 352 тисячі загиблих.

Це три поверхи однієї реальності: майже 249 тисяч людей із прізвищами, 352 тисячі у статистичній оцінці до кінця 2025 року і британські пів мільйона станом на вересень 2026-го. І це не суперечність, а різні методи й часові межі. Поіменний список запізнюється, розвідка має ширші, але закриті дані, спадковий реєстр дає модельну оцінку. А офіційне мовчання Москви вже не приховує масштаб, а лише збільшує похибку.

Хрести, які видно з космосу

Територіальні здобутки Росії доводиться шукати на фронтовій карті з лупою. Розширення її кладовищ значно помітніше. На Богородському кладовищі, що біля Рязані, після початку повномасштабного вторгнення в Україну з’явився новий сектор. Окрема ділянка Тульського кладовища, за аналізом супутникових знімків, приблизно у чотири рази збільшила кількість могил між жовтнем 2021-го і квітнем 2023 року. На пов’язаному з ПВК «Вагнер» кладовищі в Бакінській (Краснодарський край) за два місяці кількість поховань на видимій ділянці зросла приблизно з 17 до 121.

Російські держзакупівлі додають до цієї супутникової картинки бюджетні масштаби. У 2023 році регіони РФ витратили на розширення кладовищ понад 225 млн рублів — майже у шість разів більше, ніж у 2020-му. За перше півріччя 2024 року на це пішло ще 136 млн. У Нижньовартовську заради розширення кладовища запланували вирубати ліс на ділянці приблизно чотири футбольні поля.

Звісно, не кожна нова могила військова. Проте кладовища розширювалися окремими секторами саме для учасників війни, а видатки зростали навіть там, де загальна смертність падала. Війна в Україні не пояснює всю російську похоронну статистику, але надає їй надто впізнавану частину.

Гарантоване поховальне держзамовлення

Російська «економіка смерті» має й прейскурант. Указ Путіна № 98 встановив федеральну виплату 5 млн рублів родині військового, який загинув під час війни або помер від поранення. Окремо існують страхові виплати, одноразова допомога, регіональні доплати, невиплачене грошове забезпечення та пенсії. Повний пакет залежить від статусу загиблого, документів і регіону.

Система працює цинічно й раціонально. У бідному регіоні людина роками не заробить того, що держава пообіцяє родині після її загибелі. У першій половині минулого року середня премія за контракт оцінювалася щонайменше у 2 млн рублів, а в найщедріших регіонах — у 2,7 млн. Потім платять від 210 тисяч на місяць. Рік життя оцінено приблизно у 4,5 млн; смерть може коштувати бюджету більше.

За оцінкою Re:Russia, лише в першій половині 2025 року бюджети всіх рівнів витратили або взяли на себе зобов’язання більш ніж на 2 трлн рублів для набору й утримання живої сили. Приблизно 400 млрд становили бонуси за контракт, 865 млрд — зарплати, ще 765 млрд — компенсації за смерті й поранення. З них близько 490 млрд — на зобов’язання перед сім’ями загиблих. Це, звісно, не відкрита касова книга Міноборони РФ, але структура витрат промовиста: майже стільки ж грошей, скільки й на оплату живих, система резервує для мертвих і поранених.

Але й на це грошей вже не вистачає. По регіонах пішли секвестри похоронних бюджетів. Науковий співробітник німецького Інституту проблем міжнародної безпеки Яніс Клюге з’ясував, що, наприклад, Башкортостан, де спочатку за смерть на «СВО» платили 2 млн рублів, скоротив виплату до 1 млн, потім до 500 тисяч, а тепер — до всього 100 тисяч рублів. Кіровська та Омська області зменшили «гробові» вдвічі — з 1 млн до 500 тисяч рублів. В Ульяновській області їх розмір впав у 20 разів — з 1 млн до 50 тисяч рублів. А Оренбурзька область з 1 липня скасувала виплати повністю.

Держава неглибокої ями

В Угорщині російським копачам могил не вистачило 7 см до нормативної глибини. На фронті бракує значно більше: за захоплення близько 2% української території від початку 2023 року, рахунок вимірюється сотнями тисяч життів. Шосте місце на могильному чемпіонаті у такому контексті виглядає майже актом скромності. У спортивній версії ями є точні розміри, дві години на виконання і право учасників повернутися додому. У кремлівській версії української ями її розміри постійно збільшуються, часу не обмежено, а повернення додому дедалі частіше оформлюють гробовою виплатою.

Яка до того ж невпинно скорочується. На відміну від смиренного цвинтаря, на який і перетворилася путінська Росія. Наступними вихідними вона знову мовчазно проголосує за продовження своєї смерті.

Макс Мельцер