«Дизель-шоу»: до гіркого присмаку великої політики додався запах солярки

Чи призведе нова хвиля світової паливної кризи до ідеального шторму

10 вересня середня ціна дизельного пального у США вперше перевищила $6 за галон. Попередній максимум — близько $5,82 — було встановлено в червні 2022 року. Новий рекорд швидко перетворився із суто американської економічної новини на елемент передвиборчої риторики.

Президент США Дональд Трамп запропонував просте пояснення дизельної кризи, заявивши, що Україна має припинити удари по російській нафтопереробній інфраструктурі: мовляв, саме ці атаки створюють дефіцит і «шкодять світові».

Заява зручна: «винного» знайдено, він далеко, а пояснення причин рекордних цін на американських заправках легко вміщується в черговий типовий для Трампа меседж. Проблема лише в тому, що такий меседж не пояснює всього комплексу причин глобальної паливної кризи.

Ормузький «слон у кімнаті», якого не помічають

Дизельна криза вересня 2026 року — це передусім криза переробки й логістики. Нафти у світі може бути достатньо, але американські вантажівки Peterbilt на ній не їздять, а трактори John Deere ф’ючерсом Brent не заправиш. Сировину треба доправити на НПЗ, перетворити на продукт, вивезти через порт і доставити його туди, де він потрібен. Коли в цьому ланцюжку одночасно випадають заводи, морські маршрути та запаси, ціна продукту відривається від ціни сировини. Саме це видно в крек-спреді (різниці між вартістю дизеля та нафти, з якої його виробляють). У Європі він наблизився до $100 за барель, більш ніж утричі перевищивши рівень річної давності. Також 14 вересня в Німеччині бензин оновив історичний максимум. Середня ціна бензину марки Super E10 (аналог А-95) досягла рекордних 2,273 євро за літр.

У серпні наслідки простоїв НПЗ (і не лише в РФ) оцінювали орієнтовно в 7,5 млн барелів на добу — це близько 8% світових потужностей. За даними Міжнародного енергетичного агентства, світові запаси нафтопродуктів перебували на історично низьких рівнях ще до нинішнього шоку. Так, за два тижні американські запаси дистилятів скоротилися приблизно на 17 млн барелів — до сезонного мінімуму. Отже, коли сховища повні, ринок ще може пережити аварію чи коротку блокаду. А коли сховища порожні, кожна нова зупинка призводить до цінового стрибка, черг біля АЗС, продажу пального за талонами або його повного зникнення з продажу.

Найбільший удар по світовому паливному ринку, звісно, спричинили не проблеми російських НПЗ. Після початку війни США та Ізраїлю з Іраном судноплавство через Ормузьку протоку скоротилося приблизно на 90%. Видобуток країн Перської затоки довелося зменшити через переповнення сховищ, а глобальна пропозиція нафти з лютого впала орієнтовно на 8 млн барелів на добу. Це означає, що значна частина звичайного потоку через Ормуз (а це близько п’ятої частини світового споживання нафти) зникла. І саме ця вузька протока наразі є вузьким місцем у прямому сенсі.

Для ринку дизеля це особливо болюче. До війни країни Перської затоки експортували понад 3 млн барелів дизеля й газойлю на добу. У лютому сукупні постачання цих продуктів із цього регіону та РФ становили майже 45% світової морської торгівлі. Саме тому, коли один із двох найбільших центрів експорту майже відрізаний, а другий ледь працює під ударами дронів і санкцій, — дефіцит перестає бути локальним і стає глобальним.

До повномасштабної війни Росія забезпечувала близько десятої частини світового морського експорту дизеля. У першій половині липня цього року переробка на її НПЗ впала приблизно до 3,8 млн барелів на добу — найнижчого рівня більш ніж за два десятиліття. Експорт нафтопродуктів у липні оцінювали в 1,2 млн барелів на добу проти 2,3 млн роком раніше.

Водночас Путін зухвало заявив, що Росія вже відновила більшість пошкоджених нафтопереробних потужностей, а відремонтувати залишилося близько 10%. Це твердження погано корелює з наявними даними, обмеженнями експорту, чергами на заправках уже в Санкт-Петербурзі, повторними українськими ударами по щойно відновлених установках і тією ж заявою Трампа.

До того ж США заборонили імпорт нафти й нафтопродуктів із РФ ще в березні 2022 року. Російський дизель не потрапляє безпосередньо на американські АЗС. Звісно, його зникнення все одно впливає на США, адже нафтопродукти торгуються на глобальному ринку: якщо країни не отримують звичну партію з традиційного джерела, вони шукають її в інших. Американському продавцеві стає вигідніше експортувати, внутрішня пропозиція скорочується, а ціна рухається до світової та сягає рекордів. І їй байдуже, що це сталося у такий незручний для влади передвиборчий період.

Пошук «винуватця» не вирішує проблему

Тому зв’язок, на який вказав Трамп, справді існує, але він лише опосередкований. І в цьому полягає принципова різниця між аналізом і пошуком «винних». Адже аналіз враховує кілька причин і порівнює їхній масштаб, тоді як політична (тим паче передвиборча) риторика обирає лише той чинник, на який найзручніше вказати в цей момент.

Для Києва російські НПЗ — це частина системи, яка постачає пальне армії, генерує експортну виручку та відповідно забезпечує фінансові надходження державі-агресору. До того ж Росія аж ніяк не налаштована на повітряне (чи будь-яке інше) перемир’я, систематично атакує українську цивільну енергетичну інфраструктуру та з усіх щілин волає про черговий «зимовий апокаліпсис». Тому вимога односторонньо берегти російську переробку без взаємного припинення вогню означає фактично зберегти для Путіна джерело ресурсів для продовження війни.

Водночас було б помилкою заперечувати глобальні наслідки цих атак. Вони є — і саме тому українська безпілотна кампанія проти Росії має стратегічну вагу. Зниження переробки змушує її експортувати більше сирої нафти замість дорожчих нафтопродуктів, погіршує забезпечення внутрішнього ринку та підвищує вартість війни. Але ця стратегія Києва працює в межах уже розбалансованого світового ринку, а не створює дисбаланс із нуля.

Тому коли у Вашингтоні влаштовують подібне «дизель-шоу», це не робить пальне дешевшим і не розв’язує світової енергетичної проблеми — натомість просто призначають «винуватця». І пояснювати нинішню паливну кризу виключно українськими ударами по російських НПЗ — це все одно що пояснювати величезний шторм в океані однією хвилею.

Насправді значно складніше питання — чи не призведе це «дизель-шоу» до того, що нинішній шторм остаточно стане ідеальним, а паливна криза переросте у щось глобальніше й узагалі непередбачуване.

Макс Мельцер