Ключі від чужих дверей: путінські «більшовики» еволюціонують у бік ленінських

Як у Росії вилучають іноземні активи

За результатами «виборів» до Держдуми партія «Єдина Росія» отримає в ній конституційну більшість. Це дасть змогу ухвалювати будь-які рішення навіть без дотримання найменшої (нехай і декоративної) пристойності: від продовження мобілізації до експропріації приватних активів. Причому в останньому випадку — не лише російських, а й іноземних. Черговий етап еволюції путінських «більшовиків» до ленінських уже набув реальних рис.

Гібридна «націоналізація»

21 вересня Путін підписав указ, який передає у тимчасове управління 100% часток компанії, що належить французькій Aptar Europe Holding. Тимчасовим керуючим призначено АТ «Ейч енд Ен». Це юридична особа «Логіки молока» — так тепер називається російський підрозділ компанії Danone, яку націоналізували (також указом Путіна) ще у 2023 році. Французька структура Aptar Europe Holding належить міжнародному концерну AptarGroup зі штаб-квартирою у США.

А за чотири дні до цього Путін іншим указом передав російській компанії «Л.Е.В. Менеджмент» у «тимчасове управління» частки у 16 юридичних особах, пов’язаних із Nestlé, Auchan, FM Logistic та мережею будівельних гіпермаркетів «Лемана ПРО» (колишній Leroy Merlin).

Так, формально це ще не націоналізація. Право власності не переоформлено на Російську Федерацію. На практиці ж іноземні акціонери фактично вже втратили контроль: відповідно до базового указу № 302 від 25 квітня 2023 року, саме тимчасовий керівник здійснює повноваження власника. Саме ця різниця — між табличкою на дверях і тим, у кого ключі від них, — є головною для розуміння путінської експропріації за дещо осучасненими ленінськими лекалами.

Цих лекал особливо не приховують і нинішні «більшовики». Експрезидент РФ, а нині її головний соцмережевий «яструб» Дмитро Медведєв заявив, що після запровадження тимчасового управління західними активами в Росії варто було б перейти до їхнього повного вилучення у державну власність.

Подібний акт крадіжки вже отримав відповідь звідти, звідки у Москві не чекали. Жордан Барделла та кандидатка в президенти Франції Марін Ле Пен — лідери французької правої партії «Національне об’єднання» (яку раніше помічали у проросійських настроях), з цього приводу заявили: «Ми не потерпимо спроб Росії прямо чи опосередковано нав’язувати нашій країні свою політику за допомогою залякування, погроз, дестабілізації чи психологічного тиску».

У їхньому комюніке згадується фактичне захоплення Кремлем активів Auchan та Nestlé. Цей крок, як заявили Барделла та Ле Пен, «є ворожим актом проти інтересів Франції та країн Європи і має бути рішуче засуджений».

Загалом йдеться про 16 російських юридичних осіб. Nestlé має в Росії шість заводів і близько 7 тисяч працівників. Auchan керує орієнтовно 230–241 магазином із понад 30 тисячами працівників. «Лемана ПРО» — це 112 магазинів.

Особливого цинізму цій експропріації додає той факт, що право керувати ними отримало акціонерне товариство «Л.Е.В. Менеджмент» зі статутним капіталом лише 15 тисяч рублів (менше ніж 8 тисяч грн) і лише одним працівником у штаті. Воно було зареєстроване в Москві у жовтні 2024 року і в 2025 році не здійснювало помітної діяльності. А за тиждень до путінського указу гендиректором компанії став такий собі Андрій Краюшкін, чиї ім’я, прізвище та дата народження збігаються з даними генерал-майора, колишнього першого заступника керівника управління МВС з питань міграції. Це чітка ознака того, що путінська спецоперація з експропріації готувалася заздалегідь.

У підсумку тимчасовий керівник отримує все. Іноземці можуть залишатися формальними власниками підприємства у відповідному реєстрі, але не мають змоги його контролювати. Немає ні визначеного строку дії таких рішень, ні автоматичного судового перегляду, ні зрозумілої процедури повернення активів. Є лише наступний указ Путіна.

Звідси випливають щонайменше п’ять взаємопов’язаних гібридних практик кремлівської експропріації:

1. Тимчасове управління: держава або призначена компанія перебирає оперативний і корпоративний контроль, не змінюючи юридичного титулу власності.

2. Примусовий продаж: власнику дозволяють вийти з ринку лише після продажу активу визначеному покупцеві за суттєво зниженою ціною.

3. «Вихідний податок»: із жовтня 2024 року для компаній із так званих «недружніх країн» мінімальну знижку підвищили до 60% від оціненої вартості, а «добровільний внесок» до бюджету — до 35% від ціни угоди.

4. Судове вилучення: передача майна державі під приводом «стратегічної безпеки», корупційних порушень минулих років або «екстремізму».

5. Пряма експропріація спеціальним указом: актив або його частку передають у нову російську структуру, а компенсацію блокують на спецрахунку чи визначають односторонньо.

Від Uniper до Glavprodukt: як «тимчасове» стає постійним

Першими великими об’єктами застосування указу № 302 у квітні 2023 року стали енергетичні активи фінської Fortum і німецької Uniper. «Росмайно» тоді отримало контроль, замінило керівників, а материнські компанії втратили можливість керувати бізнесом.

У липні 2023 року аналогічна схема спіткала Danone та Carlsberg. Керівником російського бізнесу Danone призначили Якуба Закрієва — племінника Рамзана Кадирова. Згодом Путін скасував тимчасове управління компанією, відкривши шлях до її продажу. Узгоджена ціна становила 17,7 млрд рублів, із яких Danone мала отримати 10 млрд, а решта мала піти на обслуговування боргу. За документами, які цитували Reuters та Financial Times, це була знижка 56% від оціненої вартості; сама Danone визнала загальний збиток від виходу в розмірі €1,2 млрд.

Щодо Carlsberg, то компанія спершу домовилася продати свій російський актив — пивоварну компанію «Балтика», але Кремль передав підприємство під те саме «зовнішнє управління». Наприкінці 2024 року він схвалив продаж компанії місцевому менеджменту за $320 млн. До захоплення Carlsberg оцінювала цей актив у $1,06 млрд.

Історія американської компанії Glavprodukt демонструє вже наступний етап «націоналізації». У жовтні 2024 року її активи спочатку передали «Росмайну» на «тимчасовій» основі, а вже у липні московський суд постановив повністю передати їх державі.

Трапляються й винятки. У квітні 2024 року під управління «Газпрому» потрапили російські підрозділи Ariston і BSH Hausgeräte. У березні 2025 року Путін повернув Ariston повний контроль. Це показує, що «тимчасове управління» не обов’язково завершується конфіскацією, але водночас свідчить про те, що повернення відбувається виключно за указом Путіна.

Отже, хоча юридичний результат у кожному з цих випадків різний, логіка вилучення активів спільна: Кремль створює умови, за яких іноземний власник не може в Росії вільно продати актив, а потім перебирає на себе право визначати, хто і за скільки може його забрати.

Станом на початок 2025 року (тобто ще до останніх вересневих указів) KSE Institute оцінював сукупні прямі втрати іноземного бізнесу від списань, захоплень, несправедливих судових рішень і виходу з Росії у понад $170 млрд. Із цієї суми понад $57 млрд становлять втрати 30 компаній, чиї активи були захоплені. Вартість цих активів до лютого 2022 року оцінювалася у $74 млрд. Щонайменше $3 млрд компанії сплатили у вигляді тих самих «вихідних податків».

За відомими лекалами

Власне, нічого нового в Росії не відбувається. Паралелі між путінськими та ленінськими більшовиками очевидні. Останні почали з банків: декрет від 14 грудня 1917 року проголосив банківську справу державною монополією. 28 червня 1918 року Раднарком ухвалив декрет про націоналізацію найбільших підприємств гірничої, металургійної, машинобудівної, текстильної, електротехнічної, лісової, хімічної та інших галузей. Згодом державний контроль поширився на всю промисловість, торгівлю та комерційну власність, включно з іноземними активами.

Проте повної тотожності немає. Більшовицька влада відкрито ліквідовувала приватну власність на засоби виробництва й будувала централізовану планову економіку. Путінська ж влада намагається робити вигляд, що зберігає приватну власність як інститут, але робить її умовною. Вона існує доти, доки власник є прийнятним і корисним Кремлю. Але коли Медведєв уже відкрито закликає повернутися до ленінських практик, це означає, що режим уже вставляє свої ключі в чужі двері.

Макс Мельцер