Демонстрація декорації: що довів ювілейний день ВМФ Росії

Путін вішає на вуха «макарони по-флотськи»

В останню неділю липня Росія традиційно святкує День ВМФ – одне з тих військових свят (разом із 9 травня), через які Кремль зазвичай продає образ великої держави. Раніше це була вітрина сили: залізо, прапори, оркестри, командний голос, кораблі на Неві й Путін у ролі не стільки верховного головнокомандувача, скільки розпорядника історії. Але спочатку день перемоги, а тепер і день ВМФ вийшли іншими, майже діагностичними.

Замість набережної Неви – задній дворик будівлі Адміралтейства в Санкт-Петербурзі, замість корабельного строю – вбоге шикування для зустрічі Путіна з телекамерою. Замість демонстрації контролю над морем – декорація – банер із підводним човном.

Звісно, цьому мали б бути хоч якісь пояснення. І вони були. Наприклад, ексдиректор ФСБ секретар Ради національної безпеки РФ, а нині голова її Морської колегії та основний путінський конфідент Микола Патрушев пояснив, що більше зовсім не бачить сенсу в подальшому проведенні великих парадів до Дня ВМФ: «Якщо ми займатимемося ними, це не дуже правильно. Кораблі мають виконувати військові завдання».

Сам Путін минулого року також пояснював, що «день ВМФ – це прекрасне свято. Але, як мені здається, і це правильно, ми в сучасних умовах відзначаємо його в бойовій робочій обстановці, всі на своїх місцях».  Політичний переклад простіший: «Україна вказала нам на своє місце», війна прийшла в ті простори, які ми звикли вважати недосяжною сценою для власного спектаклю.

У цьому поясненні видно повну еволюцію поглядів вищого командування Росії на парадну демонстрацію потужности свого «другого союзника». (Перший, як відомо, з часів імператора Олександра ІІІ – це «армія»). Військово-морські паради у РФ повернули у 2017 році. Тоді Путін наполягав на тому, що «це не брязкання зброєю, це відновлення, відродження традицій, яким уже понад 100 років». За п’ять років він взагалі закріпив проведення військово-морського параду в Корабельному статуті ВМФ.

Відтоді парад у звичному форматі встигнув пройти лише двічі. Вже у 2024 році кількість кораблів, що брали участь у ньому, було суттєво скорочено. Тоді ж Міноборони РФ уперше скасувало частину параду поблизу військово-морської бази в Кронштадті. А вже з минулого року головний військово-морський парад Росії припинили проводити «з міркувань безпеки». Цього разу це сталося в ювілейний 330-й рік російського військового флоту.

Підсумки «морського бою»

Непарадний розрахунок простий: святкувати не тільки лячно, а й нема чого. І тому саме цей День ВМФ – важливий. Не тому, що Росія втрачає флот, а тому що їй дедалі складніше демонструвати його як символ сили. Парад мав працювати, як магія: кораблі проходять Невою – отже, держава сильна; Путін приймає стрій – отже, контролює і минуле, і майбутнє. Україна скасувала цей спектакль, перетворивши його сцену на задраповану декорацію у вигляді банера.

Тому Кремль може пояснювати це як завгодно. Мовляв, кораблі потрібні не для парадів, а для бойових завдань. Формально в такій фразі навіть є логіка. Проблема лише в тому, що в російському випадку вона звучить не як демонстрація серйозності, а як спроба заднім числом пояснити втрату сцени. Бо парад скасовують не тоді, коли флот надто зайнятий перемогами. Його скасовують тоді, коли сама демонстрація флоту стає ризиком.

Найсильніший удар по російському військово-морському міфу було завдано в Чорному морі. До 2022 року він мав бути інструментом контролю над акваторією, тиску на Україну, прикриття окупованого Криму й демонстрації російської присутності в регіоні. Але за роки повномасштабної війни, починаючи зі свого флагмана – крейсера «Москва»,  він сам став мішенню. Україна фактично, не маючи класичного великого флоту, змогла нав’язати Росії нову чорноморську реальність: ракети, морські дрони, далекобійні удари, розвідка, асиметричне виснаження. Так само сталося і на Азовському морі.

Точні підрахунки втрат ЧФ РФ різняться залежно від методології: одні джерела рахують лише підтверджені потоплення, інші додають важко пошкоджені кораблі й допоміжні судна. Але суті це не міняє: Росія втратила в Чорному морі не тільки кораблі. Вона втратила свободу поведінки.

Судноремонтна інфраструктура в окупованому Криму перестала бути недоторканною. У якийсь момент сам факт перебування корабля в доку перетворився не на ознаку захищеності, а на питання: коли по ньому прилетить? Чорноморський флот більше не панує, а адаптується, ховається, розосереджується, запускає ракети, але вже не диктує правила. Проте на честь дня ВМФ Росії варто згадати й інші її флоти.

Від Калінінграда до Владивостока

Балтійський флот уже отримав від Сил оборони України в ніч на 6 червня масовану атаку на його військово-морську базу у Кронштадті. Але головне, що саме Балтійський (крім Чорноморського) флот став уособленням не тільки локальної, а й геополітичної поразки Росії.

Після вступу Фінляндії і Швеції до НАТО Балтійське море не стало «внутрішнім морем НАТО» в юридичному сенсі. Але у стратегічному – Росії там стало набагато тісніше. Калінінград і Санкт-Петербург залишаються російськими точками присутності, але навколо них тепер набагато щільніше натівське середовище: розвідка, авіація, берегові системи, контроль комунікацій, політична єдність сусідів, що робить будь-які маневри російських кораблів передбачуваними та прозорими.

Зв’язок головної бази в Калінінграді з основними територіями РФ морем і сушею тепер перебуває під прямим логістичним (і відповідно за потреби вогневим) контролем країн Альянсу. Виходи з Балтійського моря до Північного моря (Данські протоки) перебувають під контролем НАТО, що практично унеможливлює вільний оперативний вихід Балтійського флоту у Світовий океан.

Північний флот для Росії завжди був окремою вітриною: атомні підводні човни, стратегічне стримування, Арктика, важкі кораблі, радянська спадщина в найбільш монументальному вигляді. Але у квітні 2023 року стало відомо, що флагман Північного флоту «великий і жахливий» (як переконувала пропаганда) важкий атомний крейсер «Петро Великий» (екіпаж понад 700 осіб) з ядерною установкою, буде списаний на металобрухт. Раніше на утилізацію вирушили інші північні підводні човни-гіганти – «Сєвєрсталь», «Архангельськ» і «Дмітрій Донской».

У контексті «Петра Великого» варто згадати й Тихоокеанський флот, який після повномасштабного вторгнення в Україну відзначився хіба що тим, що при штурмі Вугледару була майже повністю знищена його елітна 155-та бригада морської піхоти (дислокується у Владивостоку), яка налічувала близько 3000 осіб. До речі, 27 листопада Путін затвердив у Росії день морської піхоти. Дату обрано не випадково – саме цього дня 1705 року Петро I видав указ про створення першого «полку морських солдатів». 

Уже в листопаді 2022 року бійці бригади скаржилися губернаторові Примор’я Олегу Кожемяко на дії командування. «Укотре нас кинув у незрозумілий наступ генерал М. і його корефан – земляк А. заради того, щоб М. заробив бонуси перед начальником Генштабу», – цитували тоді уривки з їхнього звернення «воєнкори».

Але найцікавіше було далі. Кожемяко «направив запит до компетентних органів для вивчення ситуації» і не виключив, що це «вкид із боку українських спецслужб». Потім заявив, що зв’язався з командирами на передовій, і ті буцімто стверджують, що втрати «значно завищені». І вже за декілька годин МО РФ «перевірило інформацію» та оголосило, що втрати «не перевищують 1 % бойового складу і 7 % поранених, значна частина яких уже повернулася у стрій».

Про становище путінських «морських солдатів» свідчать і інші факти. У листопаді 2023 року в московській лікарні раптово помер начальник штабу 810-ї бригади морської піхоти з окупованого Севастополя Ян Суханов, який був важко поранений під час атаки Сил оборони України у травні 2022 року. Вже в листопаді 2024-го стало відомо, що бійці цієї бригади платять, щоб уникнути відправлення навіть не на Донбас, а в Курську область.

І ось на тлі цього жалюгідного явища Путін продовжує наполягати, що «російський флот відіграє найважливішу роль у вирішенні завдань СВО, а морські піхотинці йдуть уперед, б’ються відважно, вміло й безстрашно».

Так, російський ВМФ усе ще небезпечний. Він має здатність бити по українських містах. Недооцінювати його було б помилкою. Але інша помилка – вірити в путінську сценографію, де банер із підводним човном автоматично означає силу. Путінський флот усе ще може бити. Але він уже не може безкарно красуватися.

Ось чому головним кадром ювілейного Дня ВМФ став дефіцит видовища. І що довше триває війна, то більше пояснення Путіна і Патрушева нагадують не впевненість, а спробу втримати на плаву хоча б декорацію, під якою вже давно набирається вода.

Утім, путінська боротьба за «живучість корабля» триває. І парадні «макарони по-флотськи» вішати на вуха він буде до останнього. Навіть тоді, коли останні щури тікатимуть із його корабля, який іде на дно.

Макс Мельцер