Оксана Линів, українська диригентка

У класичній музиці не працює політичний кенселінг

Оксана Линів – найтитулованіша українська й одна з найвідоміших світових диригенток. Зараз працює музичною директоркою «Teatro Comunale» в Болоньї. Увійшла в світову музичну історію як перша жінка-диригент Байройтського оперного фестивалю за 145 років його існування. В Італії стала першою жінкою – головною диригенткою за всю історію опери. Працювала головною диригенткою опери та філармонійного оркестру в австрійському Граці. Як запрошена диригентка виступила практично на всіх найважливіших сценах світу. Відзначена численними міжнародними титулами і преміями, у 2021 році в Україні Оксану Линів нагородили Орденом княгині Ольги.

Наприкінці лютого 2024 року Линів підкорила сцену Метрополітен-опера в Нью-Йорку, де стала першим українським диригентом за 141-річну історію театру. Вона отримала шквал похвальних рецензій від провідних американських ЗМІ. Водночас в Україні цей успіх пройшов практично непоміченим, а невдовзі після нього розгорнулася хвиля “хейту” – після інформації про те, що Линів погодилася диригувати Чайковського в Дрезденській опері в 2025 році.

Ми зустрілися з Оксаною Линів у Страсбурзі, одразу після її французької прем'єри кантати “Татусева книга” з Молодіжним симфонічним оркестром України. Диригентка пояснила, як реагує на критику щодо неї в Україні, й поділилася власною стратегією просування української музики у світі.

У СВОЇ ПРОГРАМИ НА ЧОТИРЬОХ КОНТИНЕНТАХ Я СТАРАЮСЯ ПОСТАВИТИ ТВІР УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА

- Пані Оксано, я чесно не очікувала такої емоційної реакції від європейської публіки на кантату за Татусевою книгою Вакуленка. Деякі дорослі нишком витирали сльози. Здається, музичний твір їх навіть більше зачепив, аніж ті жахливі картинки з новин про Україну, які вони щодня бачать по телевізору. Виявилось, що музика – це серйозний емоційний інструмент?

- Саме так. Саме тому в кожному концерті з Молодіжним симфонічним оркестром України ми ставимо акцент на подіях, які відбуваються сьогодні.

Крім того, у свої програми з різними оркестрами на чотирьох континентах світу я також стараюся поставити твір українського композитора. Дуже рада, що тепер я маю необхідний авторитет у світі музики, і колективи та концертні зали охоче приймають мої пропозиції і ставлять ці твори в програму. Як приклад, незабаром під час Віденського фестивалю ми будемо виконувати реквієм “Бабин Яр” Євгена Станковича. Цей проєкт відбудеться за участі Національної заслуженої академічної хорової капели “Думка” та двох оркестрів. Там ми зробимо ще одну світову прем'єру твору композитора Євгена Оркіна, учня Станковича та автора вже відомої  “Татусевої книги”. Це буде концерт для скрипки із симфонічним оркестром та читця, написаний на текст вірша “Фуга смерті” Пауля Целана.

Для нас дуже важливо провести символічні паралелі із сучасною Україною. Адже зараз також відбувається геноцид народу України. Коли з Москви прицільно запускаються ракети по церквах, по інститутах, по лікарнях, по будинках із цивільним населенням.

Фото: Wiener Symphoniker

- Я чула, що вже є також твір, присвячений Максиму Кривцову – поету, який загинув на фронті практично в день виходу своєї книги.

- Так, у Люцерні влітку ми будемо виконувати світову прем’єру з Молодіжним оркестром України, заради якої фестиваль навіть короткостроково змінив програму. Я ініціювала створення цього твору. Я вважаю, що такі імена повинні бути увічненими через музику та мистецтво, зокрема. Ці історії повинні стати відомими, а твори повинні виконуватись у різних країнах світу, і будь-яка людина, яка візьме програмку в руки й яка прочитає, про що саме йдеться, буде розуміти більше про цю війну.

Також запланована ще одна, третя світова прем'єра цього ж автора, Євгена Оркіна, яка вже погоджена з оркестром. Твір буде називатися ”П'ять перерваних колискових”. Він присвячений пам’яті загиблих дітей в Одесі 2 березня цього року, коли російська ракета поцілила в житловий будинок вночі. Цей твір уперше прозвучить у Данії у вересні цього року, а в червні 2025-го я планую ще раз його виконати в Австрії.

- Тобто європейці погоджуються ставити у програму навіть ще не написані твори?

Пропоную в програми твори молодих українських митців, прізвищ яких оркестри світу раніше ніколи не чули

- Так, і це вкрай важливо для нашої сучасної музики, тому що раніше, приміром, всі знали і виконували тільки одного композитора Сильвестрова. А зараз я пропоную в програми твори молодих митців, прізвищ яких оркестри раніше ніколи не чули. І це разюча зміна, адже теперішні події в Україні – це як жива рана. І дуже важливо використовувати кожен шанс, щоб розкривати цю тему в світових медіа. Особливо зараз, коли у світі явно помітна психологічна втома від новин про війну.

Але тут треба розуміти: те, що визнані колективи довіряють мені на 100% і приймають мої пропозиції щодо українських творів, не з’явилось сьогодні. Моя кар'єра почалася не зараз, я працюю на міжнародному рівні вже 20 років. Моє професійне ім'я, титули, успішні дебюти, навіть підписання теперішнього контракту у Метрополітен-опера, цього всього було досягнуто ще до повномасштабного вторгнення у 2022-му. Тобто цей канал професійної довіри було сформовано вже давно. За багато років була напрацьована велика піраміда здобутків.

Фото: Wiener Symphoniker

Я ДЕСЯТКИ РОКІВ ПРАЦЮЮ НА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІЙ СЦЕНІ, І ЗНАЮ, ДЕ ДЛЯ МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ ПРОХОДЯТЬ ЇХНІ ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ

- Але виходить, що з такими ім’ям, затребуваністю і розписаним на 4 роки вперед графіком ви можете і відмовитись щось грати?

- Дозвольте я поясню, як це відбувається на світовому музичному ринку. Диригент – це стратегічна позиція, це такий собі медіум. Я є одною з небагатьох українських артистів з інтернаціональним іменем, і це автоматично ставить мене у фокус міжнародної уваги. Тому я намагаюся, зрозумілою міжнародній спільноті  мовою, розповідати про Україну, бути своєрідним культурним дипломатом. Але, власне, розповідати потрібно не тільки про нове. Ось дивіться, зараз Україна стала незалежною, зараз ми починаємо усвідомлювати нашу ідентичність, але потрібно і говорити, якою була наша історія, пояснювати те, що наша культура була затіненою і вплетеною в історії інших країн.

- Тобто ви не можете прийти і сказати, що ви бойкотуєте музику Чайковського?

- Оскільки я вже десятки років працюю на інтернаціональній сцені, я є поінформованою, де для міжнародної спільноти проходять їхні червоні лінії, а також про те, як саме потрібно діяти заради досягнення успішного результату в промоції української музики.

Так, як ви сказали, я можу прийти і сказати – я бойкотую це й оце. Мені скажуть – ну добре, якщо в Україні такі правила, то їдьте тоді працювати додому. І дуже легко знайдуть того, хто буде диригувати все, що їм потрібно, і велика вірогідність, що це вже буде диригент російського походження. До слова, росіян дуже багато, і вони досі часто займають по декілька керівних посад одночасно у важливих театрах та оркестрах різних країн.

Нам потрібно розуміти, що “незручних” українців, які не погоджуються з правилами, що діють на території інших країн, буде легко замінити іншими диригентами, які буквально стоять у черзі, чекаючи на своє запрошення до престижного оркестру.

Але диригенти інших національностей уже не будуть ставити в програму твори українських композиторів, не будуть порушувати в своїх інтерв’ю тему України й аналізувати в контексті світової музичної історії українську тему. Української музики також буде звучати значно менше. Наприклад, тоді не відбулося б тих 23 концертів, на яких я минулого сезону виконувала українські твори, включно з 5-ма світовими прем’єрами.

Крім того, жоден НЕ український диригент не піклуватиметься ще і про Український молодіжний оркестр, про його юних учасників, про те, щоби організовувати виступи ще й їм.

- Тобто виходить так, що треба домовлятись, в Україні на таке кажуть конформізм і це слово має негативну конотацію...

Моєю метою є, щоби українська виконавська та композиторська школи зайняли визнане місце в світовій історії класичної музики

- Дивіться, я живу в Німеччині, перед тим працювала на постійному контракті в Австрії. Зараз я працюю на керівній посаді в Італії. Крім того, диригую у Північній та Південній Америці, Азії, Європі. Тобто я аналізую ситуацію і спілкуюся постійно на цю тему з колегами в різних країнах. Коли ми, українці, приїжджаємо до їхніх країн, приходимо до їхніх колективів і, грубо кажучи, як в лоба стріляємо, говорячи, що ви повинні ось це відмінити, а це перестати грати, – вони цього не сприймають.

Для них це неприйнятно, це суперечить європейським та загальносвітовим цінностям про свободу мистецтва. Вони швидше скажуть, – ну добре, якщо це ваша політична позиція, то організовуйте ваші концерти, будь ласка, на інших майданчиках, а не з нашими оркестрами, за наш бюджет, у наших залах і для нашої аудиторії.

І тоді діяльність українських артистів звузиться до виступів перед діаспорою або до участі в окремих бенефіс-концертах, які матимуть мінімальний вплив на міжнародну аудиторію. Всі будуть раді, публіка поплескає, але що ми цим змінимо? Хто нас почує, хто нас побачить? Охоплення серед іноземців буде значно нижчим.

Моєю метою є, щоби українська виконавська та композиторська школи зайняли визнане місце в світовій історії класичної музики. Я зараз уже третій місяць у Нью-Йорку і спілкуюся тут із членами Українського інституту в Америці, з організацією Razom, які є першими офіційними українськими представництвами в США. Всі наголошують на тому, наскільки це важливо, щоби українські виконавці та мистецькі проєкти були інтегрованими в світовий культурний простір.

Фото: Guido Calamosca

КАРТИНУ ДЕГА ПЕРЕНАЗВАЛИ, ТЕ САМЕ МАЄ БУТИ З ДРУГОЮ СИМФОНІЄЮ ЧАЙКОВСЬКОГО

- Ну добре, але що тоді робити з нашим зраненим війною суспільством, якщо для наших людей грати Чайковського – це автоматично означає зрада?

- Справа в тому, що Чайковський залишається одним з найпопулярніших композиторів у світі. Незалежно від нас. І це не я вигадала. Це об'єктивний світовий рейтинг, який базується на підрахунках кількості відвідин концертів, прослуховувань записів і т.д.

Я думаю, що для нас, для українців буде набагато вигідніше, власне, говорити про українську складову в творчості Чайковського. Про його “українську частину”, як про це наголошували, до речі, видатні українські композитори Лисенко та Людкевич. Так, його українське походження – це не весь пиріг, але це чималий шматок.

Я наведу один приклад. Едгар Дега, відомий французький імпресіоніст, який зображав балерин. Одна з його картин висить у музеї “Метрополітен”. Там зображена танцювальна пара, яка виконує танець гопак. Раніше ця картина була підписана “Dancers in Russian Costumes” (“Танцюристи в російських костюмах”). Зараз її переназвали на “Танцюристи в українських костюмах”. Тобто картина французького автора висить в Америці, й українські представництва зараз добилися того, щоб її коректно назвали. Українське походження авторів уже вказується під полотнами Куїнджі, Репіна та Малевича.

Те саме повинно бути й з другою симфонією Чайковського, яка була названа “Малоросійська”. Це був такий час, ми не мали своєї державності, й такою назвою називали ту частину України, яка входила до російської імперії. Зараз ми повинні би були добиватися того, щоб її переназвали, і я абсолютно впевнена, європейські видавництва на це би погодилися. Цей твір має називатися “Українською симфонією” і він є побудованим на українських темах.

- Тобто треба, за наявності у відомих на весь світ митців зв’язків з Україною, говорити про те, що насправді Україна зіграла важливу роль у їх становленні?

Фактично “Лісову пісню” Лесі Українки та “Весну священну” Стравінського пов’язує та сама тема України та її прадавньої культури

- Саме так, треба виводити все це із темряви незнання. В усіх інтерв’ю, наприклад, я говорю, що Прокоф'єв та Стравінський, які вважаються російськими композиторами – насправді не є ними на 100%. Прокоф'єв родом із Донецька, де існує його музей, і зараз ці території окуповані. У Стравінського двоє батьків були з України, і він народився в Росії тільки тому, що Федір Стравінський, видатний український бас, був солістом Маріїнського театру в Петербурзі, й Ігор Стравінський вже народився там. Проте щоліта він приїжджав до Устилугу на Волині. І єдиний у світі музей Ігоря Стравінського, композитора, визнаного на весь світ, знаходиться там. Причому цей музей був зроблений у реставрованій віллі, яку побудував сам композитор за своїми кресленнями.

Усі знають балет “Весна священна”. Його прем’єра в Парижі стала революційною для розвитку світової музики 20 століття. Так от, перша тема фаготу, з якої починається твір, взята з української прадавньої веснянки. І Стравінський писав “Весну” в Устилузі, надихаючись українською природою, вивчаючи архаїчні звичаї. Тобто фактично “Лісову пісню” Лесі Українки та “Весну священну” Стравінського пов’язує та сама тема України та її прадавньої культури.

Я вважаю, що ми можемо комунікувати про те, що без українського впливу на цих геніїв не було б створено таких музичних шедеврів.

Це наша сильна позиція – через такі зв’язки ми можемо показувати український вплив на світову музичну культуру.

Фото: Andrea Ranzi

У ФРАНЦІЇ ВЕЛИКІ ДИСКУСІЇ ПРО КУЛЬТУРНИЙ БОЙКОТ ТОЧИЛИСЯ ЩЕ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

- Знову таки, на думку багатьох українців, зараз краще “закенсилити” тих, хто напряму асоціюється з ворогом, з Росією та представниками її імперської нації, багато цих композиторів, попри походження, мали доволі шовіністичні погляди...

- У традиції класичної музики є свої чіткі правила. Наприклад, є композитори, які вже давно померли і творчість яких уже увійшла в традицію, тобто їх твори стали репертуаром абсолютно всіх оркестрів та театрів світу.

Спробою “закенсилити” такі твори мертвих композиторів, ну наприклад, якщо би я зараз хотіла відмінити свою участь в постановці Чайковського, то я досягну протилежного результату. Чайковський у програмі залишиться і це стане прекрасною нагодою для запрошення якогось іншого, наприклад, російського диригента, який до своєї постановки також зможе залучити умовно десять росіян-солістів, асистентів і т.д. І вони пропагуватимуть свою суперкультуру Росії і свою виконавську школу, розумієте?

Тобто набагато більший вплив на міжнародне суспільство і на майбутнє мають не класичні твори 100-200-річної давності, а сучасні російські артисти, які активно укріплюють свої позиції на світовому ринку.

А коли я, чи інший український виконавець, з успіхом дебютуємо на новій важливій сцені, з престижним оркестром, ми презентуємо українську виконавську школу і через численні інтерв’ю та пресконференції ми можемо комунікувати правду про ситуацію в Україні. І це те, що зараз українці повинні намагатися робити – займати важливі позиції, через які вони матимуть інформаційний вплив у світі.

- Я розумію, що наш кенселінг базується на тому, що нам конкретно зараз на голову летять їхні ракети. І нас убивають. Тому для нас їхня музика та культура зараз – це вбивство і ненависть...

- Так, це дуже чутлива для нас тема. І багато людей наводять, як приклад, Ізраїль. От в Ізраїлі не виконують Вагнера. Так, в Ізраїлі ні. І в Україні зараз не виконують російськи твори. Але ізраїльські диригенти в світі ще й як виконують Вагнера. Вони одні з найактивніших виконавців його музики, тому що це вважається важливою частиною репертуару кожного диригента.

І найголовніше – у музиці не працює політичний “кенселінг”. Це не я вигадала. От дивіться, Дев'ята симфонія Бетховена була найулюбленішою симфонією Гітлера. Є запис, як він на свій день народження замовив її виконання в берлінському Концертхаусі, де диригував Фуртвенглер, на сцені висіла величезна свастика. Здавалося б, якою мала бути доля цього твору? Зараз ця симфонія є гімном Європейського Союзу! Але за нашою теперішньою логікою, 9-ту симфонію Бетховена мали б уже заборонити, бо диктатор і вбивця Гітлер, який вчинив Голокост, убив мільйони людей, надихався цією музикою.

Те ж саме мало би статись і з Пуччіні, який відкрито захоплювався і підтримував Муссоліні. Збереглися листи Пуччіні, де він називає його “Спасителем Італії”, але ніхто зараз не кенселить опер цього композитора, які належать до світового музичного надбання.

- На цю тему тут у Франції також були важкі дебати, під час обидвох воєн…

- Так, у Франції під час Першої світової війни точилися великі дискусії про культурний бойкот. Композитор Сен-Санс запустив цю ідею “відміни культури” (cancel culture) і наполягав, щоб у всій Франції заборонили музику німецького та австрійського походження. У тому числі твори Моцарта, Баха, Бетховена і так далі. Але інший великий французький композитор Равель виступив різко проти, сказавши, що це зашкодить насамперед французькій музичній школі. Вийшло так, що Сен-Санс став тоді бойкотувати твори не тільки Моцарта і Бетховена, а ще й Равеля. На жаль, через війну, ми зараз змушені проходити такі  ж процеси, які інші цивілізовані країни вже давно пережили.

- Це так, але ми зараз саме в такому, революційному стані проти всього російського, і це треба розуміти…

- Я абсолютно розумію і приймаю з усією повагою і розумінням те, що зараз на національному рівні в Україні жоден театр не буде ставити “Лебединого озера” чи “Лускунчика”, але ми повинні також розуміти, що ми не можемо цього вимагати від світу – наприклад від опери Ковент-Гарден у Лондоні чи від Гранд-опера в Парижі. Ці театри вже мають свою сформовану репертуарну традицію, свою публіку. Вони це цінують і будуть всіляко оберігати. Повторюсь, ми це не змінимо, але ми можемо їх аудиторії розповідати, до прикладу, що їхні улюблені балетні композитори – Прокоф‘єв, Чайковський, Стравінський – мають зв’язки з Україною.

Фото: Andrea Felvegi

ЯКЩО МИ ХОЧЕМО ІНТЕГРАЦІЇ В ГЛОБАЛЬНИЙ МИСТЕЦЬКИЙ СВІТ – МУСИМО, ОБРАЗНО, ПЛЕСТИ СВОЮ УКРАЇНСЬКУ ПАВУТИНУ

- Я далека від музики, але розумію, що в Нью-Йорку 28 лютого відбулась знакова подія – ви стали першою українською диригенткою в історії Метрополітен-опера, але в Україні якраз через цю хвилю хейту цього успіху майже не помітили...

- За всі понад 140 років Метрополітен-опера на її сцені були українські співаки, але диригентів – ніколи. Тому це дуже важливе досягнення. Вийшов цілий ряд дуже позитивних рецензій, статей, зокрема в “Нью-Йорк Таймс”. Навіть американці визнали, що вони ще ніколи не бачили в тій таки “Нью-Йорк Таймс” оперну критику, де основний акцент зроблений не на солістів-співаків, а майже всю статтю присвячено диригентській інтерпретації опери. Там написано, що диригентці вдалося кардинально змінити прочитання твору, який у репертуарі Метрополітен-опера вже десятки років. Прем’єра в постановці легендарного режисера Дзефіреллі відбулася ще у 1987 році. Тобто мені одразу вдалося вибудувати тісний музичний контакт з оркестром і хором насамперед. Але до чого я це веду?

- Думаю, до того, що ви у праві заслуговувати на повагу і визнання після цього всього, а не на хвилю ненависті та відміни”, яка зчинилась в Україні. Чи як?

Маю мрію поставити оперу сучасного українського композитора

- Мова не про те! Знову таки, і це мій шлях – треба йти далі. Дивіться, на основі успіху в Нью-Йорку з’являються нові контакти, зароджуються нові проєкти, через які можна розповідати про Україну. Зокрема, я бачу велику зацікавленість Молодіжним симфонічним оркестром, можливо, в перспективі можна буде організувати наші гастролі в Америку.

Або наприклад, кантата “Татусева книга” за текстами Володимира Вакуленка викликала тут великий резонанс. Карнегі-хол зараз хоче взяти цей запис на свою відеоплатформу, а це означає фактично онлайн прем’єру на всю Америку. Я усвідомлюю, наскільки важливим зараз є не втрачати час, а досягати якнайбільших результатів, тому я ані фізично, ані емоційно не можу витрачати свої сили на дискусії в соцмережах.

Я маю мрію поставити оперу сучасного українського композитора.

Для будь якого театру такий проєкт є великим ризиком, так як його втілення вимагає декількамільйонного бюджету. Чи зможе постановка невідомого для їх глядачів автора заповнити зали? У великих європейських театрах це 2,5-3 тисячі місць, а в Метрополітен-опера – 4,3 тисячі. І це не одна вистава – в прем‘єрній серії повинно бути хоча б 6-10 показів.

- Тобто це має бути лобіювання та довіра до українського продукту на найвищому рівні?

- У тому й річ, якщо ми хочемо інтеграції в глобальний мистецький світ і конкретних змін вже в наступних десятиліттях, ми мусимо бути, образно, як ті павуки – плести свою українську павутину, і радіус наших тенет має постійно збільшуватись. Ми повинні бути дипломатами, думати і на зараз, і на перспективу десятків років. Тобто просуватися вперед, говорити у всіх інтерв'ю про все, що важливо, і на рахунок сучасності України, і на рахунок її складного історичного минулого, і, головне, заводити на світовий ринок якомога більше українських проєктів, українських творів, українських виконавців. Така моя стратегія.

Лідія Таран, Страсбург

Перше фото: Guido Calamosca