У Литві є унікальна воєнізована організація – Литовська стрілецька спілка (ЛСС), також відома як «Шауляй», що підтримується національним урядом. Заснована у 1919 році, вона має на меті в мирний час навчати громадян збройного та цивільного опору. Члени-добровольці Спілки підтримують державні установи в разі надзвичайних ситуацій, а під час воєнного стану її збройні формування переходять під безпосереднє командування сил оборони Литви. ЛСС набирає наймолодших членів уже з 11 років, перш ніж запропонувати їм скласти присягу після досягнення 18-річного віку.

Нинішній командувач ЛСС – полковник Лінас Ідзеліс – професійний військовий, який розпочав службу в 1992 році, обійняв цю посаду у 2023-му, після того, як його кандидатуру запропонував прем'єр-міністр країни.

Укрінформ поспілкувався з полковником Ідзелісом на тлі останніх подій, коли російська агресія проти України та геополітичні зрушення змушують Європу брати на себе більше відповідальності за власну оборону і ставлять Литву, разом з іншими країнами Балтії, у складну ситуацію, адже вони є безпосередніми сусідами РФ. Розмова торкнулася оборонної готовності ЄС, трансатлантичних відносин, сприйняття загроз цивільним населенням у Європі, уроків, які слід засвоїти з досвіду України, щоб зробити Європу сильнішою та стійкішою, а також історії організації, яку він очолює.

ЯКЩО МИ ВТРАТИМО УКРАЇНУ, ЦЕ БУДЕ КІНЕЦЬ ДЛЯ ЄВРОПИ

- Тепер Європа переоцінює підходи до своєї оборонної готовності, оскільки трансатлантичні зв'язки перебувають під тиском. Але не скрізь у ЄС загрозу потенційних військових непередбачених обставин суспільство сприймає однаково. Яка ситуація в Литві?

- Ми постійно відчуваємо, що живемо поруч із вулканом. Росія – це не якась нова загроза для литовської нації. Як тільки ми почали втрачати свої території у XV столітті, то зрозуміли, що у нас є лише один сильний ворог – Росія. Я не можу сказати, що 100 відсотків наших людей готові до надзвичайних ситуацій. Деякі люди нехтують цим, зокрема тому, що не всі є патріотами. У нас насправді є і російські прихильники, але вони, звісно, у меншості.

Сьогодні ми повертаємося до історії, тому що Литва – це нація воїнів. Протягом століть ми допомагали європейцям вижити. Колись ми рятували Європу від монголо-татарської орди. Одного дня орда може повернутися, і я маю на увазі росіян, які тепер воюють з українцями.

Це новий тип війни, тому що в минулому в нас були економічні, ідеологічні війни, боротьба проти фашизму, проти комунізму, а тепер це фактично священна війна, війна на виживання. Якщо ми втратимо Україну, для Європи це буде кінець. Ті з українців, хто залишиться живим, будуть насильно мобілізовані до російської армії, і ці сили продовжать шлях до Європи, що призведе до катастрофічних сценаріїв. Ось чому тепер так важливо допомагати Україні.

Після розпаду Радянського Союзу Росія спочатку напала на Чечню, потім на Грузію, і вже тоді було зрозуміло, що наступною буде Україна, а четвертою ціллю стануть країни Балтії.

Ось чому багато литовців так прагнуть допомогти українцям, зокрема пожертвами та передаванням різноманітного спорядження. Водночас ті в Європі, хто не мав досвіду протистояння російській загрозі, просто не розуміють, наскільки Росія небезпечна. Росіяни мають стратегію, вони знають, чого хочуть досягти в довгостроковій перспективі. Китай також має стратегію, а Сполучені Штати розробляють власну, тому що старий світ уже розвалився. Тим часом я не бачу жодної довгострокової стратегії в Європі, що робить нинішній історичний період дуже небезпечним для континенту.

ЛИТВА ГОТУЄТЬСЯ ДО ЧОТИРЬОХ СЦЕНАРІЇВ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

- Як би ви оцінили загрозу фактичного вторгнення Росії до країн Балтії найближчим часом? Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявляв, що східний фланг НАТО може зіткнутися з російською агресією вже в найближчі кілька років.

- Коли розпався Радянський Союз, у Литві ми відпрацьовували чотири сценарії того, як Росія може спробувати перемогти країни Балтії, можливо, спільно з білоруськими силами, бо в разі війни Росії проти НАТО Білорусь не зможе залишатися осторонь.

Перший сценарій – це гібридна війна, яку ми вже бачили у 2014 році, коли в Україні з'явилися бойовики «Редута» та «Вагнера», підтримувані ГРУ та спецназом, у формі без розпізнавальних знаків. Але цьому вторгненню передували масштабна інформаційна кампанія та кібератаки. Тож вторгнення було лише продовженням цих початкових гібридних дій. Відтоді Україна засвоїла багато уроків, і тепер Захід теж готовий до такого сценарію. У Литві багато старших військових офіцерів, полковників, розуміли цей сценарій, оскільки колись вивчали його з російських підручників. У цих підручниках вторгнення – це лише остання фаза, перед якою вже виконано домашнє завдання... Росіяни завжди так роблять, і тепер з Telegram та іншими інструментами їм легко наймати когось за кілька сотень євро, щоб провезти контрабанду, підпалити якийсь завод або пошкодити пам'ятник. Гібридна війна вже йде проти всієї Європи, про що добре знають європейські уряди.

Другим сценарієм, який ми вивчали під час навчань, була зміна свідомості місцевого населення через операції рефлексивного контролю. Кінцева мета полягає в тому, щоб російські танки зустрічали квітами, а не гранатометами.

Після розвалу СРСР у нас усі знали російську мову, дивилися російські фільми, а серед наших військових багато хто слухав російську музику, як-от «Любе»… Потім ми зрозуміли, що так не можна, неправильно, але для багатьох уже було надто пізно. Дехто в Литві досі не розмовляє англійською, а російський контент залишається легкодоступним через YouTube та інші платформи навіть попри те, що Литва заборонила російські телеканали. Тож невелика частина литовців отруїлася російським контентом настільки, що не існує жодних «антибіотиків», які б їм допомогли.

По суті, потрібен лише час, щоб молоде покоління замінило тих, кому вже не допомогти. Цікаво, що, незважаючи на те, що в Литві присутня російська етнічна меншина, найбільше «ватників» саме серед литовців, яким занадто сильно промили мізки.

Хороша новина для Литви полягає в тому, що російські симпатики не живуть в якомусь конкретному районі, тому сценарій на кшталт донбаського в нас малоймовірний.

Третій сценарій – енергетична блокада. Росіяни вже перекривали нам трубу в 1997 році, і тоді ми розуміли, що це була заздалегідь спланована атака на нашу країну. Саме тому ми вирішили стати енергетично незалежними. Ми від’єдналися від російських електромереж та відмовилися від російських газу та нафти. На жаль, як чітко зазначив у своїй книзі Едвард Лукас, деякі європейські країни настільки залежні від російських вуглеводнів, що Москві легко проводити там операції впливу та шантажувати уряди.

Четвертий сценарій – це несподівана та швидка атака. Наприклад, кілька тисяч російських військовослужбовців у цивільному одязі вночі прибувають до Литви на цивільних авто. Це супроводжуватиметься приблизно 400 «шахедами», крилатими та балістичними ракетами десь о п'ятій годині ранку.

- Чи готова Європа до четвертого сценарію?

- Це дуже небезпечний варіант. Я не думаю, що будь-яка європейська країна готова до 500 безпілотників та ракет, націлених на їхні електростанції, лікарні, військові частини та штаби, парламенти чи президентські палаци – усі важливі цілі. За цим або одночасно може розпочатися повітряно-десантна операція, а потім конвенційний наступ за участі танків та БТРів.

Але це був би зовсім інший сценарій, ніж той, що ми бачили в Україні, тому що в Україні російська армія, яку багато хто вважав другою за силою у світі, зазнала втрат на самому початку, недооцінивши опір України через хибні розвідувальні дані. Річ у тому, що величезні суми грошей, витрачених на операції впливу в Україні в рамках підготовки до вторгнення, просто вкрали російські маріонетки в країні.

Суто з військового погляду вторгнення за участі менше ніж 200 тисяч військовослужбовців уздовж кількох напрямків просування було божевіллям, але росіяни все ж пішли на це, що стало для них великою помилкою.

«МОСФІЛЬМ» ПРОТИ «ГОЛЛІВУДУ» У ВІЙСЬКОВІЙ СПРАВІ

- Чи могла б Європа у такому разі залучити військову допомогу України, враховуючи перевірений боями досвід українських військ, навіть до того, як дозволити Україні вступити до ЄС?

- Тільки українські військові знають, як по-справжньому битися з росіянами, як захищатися від професійних підрозділів, таких як «Рубікон». Боронити Європу без українських військ було б дуже важко. Рано чи пізно всі зрозуміють, що без перевіреної в боях української армії в Європи немає майбутнього. Я бачу, що деякі країни готуються до конфлікту за типом Другої світової війни, що неправильно.

Є дві школи ведення війни: одну я називаю «Мосфільм», а другу – «Голлівуд». «Мосфільм» – це скеровувати хвилі піхоти на вірну смерть та надсилати родинам похоронки і, можливо, посмертні медалі. Але я віддаю перевагу «Голлівуду» з насиченими мінними полями та операторами дронів, розгорнутими далеко від лінії зіткнення. Гадаю, майбутнє належить саме цій західній школі, з подальшою роботизацією та дронізацією війни. Зрештою, Захід багатий, тому може собі це дозволити. Чого все ще бракує, то це військово-промислових потужностей, але оскільки ми тепер маємо збільшені оборонні бюджети, це лише питання часу.

Європі потрібно перейти від постійних дискусій до дій. З моменту повномасштабного вторгнення відбувалися лише дискусії. Тільки коли Дональд Трамп прийшов до влади у CША, європейці відчули справжню тривогу, почавши більше інвестувати у власну оборону. Тепер ми вже починаємо бачити більше урядових замовлень для військових заводів, будуються нові виробничі лінії, і я думаю, що деякі ноу-хау будуть запозичені з України, зокрема безпілотники глибокого та середнього радіусів дії, а також перехоплювачі модернізованих безпілотників, які тепер літають на більших швидкостях і висотах, з технологією MESH, установленими камерами, більшою стійкістю до засобів РЕБ тощо. Тож Європі ще потрібно багато чого зробити.

Я часто буваю в Україні, відвідую різні штаби і нерідко бачу там британців. Отже, роблю висновок, що британці справді готуються і ставляться до ситуації дуже серйозно. Не мені оцінювати ступінь готовності в європейських країнах, але, безумовно, найкраще було б, якщо б хтось розпочав реальну трансформацію і став прикладом для інших.

Заходу потрібен план, щоб поховати всіх російських загарбників, 100 відсотків.

- Ми бачимо, як єдність НАТО перебуває під тиском, можливо, навіть тріскається на фоні останніх закидів США європейським союзникам щодо неготовності підтримати воєнні зусилля в Ірані. Ми бачимо заклики до європейської оборонної автономії, які поширює комісар з питань оборони Андрюс Кубілюс. Але чи достатньо швидкими є темпи досягнення цієї автономії та ухвалення рішень, пов'язаних з обороною, у Європі?

- Потрібно повернутися до основ, коли ми говоримо про НАТО. Альянс був заснований навколо ідеї військових гарантій США для Європи. До Другої світової війни європейці взагалі часто воювали один з одним – Франція проти Німеччини, Франція проти Великої Британії тощо… Після Другої світової Сполучені Штати забезпечили військову присутність, розробили план Маршалла для відновлення Європи та надали ядерну парасольку. Росія ніколи не боялася Європи. Чого вони насправді боялися, то це «божевільного ковбоя» з ядерним потенціалом, результатом потенційного протистояння з яким міг би стати повний Армагеддон.

Що стосується поточної ситуації в НАТО, я б не сказав, що саме у військовому середовищі НАТО щось «тріскається». Усе залишається як завжди, тривають процеси планування, відбуваються навчання, і це є дуже добрим сигналом. У ході планової підготовки батальйонів у складі ЛСС американці, розміщені в Литві, дуже корисні. Вони продовжують запрошувати нас на навчання у що другі вихідні.

ТЕ, ЩО НЕМАЄ ПРИЗОВУ В БАГАТЬОХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ, ПРИЗВОДИТЬ ДО НЕСТАЧІ РЕЗЕРВІВ

- Чи працює тиск США на європейських союзників для досягнення ними більшої незалежності у сфері оборони?

- Десять років тому, коли Литва витрачала приблизно 1 відсоток ВВП на оборону, у своїй дисертації я писав, що нам треба досягти щонайменше 2 відсотків, за цільовим показником НАТО, уже найближчим часом. Мій науковий керівник, британський декан, сказав мені тоді, що це нісенітниця. Він наголосив, що Литві потрібно щонайменше 5 або навіть 7 відсотків. Слід створити армію, а також озброїти її. Не можна мати порожню структуру. Якщо якийсь підрозділ існує на папері, але залишається неоснащеним, це, по суті, фейковий підрозділ. Міністерство оборони США дуже прямо донесло це до європейців ще у 2011 році, коли заявило, що Америка більше не збирається посилати своїх солдатів гинути в Європі. Під час однієї з конференцій високопосадовець Пентагону почав критикувати конкретні країни Європи. Одній він нагадав, що під час холодної війни та мала чотири механізовані корпуси, а тепер не здатна сформувати навіть одну дивізію. Іншому європейському союзникові він нагадав, що раніше в них була тисяча танків, а тепер – жодного.

Проблеми нікуди не зникли. Європі слід виробляти набагато більше зброї. Їй потрібні значно більші людські резерви. У війні, що вирує в Україні, Росія, імовірно, уже втратила три повні армії, і українські втрати, звісно, також значні. Тим часом по всій Європі практично немає призову на військову службу. Це означає, що немає резервів для другої чи третьої хвилі відбиття ворожого наступу. Але не скрізь проблеми з досягненням готовності такі гострі. Фінляндія, наприклад, готується до потенційного конфлікту краще, ніж багато хто.

Україна є дуже гарним прикладом відновлення оборонної промисловості. Поки Росія намагається поліпшити два напрямки виробництва безпілотників – «Герань» та «Молнія», Україна вже виготовляє величезну палітру безпілотників. Я не знаю жодної іншої держави, яка б виробляла стільки різної зброї, як Україна.

- Тож яким шляхом рухатися Європі?

- Якщо ми готуємося до війни з росіянами, майбутнє європейської оборони полягає в інтеграції української оборонної промисловості та українських військових у загальну структуру.

- Чи вважаєте ви, що НАТО робить достатньо для інтеграції бойового досвіду України у свої бойові протоколи, зокрема у тактику протиповітряної оборони?

- Не можу сказати про інші країни, але принаймні в Литві ми намагаємося запозичити деякий досвід, щось виробляти, а також створювати мобільні групи ППО. У деяких країнах я бачу відчутні дії в цій сфері. У системі заходів ППО Європа справді потребує багатьох поліпшень, і ми знову повертаємося до необхідності розвитку оборонної промисловості. Урядам потрібно розмовляти з представниками ВПК. Не можна збивати безпілотники вартістю 20 тисяч євро ракетами, які коштують до 3 мільйонів. Так запаси вичерпаються занадто швидко, і нам нема де купувати нові ракети. І я зараз говорю лише про першу хвилю оборони, не кажучи вже про другу чи третю.

Навіть якщо буде 200 тисяч резервістів для другої хвилі оборони, усе одно потрібно екіпірувати їх належно, а не за стандартами Другої світової війни, тобто гвинтівками та шоломами. Зараз 2026 рік, і нам потрібні інші рішення. Запаси старішої зброї, можливо, і допомогли Україні напочатку, але для такої маленької країни, як ми, якщо не матимемо сучаснішої армії та якщо не зможемо воювати розумно, це означатиме втрату всієї території.

ТИМ, ХТО БАЖАЄ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ЛСС, СТАВИМО ТРИ ПИТАННЯ

- Цікаво також поговорити про вашу унікальну організацію, про те, як вона інтегрована з міністерством оборони, як її підтримує уряд, адже ви допомагаєте поліпшити загальну оборонну готовність країни. Досвід вашої організації може бути корисним для інших європейських країн?

- Чудове питання. Я бачу, що багато країн трохи заздрять нам і хочуть мати в себе подібні організації. Але їх не так легко створити. У нас є добрі традиції, бо ми створені давно, у 1919 році, одразу після Першої світової війни, коли німецькі та російські війська все ще ґвалтували, убивали та грабували. Було ухвалено рішення створити організацію, щоб об'єднати всіх партизанів під одним дахом і тримати ситуацію під контролем. У період між двома світовими війнами організація відповідала за підготовку суспільства до партизанської війни. Проста амбіція полягала в тому, щоб кожен чоловік і жінка знали, як поводитися з гвинтівкою. Після відновлення незалежності у нас є дві Національні гвардії – Федеральна Національна гвардія, яка схожа на Національну гвардію України, і ми – Державна Національна гвардія. Різниця полягає в тому, що нас не посилають за кордон, наприклад, в Афганістан, Ірак чи Косово. Відряджають тих, хто отримує зарплату професійних військових.

Своєю чергою, члени нашої спілки є волонтерами. Це нагадує формування, створені після Майдану, коли люди вступали до «Айдару» та інших підрозділів, просто бажаючи щось дати своїй країні. Коли нові люди хочуть приєднатися до нашої організації, ми ставимо такі запитання: Ви патріот Литви? Ви згодні вбивати за свою країну? Ви готові померти за свою країну? Якщо відповідь «ні», то ми одразу кажемо «до побачення». Також ми запитуємо, чи є в них час відвідувати навчання. Якщо хочеш бути готовим, то повинен здобути навички, тому потрібна базова підготовка. Жартуємо, що ми як британський SAS (сили спецпризначення, – ред.), бо тренуємося «щосуботи й щонеділі» (Saturday and Sunday, – ред.) або ввечері. Люди жертвують нам кошти, і ми облаштовуємо власні стрільбища та тренувальні майданчики. Ми відповідаємо, зокрема, за навчання населення неозброєного, цивільного опору, а також як надавати допомогу військовим. Ще ми проводимо патріотичні курси у школах із 7 класу. Тепер діє наказ від міністерства оборони починати навчання вже з 5 класу. У нашій організації є кадетський корпус, куди кадети можуть вступати з 11 років. Ми скопіювали систему у британців і вдосконалили її.

Після того як кадетам виповнюється 18 років, ми починаємо навчати їх дечого з військової справи. Тож коли вони стають дорослими, якщо вирішать вступити до поліції, армії чи прикордонників, вони вже підготовлені. Кадети також можуть стати інструкторами. Ми навчаємо їх бути лідерами.

Тепер період шкільних канікул, і якщо ви приїдете до наших розташувань, побачите багато молодих людей, які вже навчаються у спеціалізованих підрозділах – медичних, безпілотних, кібер- або рятувальних. Ці курси набули неабиякої популярності, особливо у великих містах. Але в сільській місцевості ситуація гірша. До речі, головна проблема полягає в тому, що населення там скорочується. Ми – країна з негативною демографією, як і багато де в Європі. Демографічну проблему також потрібно розв’язувати. Вона продовжує нас вбивати і робить це м’якше, ніж будь-який інший ворог.

НАМ ПОТРІБНО ВЧИТИСЯ В УКРАЇНИ ТА ВІДЧУТИ ЗАПАХ ВІЙНИ

- Оскільки ви співпрацюєте з українськими військовими, які основні напрями вашої взаємодії?

- Ми співпрацюємо зі Силами безпілотних систем, навчаємося в них. А де ще навчитися? Звісно, можна легко організувати курс для танкістів, якщо звернутися по допомогу до німецького військового аташе. Але де навчитися, як має діяти штаб батальйону Сил безпілотних систем? Це можна зробити лише на передовій. Ви повинні бути там, спостерігати за роботою цього батальйону. Тож ми скеровуємо до України наших стрільців, які потенційно можуть обійняти керівні посади, командирів рот, заступників командирів рот, командирів взводів, потенційних командирів батальйонів та начальників штабів. Вони ставлять запитання українським офіцерам і ретельно все записують.

Ми вчимося в українців, як вони адаптуються до змін тактики противника. Ми вивчаємо, як боротися з безпілотниками на оптоволокні, як захищати стратегічні об'єкти. Нам потрібно відчути запах війни і зрозуміти, як воювати. Якщо просто їздити до Києва, тиснути один одному руки та обмінюватися символічними подарунками, це не допоможе. Нам слід вирушати на передову, хоча це, звісно, ризиковано.

Ми також співпрацюємо з українськими спецпідрозділами, але я не можу вдаватися в подробиці цієї роботи.

Я сам їжджу до України що три місяці, розмовляю з полковниками, лейтенантами та сержантами. Відвідую підрозділи, стаю свідком різних операцій, щоб побачити реальність: як вони справляються з безпілотниками, піхотою чи артилерією, а потім опрацьовую ці дані й формую власне сприйняття. Річ у тому, що принципи оборони великої та маленької країн абсолютно різні. Ми не можемо просто копіювати український досвід, бо Литва не має стратегічної глибини. Ось чому ми не можемо втрачати жодного метра своєї території. Якщо втратимо, буде дуже важко повернути наші позиції.

РОСІЯ ПРАГНЕ ВІДНОВИТИ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

- Здається, що миру найближчим часом ви не очікуєте. Як, на вашу думку, можна запобігти подальшому просуванню Росії та загрозі Європі?

- Росія завжди мала свої злети та падіння. Бувають періоди, коли вона слабшає, зокрема після революцій чи інших внутрішніх потрясінь. У такі періоди в нас є час краще підготуватися. Але ця підготовка має бути реальною.

Я дуже боюся, що якщо війна в Україні припиниться, військові бюджети в Європі також скоротяться. Тож багато що залежить від політиків.

Поки Україна воює, я думаю, що для Європи немає жодної конвенційної військової загрози, оскільки Росія не має можливості воювати одночасно на кількох фронтах. Те, що вони залишили поруч із нами, – це лише сили охорони військових частин, а деякі із цих частин навіть згорнуті – тож немає ні солдатів, ні техніки. Усе в Україні.

У цій війні FPV-дрони стали переломним моментом. Я вважаю, що розгортання Сил безпілотних систем в Україні було дуже мудрим рішенням. Якби не вони, росіяни вже б здолали Україну. Здається, у конвенційній війні вони сильніші. Якщо росіяни не можуть кудись скерувати танки, то спрямовують невеликі піхотні групи, і вони робитимуть це знову і знову, і зрештою знайдуть слабкі місця, якісь вразливості.

Крім того, росіяни вчаться. Сьогодні це зовсім інше російське військове мислення. На оперативному та стратегічному рівнях вони багато чого навчилися. Крім того, росіяни послідовні у своїй політиці: хочуть спочатку знищити Україну, а потім продовжити далі та відновити Радянський Союз. Усе почалося з Білорусі, а тепер вони намагаються перетравити Україну. Росіяни не можуть відновити Радянський Союз без України.

Євген Матюшенко, Брюссель – Вільнюс

Фото надала ЛСС