Операція США та Ізраїлю проти Ірану триває вже 14 днів. Ці два тижні суттєво змінили очікування багатьох міжнародних акторів щодо перебігу подій на Близькому Сході. Незважаючи на масштабні повітряні удари та зростання напруження в регіоні, іранський режим зберігає стійкість. Більшість експертів схиляються до того, що повітряна кампанія сама собою навряд чи здатна призвести до повалення режиму аятол, а будь-який подальший сценарій, разом із потенційною наземною операцією, видається складним, політично ризикованим і малоймовірним.

Для України в цьому контексті ключовим залишається питання російської агресії. Насамперед те, чи зміниться підтримка партнерів, коли їхні ресурси, політична увага та військові можливості дедалі більше концентруються на Близькому Сході. Є певна невизначеність і щодо наступного етапу мирних перемовин. Зустріч, яку планували провести в Абу-Дабі, за попередніми даними, може відбутися наступного тижня у Стамбулі.

Про ситуацію в регіоні, можливі сценарії розвитку подій, імовірність наземної операції США та Ізраїлю проти Ірану, вплив ескалації на Близькому Сході на Україну та мирний процес, а також про нову архітектуру європейської безпеки і потенційну роль у ній Києва та Анкари говоримо з професором кафедри міжнародних відносин, доктором наук, проректором провідного турецького університету Кадір Хас паном Мітатом Челікпалою.

БУДЬ-ЯКА ЕСКАЛАЦІЯ МОЖЕ СПРИЧИНИТИ СЕРЙОЗНІ РЕГІОНАЛЬНІ НАСЛІДКИ

- Пане професоре, як ви оцінюєте нинішню ситуацію на Близькому Сході, наскільки високим є ризик того, що ця ескалація може перерости в ширший регіональний конфлікт чи навіть Третю світову війну?

- Коли ми дивимося на поточну ситуацію на Близькому Сході, я б сказав, що ризик ескалації є реальним. І навіть щодо Третьої світової війни, це теоретично можливо через характер зіткнень, які ми бачимо на цей момент. Ця операція США за підтримки Ізраїлю проти Ірану, який є важливим актором у регіоні, може вийти далеко за межі самого Ірану. Будь-яка ескалація в цьому протистоянні може створити серйозні регіональні наслідки.

На сьогодні європейські актори відносно обережні – намагаються вгамувати ситуацію і спостерігають за тим, що відбувається. Китай та Росія все ще не беруть безпосередньої участі в цьому рівнянні. Але Іран має можливість відповісти, тому загроза ескалації існує.

З погляду Туреччини, Іран у певних аспектах є партнером, але й конкурентом. І ця конкуренція наявна не лише на Близькому Сході, а й в інших регіонах. Тому турецька влада дуже уважно спостерігає за розвитком подій. Вона також намагається знайти шляхи для деескалації ситуації.

Тепер велике питання полягає в тому, чи готові Сполучені Штати або Ізраїль припинити атаки проти Ірану й перейти до певної нормалізації. Якщо цього не станеться, Іран відчує потребу відповісти або завдати удару у відповідь. І велике питання, хто збирається зупинити цю ескалацію? Чи це будуть американці, ізраїльтяни, чи якісь інші актори – це все ще не визначено і спричинює стурбованість.

ЛИШЕ ПОВІТРЯНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЗМІНИТИ РЕЖИМ В ІРАНІ МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО

- Який ваш прогноз розвитку подій у короткостроковій та середньостроковій перспективах? Як довго може тривати це протистояння, чи ймовірне завершення військової фази найближчим часом?

- Думаю, це займе досить багато часу. Якщо подивитися на історичний контекст, протягом десятиліть американці різними способами намагалися послабити або нейтралізувати режим в Ірані. Але іранський режим усе ще залишається цілісним і в деяких аспектах навіть сильнішим.

Тільки за допомогою повітряних операцій змінити режим майже неможливо. Імовірно, вони очікують, що громадська думка всередині Ірану зрештою зміниться і люди перестануть підтримувати чинний режим. Але за нинішніх обставин це непросто.

Ви пам’ятаєте ізраїльські операції протягом останніх двох років. Те, що ми бачимо тепер, у багатьох аспектах є продовженням або розширенням тих операцій. Вони досягли певних стратегічних результатів, але змінити ситуацію за нинішніх умов дуже важко.

І наземна операція проти Ірану також була б надскладною. Іран є гірською країною, це величезна територія, і провести там таку операцію непросто.

Ми бачили спроби впливати на режими в інших місцях. Наприклад, у Венесуелі. Але в Ірані дуже важко відтворити подібні до цих результати. Якщо Ізраїль і США хочуть ще більше ескалувати ситуацію або продовжувати військовий тиск для зміни режиму в Ірані, це займе багато часу. Майже неможливо завершити таке протистояння лише за кілька тижнів або навіть місяців. Ще більше, керівництво Ірану явно має намір і політичну волю далі чинити опір.

- Якщо скинути режим «з повітря» не вдасться, а наземна операція – зовсім нереальний сценарій…

- Немає міжнародної підтримки для цього. Немає мандата ООН, а також сильної європейської підтримки. Навіть Велика Британія вагається, чи підтримувати такі американські операції. У країн Перської затоки є власні занепокоєння. Можливості їхні обмежені, і певною мірою вони підтримують американські повітряні операції. Але водночас стикаються із серйозними відповідями з боку іранців. Тому за нинішніх обставин я не очікую жодного виду масштабної наземної операції проти Ірану.

ІДЕЯ ПРО КОЛЬОРОВУ РЕВОЛЮЦІЮ В ІРАНІ НАРАЗІ НЕ Є РЕАЛІСТИЧНОЮ

- Пане Мітате, ви згадали про громадську думку в Ірані. Чи вважаєте, що Сполучені Штати змарнували момент, коли громадський тиск усередині Ірану міг би призвести до змін режиму? Чи той момент не був таким сильним, як здавалося?

- Я не думаю, що це спосіб змінити режим у такій країні, як Іран, – через ізраїльські та американські військові операції. Це просто неможливо.

Навіть опозиція всередині Ірану тепер дуже мовчазна. Тому що, знаєте, на їхній погляд, це стало національним питанням: Іран перебуває під атакою Ізраїлю. Американці та інші тепер можуть опинитися на межі втрати навіть проамериканської опозиції в регіоні. Ви бачите, що такі постаті, як син шаха (Реза Пехлеві, – ред.) та інші, протягом останнього тижня були дуже мовчазними. Вони надзвичайно уважно спостерігають за ситуацією. Ідея про те, що громадська думка могла б породити політичний рух, подібний до того, що ми бачили в Україні, – своєрідну кольорову революцію в Ірані – наразі не є реалістичною.

Тому що багато людей тепер відчувають, що їхня країна перебуває під атакою Сполучених Штатів та Ізраїлю. Це зумовлює сильну націоналістичну реакцію. А на Близькому Сході, коли з’являється таке відчуття зовнішньої загрози, люди часто об’єднуються навколо держави, а не виступають проти неї.

БУДЬ-ЯКА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ В ІРАНІ СТВОРИТЬ СЕРЙОЗНІ ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ТУРЕЧЧИНИ

- Позиція Туреччини щодо Ірану видається дуже збалансованою, навіть після нещодавніх ракетних атак Анкара уникає прямої конфронтації. Якщо Туреччина зіткнулася б із прямою атакою, чи була б Анкара готова перейти від дипломатичного балансування до військової відповіді, чи вона чекала б на колективну відповідь НАТО згідно зі статтею 5? Які потенційні ризики створює ескалація на Близькому Сході для Туреччини?

- Поки що надто рано робити такі прогнози. На цей момент це не є прямою загрозою або прямою атакою проти Туреччини. Існують певні занепокоєння. По-перше, пов’язані з безпекою. Але Туреччина є членом НАТО, і оборонний механізм НАТО працює. З погляду Туреччини, ця ситуація також стала певною мірою тестовим випадком. І ми зрозуміли, що безпекова «парасолька» НАТО працює для Туреччини. Це позитивний аспект.

По-друге, звісно, Іран – конкурент і суперник Анкари в регіоні. Але водночас крах Ірану не був би позитивним розвитком для Туреччини з багатьох причин. Передусім економічно та фінансово Іран є партнером, особливо з погляду торгівлі енергоносіями та інших економічних відносин. Частина населення Ірану культурно близька до Туреччини, разом із тюркомовними громадами азербайджанського походження. З боку Ірану також заявили, що не націлюються безпосередньо на Туреччину.

По-третє, будь-яка нестабільність в Ірані негайно спричинила б гуманітарні проблеми для Туреччини. Сирія та Ірак – значно менші країни, проте наслідки нестабільності там уже були катастрофічними для Туреччини у 1990-х роках і протягом останнього десятиліття. Населення Ірану становить понад 80 мільйонів, тому будь-яка гуманітарна криза або хвиля міграції стала б серйозним викликом для Туреччини.

Четверте – питання, яким буде правління в Ірані у випадку зміни цього режиму. Якщо така зміна була б спричинена ізраїльськими військовими операціями, це створило б додаткову напруженість. Деякі ізраїльські політики навіть робили заяви, припускаючи, що Туреччина може бути «наступною». Ці заяви викликали дуже сильні реакції в Туреччині.

І останнє – це занепокоєння імовірністю того, що Іран, якщо на нього буде чинитися подальший тиск, може відповісти значно агресивнішим способом і потенційно розпалити ширший конфлікт на всьому Близькому Сході. Такі варіанти розвитку подій безпосередньо вплинули б на Туреччину.

Через це пріоритет Туреччини – запобігання подальшій ескалації та припинення війни. І ця позиція не залежить від того, підтримує хтось іранський режим чи виступає проти нього. Нинішній режим в Ірані, у певному сенсі, представляє форму стабільності. Якщо зміни в Ірані мають статися, було б краще, щоб вони відбувалися поступово, повільно та органічно, без зовнішнього втручання.

РОСІЯ ЗАЦІКАВЛЕНА В ТОМУ, ЩОБ США ВИТРАЧАЛИ РЕСУРСИ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

- Деякі експерти в Україні вважають, що після втрати впливу в Сирії та послаблення позицій на Близькому Сході Росія розглядає війну проти України як головну арену для демонстрації сили та досягнення принаймні певної геополітичної перемоги. Водночас нинішня ескалація на Близькому Сході може відволікати увагу США від України, а зняття санкцій з Росії – дати додаткові ресурси для продовження війни. Як це могло б вплинути на стратегію Кремля щодо України, перебіг війни та перспективи мирних переговорів?

- Російська сторона дуже зацікавлена в тому, щоб відвернути увагу США на Близький Схід і протистояння з Іраном, адже це означає, що американці витрачатимуть там свої ресурси. Отже, США будуть змушені використовувати ресурси не лише на півночі, а й на півдні.

Я також бачив деякі публікації, де йдеться про передавання Ірану інформації щодо цілей, зокрема коли Іран завдає ударів по американських базах у Катарі та інших регіонах. Іран, імовірно, не має настільки точної інформації, тому цілком можливо, що китайські або російські джерела діляться з ними розвідданими, щоб допомогти ефективніше уражати ці об’єкти.

Чи сприятиме це проведенню переговорів і припиненню війни Росії проти України? Маю щодо цього сумніви, бо європейська сторона фактично не залучена до іранського питання, як і ООН не відіграє помітної ролі. Водночас дуже важлива позиція України. Чи захоче Київ розглядати цю ситуацію як привід для припинення війни з Росією та зупинення російських атак? Чи готова Україна вести переговори в такому контексті, перебуваючи під сильним тиском і прямими ударами? Я не бачу тут значного ефекту переливу. Швидше йдеться про формування певних блоків: Іран, Китай і Росія – з одного боку та західні актори – з іншого. Із цієї перспективи можна говорити про розширення війни.

Якщо західні країни, США і навіть Росія почнуть розглядати ситуацію саме так, це стане сигналом до розширення протистояння між цими акторами на різних фронтах – не лише на півночі, у Чорному морі, Балтійському регіоні чи в російсько-українській війні, а й на півдні, у Перській затоці, Ірані та інших регіонах. Росія намагається пропонувати деяким країнам додаткові енергетичні ресурси, зокрема для отримання прибутку та розширення свого впливу. Водночас політична позиція Заходу поки що не є чіткою. Ми також не знаємо, що саме тепер у планах Трампа.

Операція проти Ірану може спричинити й інші негативні наслідки для інших держав. Це частково пояснює, чому багато європейських акторів залишаються відносно мовчазними і чому їхня стратегічна позиція, здається, змінюється.

УКРАЇНА Й ТУРЕЧЧИНА МОЖУТЬ ВІДІГРАВАТИ ВАЖЛИВУ РОЛЬ У НОВІЙ АРХІТЕКТУРІ БЕЗПЕКИ ЄВРОПИ

- Припускаю, що Європа тепер відносно мовчазна, тому що зосереджена на власній безпеці, бо вже не має тієї підтримки США, яку мала раніше. Яку роль Україна та Туреччина можуть відігравати в майбутній моделі європейської безпеки?

- Так, останні події зближують Туреччину та Україну з Європою. За нинішніх обставин складно повністю покладатися на американську адміністрацію, оскільки США мають власні пріоритети. В Ізраїлю також свої політичні інтереси та стратегічне бачення, які багато країн не обов’язково поділяють. Те, що турбує багатьох акторів у регіоні, – це єдність західних країн щодо їхнього бачення безпеки.

До війни та протягом першого року повномасштабного вторгнення Росії в Україну західним країнам вдалося створити певний рівень єдності та визначити спільну стратегію безпеки. Однак тепер ця єдність ослабла. Питання полягає в тому, чи могли б Туреччина та Україна допомогти об’єднати деяких європейських акторів і заохотити їх серйозніше поставитися до регіональної безпеки. Турецька та українська влада залишаються дуже активними в дискусіях з європейськими партнерами.

Один із можливих підходів міг би передбачати розроблення регіональної системи безпеки разом із такими країнами, як Польща, Болгарія, Румунія та держави Балтії, водночас зберігаючи співпрацю зі Сполученими Штатами й НАТО. Однак тепер ми перебуваємо в перехідному періоді, і європейські актори все ще шукають чіткий стратегічний підхід. Україна залишатиметься в центрі цих дискусій, особливо щодо того, як реагувати на війну за нинішніх обставин.

ЕСКАЛАЦІЯ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ МОЖЕ УСКЛАДНИТИ ПЕРЕБІГ ПЕРЕГОВОРІВ ПРО ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

- Наступний раунд переговорів може відбутися у Стамбулі наступного тижня. На вашу думку, що Україна повинна зробити тепер, щоб максимально наблизити справедливий і тривалий мир?

- Ситуація дуже складна. Для України трьома ключовими опорами будь-яких переговорів із Росією залишаються суверенітет, питання окупованих територій і надійні гарантії безпеки від західних партнерів.

На цей момент більшість дипломатичних контактів відбувається через Сполучені Штати, а не за допомогою прямих переговорів, тому ескалація навколо Ірану також може вплинути на ситуацію.

Якщо Сполучені Штати глибше втягнуться на Близькому Сході, це може мати прямі наслідки для України. За таких обставин Вашингтон може намагатися підштовхнути Київ до досягнення певної форми проміжної угоди. Однак незрозуміло, як Україна або європейські країни відреагують.

Європейські уряди далі підтримують Україну й намагаються тиснути на Росію через санкції та інші інструменти, щоб змусити її сісти за стіл переговорів. Проте ця ситуація робить дипломатичний процес значно складнішим, і залишається невизначеним, чи приведуть ці переговори до конкретних результатів.

Поки що Стамбул видається реалістичним місцем для переговорів, бо регіон Перської затоки фактично вибуває з рівняння, тоді як Стамбул сприймається як відносно нейтральне місце.

Ольга Будник, Анкара