Близький Схід на межі великої війни

Четвертий день світ спостерігає (хто ззовні, а хто залучений) за конфліктом на Близькому Сході. 28 лютого США та Ізраїль почали «масштабні бойові операції» та «превентивні удари». Конфлікт стрімко розвивається і виходить за межі локального протистояння, загрожуючи масштабуванням залежно від тривалості – від регіональної дестабілізації до впливу на глобальну безпеку, а також на хід російської агресії проти України.

Прагнення США та Ізраїлю до швидкого розв’язання проблеми існування іранського режиму призвело до ескалації. США та Ізраїль атакували Іран, а той завдав ударів по арабських країнах Перської затоки. Катар, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт, Саудівська Аравія та Йорданія залишили за собою право на відповідь, зокрема військову, продемонструвавши при цьому досить високий рівень захищеності та володіння системами ППО. Але ці країни не хочуть бути втягнутими у велику війну і втрачати прибутки від продажу нафти та газу, якщо конфлікт затягнеться. До того ж відбиття кількох атак і участь у повномасштабній військовій операції або й війні – різні справи як за витратами, так і політичними ризиками.

Після початку операції проти Ірану прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що вона «створить умови для того, щоб хоробрий іранський народ узяв свою долю у власні руки». Тепер силу реакції іранців та їхню здатність повалити режим зсередини оцінити непросто. Але вже зрозуміло, що здійснити це дуже швидко й «безболісно» для іранського суспільства навряд чи вдасться. Навіть ліквідація багаторічного рахбара не отримала однозначності в іранському суспільстві. Велика частина іранців вийшла на вулиці оплакувати Хаменеї, а не добиватися повалення режиму. За роки існування режим у Тегерані створив жорстоку, але сильну систему, що ґрунтується на релігії, ідеології, корупції та силі, яку застосовують як до тих, кого вважають ворогами, так і до власного народу. Потужна антизахідна риторика, неготовність режиму йти на компроміси та втілювати дієві реформи, так само як і історичний досвід повалення режимів, роблять венесуельський сценарій в Ірані дуже малоймовірним або неможливим. Так само, як неможливим є подальше існування режиму.

УДАР НА РАМАДАН ТА ПІД ЧАС ПЕРЕМОВИН

В Ірані після початку атак США та Ізраїлю наголосили на тому, що напад, як і минулого разу, стався під час активних перемовин, коли сторони вже майже дійшли згоди. З американського боку «майже дійшли згоди» виглядало зовсім по-іншому. Як пояснив посланець США Стів Віткофф, під час першого раунду переговорів на початку цього року іранські переговорники хвалилися, що мають достатньо високозбагаченого урану для виготовлення 11 ядерних бомб та «невід'ємне право» збагачувати ядерне паливо. Тоді стало зрозуміло, що високозбагачений уран, який Іран накопичив, може бути збагачений до 90 відсотків і перетворений на зброю протягом тижня або десяти днів. Хоча для цього Ірану знадобилися б ядерні об'єкти, які були знищені під час американських ударів минулого року. Але все одно лишався ризик реалізації такого наміру.

Окрім того, Трамп відправив Віткоффа і Кушнера на переговори з Іраном, щоб досягти угоди, за якою Тегеран погодиться ліквідувати свою ракетну програму (залишивши засоби ураження до 300 км), припинити підтримку проксі-сил («Хезболла», ХАМАС, хусити), ліквідувати свій військово-морський флот, повністю припинити збагачення урану й вивезти вже збагачений уран з країни. Якщо про збагачення урану Тегеран ще готовий був домовлятися, то його ракетна програма одразу була оголошена поза предметом домовленості. Звідси зрозуміло, чому США не зволікали з нападом, щойно мобілізували в регіоні потрібну кількість сил та засобів.

Ряд впливових на Близькому Сході експертів не очікували атаки протягом Рамадану, коли весь мусульманський світ воліє бути зосередженим більше на духовних та внутрішніх процесах, аніж на зовнішніх політичних питаннях. Для Ірану, де політична система має релігійний характер, атака в Рамадан може навпаки мобілізувати населення, у разі апеляції влади до захисту віри та сакралізації цього конфлікту, який ініціювали «невірні». У країнах Перської затоки, що співпрацюють активно зі США, теж непросто пояснити населенню, чому прийнятним є напад «партнера» на Іран, який ланцюговою реакцією переріс у напади на ці мусульманські країни у священний Рамадан.

Прихильники теорій змов та символізму розшифрували у даті атаки таємне послання. Атака відбулася на 11-й день 9-го місяця за ісламським календарем, що повертає до подій 9/11.

ЯК ЕКОНОМІКА МОЖЕ ВБИТИ ІДЕЙНІСТЬ

Нинішня гаряча фаза війни може тривати щонайбільше 25 днів. Такого висновку дійшли міжнародні аналітики з JPMorgan Chase & Co. Було підраховано, що в разі повної зупинки руху через Ормузьку протоку основні виробники на Близькому Сході зможуть підтримувати видобуток нафти максимум 25 днів, а потім будуть змушені припинити її видобуток.

Ормузька протока, яку Іран оголосив закритою, є одним зі стратегічних проходів, через які відбувається світова торгівля нафтою та зрідженим природним газом (ЗПГ). Через неї проходить п’ята частина усієї світової торгівлі нафтою та ЗПГ.

Більшість нафти, що проходить через протоку, належить країнам Перської затоки. Основними експортерами є Саудівська Аравія, Ірак, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Іран та Катар, який посідає чільне місце в експорті ЗПГ. Від 70 до 80 відсотків нафти, що проходить через Ормузьку протоку, потрапляє на ринки азійських країн. Найбільшими імпортерами є Китай, Індія, Японія та Південна Корея. Хоча тепер Сполучені Штати та європейські країни менше залежать від нафти з Перської затоки, ніж у минулому, вони опосередковано страждають від перебоїв в Ормузькій протоці через зростання світових цін.

Фактично Ормузька протока не закрита, оскільки Іран продовжує експорт своєї нафти, 80 відсотків якої йде в Китай. Але Корпус вартових ісламської революції (КВІР) заявив про те, що будь-які судна, що рухаються протокою, будуть атаковані. Після атаки поблизу півострова Мусандам в Омані на нафтовий танкер Skylight під прапором Палау інші танкери скупчилися біля входів у протоку, але не наважувалися пройти через неї. Міжнародні ж страхові компанії оголосили про скасування полісів або підвищення премій через ризик.

Фактичне закриття Ормузької протоки також спричинило приблизно десятивідсоткове зростання цін на нафту. І прогнози експертів не надто втішні – тривале зростання цін на нафту може спровокувати інфляційний тиск у всьому світі. «На наш погляд, найближчим історичним аналогом є нафтове ембарго на Близькому Сході в 1970-х роках, яке призвело до зростання цін на нафту на 300 відсотків до близько 12 доларів за барель у 1974 році. Це лише 90 доларів за барель у перерахунку на 2026 рік. На сьогоднішньому ринку перевищення цього рівня здається цілком реальним», – зробив прогноз старший віцепрезидент з питань переробки, хімічної промисловості та нафтових ринків у Wood Mackenzie Алан Гелдер. І хоч вісім держав з Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) пообіцяли збільшити її видобуток у квітні, питання про транспортування через Ормузьку протоку є відкритим.

ХТО НАСТУПНИЙ ПІСЛЯ ХАМЕНЕЇ

Після смерті Хаменеї стала чинною 111 стаття Конституції Ірану, де зазначено, що в разі смерті, відставки або усунення з посади лідера країною керує тимчасова рада з трьох осіб. Це президент Масуд Пезешкіян (умовно поміркований політик), голова Верховного суду Голям-Хосейн Мохсені-Еджеї (представник жорсткої лінії) та представник Ради вартових конституції (потужний ісламський юридичний орган, що складається з духовенства та юристів) аятола Аліреза Арафі (духовний представник транзитного періоду).

Нового верховного лідера обере Рада експертів, яка складається з 88 священнослужителів. Наскільки швидко зможуть зібрати цю раду й чи взагалі зважаться зібрати з огляду на безпекові ризики, не відомо.

Хаменеї почав готуватися до призначення наступника ще минулого року, переховуючись під час 12-денної війни між Іраном та Ізраїлем. Серед них був керівник апарату Алі Асгар Хеджазі, але його вбили внаслідок нинішніх атак, голова Верховного суду Голам-Хоссейн Мохсені-Еджеї, а також онук колишнього Верховного лідера аятоли Рухолли Хомейні (попередника Хаменеї) Хассан Хомейні.

Мохсені-Еджеї вважають жорстким консерватором. З 2011 року він під санкціями США та ЄС за роль у жорсткому придушенні протестів після президентських виборів 2009 року. Коли ж нині мільйони людей вийшли на вулиці Ірану після падіння ріала, Мохсені-Еджеї знову закликав до прискорених судових процесів та страт протестувальників.

Хассан Хомейні – онук Рухолли Хомейні, засновника Ісламської Республіки, який керував революцією 1979 року, має достатньо шансів стати наступним правителем. Молодший Хомейні – священнослужитель, але не обіймав державних посад, має досить реформістські погляди та повагу серед КВІР і високопоставленого духовенства Ірану. Вважається, що він дотримуватиметься більш поміркованої позиції, якщо порівняти з іншими кандидатами, має тісні зв’язки з реформістами і певну готовність до переговорів.

Серед потенційних кандидатів і син убитого Хаменеї – 56-річний Моджтаба Хаменеї. Західні ЗМІ писали про нього як про керівника фінансової та інвестиційної імперії, який попри санкції має доступ до рахунків у західних банках, володіє елітною нерухомістю в розвинутих країнах та є впливовою фігурою в політичному істеблішменті й серед КВІР.

Але те, що він син попереднього верховного лідера, йому більше шкодить, аніж допомагає, оскільки спадкоємність від батька до сина в шиїтському мусульманському духовному середовищі може спричинити обурення. Сам Хаменеї нібито, як писали західні ЗМІ, не хотів повернення до спадкового правління.

Також серед кандидатів Аліреза Арафі – представник Ради вартових конституції та заступник голови Ради експертів, який нині входить до управлінського «триумвірату». Він був довіреним соратником Хаменеї, має вагу серед релігійних громад, але його політичний вплив оцінюють як невеликий, так само, як зв’язки із силами безпеки.

Потенційним кандидатом називають і Мухаммеда Мехрі Мірбагері, радикального священнослужителя з Ради експертів. Він очолює Академію ісламських наук у місті Кумі, центрі шиїтів на півночі Ірану, і також відомий жорсткими антизахідними переконаннями.

Ще один можливий кандидат – Хашем Хоссейні Бушері, перший заступник голови Ради експертів, який був близьким до Хаменеї, але не має тісних зв’язків із КВІР.

СИТУАЦІЯ НА ВУЛИЦЯХ

Американська операція стала виконанням обіцянки про підтримку, що Трамп дав іранцям, які з кінця минулого року вийшли на вулиці протестувати проти режиму. Розрахунок був на те, що іранський режим ослаблений цими акціями протесту й іранці готові зробити необхідні кроки до його повалення. До того ж Іран ослаблений економічно, досі не відновився у військовому плані після минулорічної дванадцятиденної війни. Але замість тріумфального повалення режиму народом поки що спостерігаємо внутрішній дисбаланс. Нейтралізація Хаменеї оголила внутрішній розкол іранського суспільства. Частина населення святкує його смерть, згадуючи репресії, тотальний контроль та крах економіки. Інша частина – прихильники режиму та віддані духовному шляху Хаменеї – виходить на вулиці в жалобі та вимагає помститися за смерть лідера.

Тому серед регіональних експертів, окрім надій на реформи, мирні внутрішні зміни чи відхід режиму, звучать і побоювання того, що в разі ослаблення центральної влади можливе пряме протистояння між іранцями. Самі іранці побоюються, що крах ісламської республіки може спричинити внутрішній конфлікт та хаос, подібні до тих, що сталися в Іраку після падіння режиму Саддама Хусейна.

Як показує історія тієї самої операції в Іраку, лише повітряні удари та усунення лідера не гарантують зміни режиму. Тому після повітряної фази виникне питання про залучення наземної компоненти. Ні Ізраїль, ні США наразі не демонструють такого наміру. Розрахунок іде на внутрішні сили – іранську опозицію, молодь, незадоволених режимом, підтримку антиурядових сил. Але чи настільки вона потужна і готова діяти злагоджено для протидії режиму, який демонструє свою стійкість? Дональд Трамп назвав Венесуелу «ідеальним сценарієм» для Ірану. З огляду на культурні та історичні особливості й відсутність ознак іранського режиму «коритися» США, на відміну від венесуельського, цей сценарій хоч ідеальний, але малоймовірний.

ЩО ОБІЦЯЄ РЕЗА ПЕХЛЕВІ

На противагу Ірану зі збереженим режимом, усе ще великою є надія на те, що режим буде повалено, країна не спалахне громадянською війною, а до влади прийде прозахідна фігура, спрямувавши всі сили на відродження країни за демократичними принципами. Оскільки поява реального реформатора зсередини системи мінімальна, то Захід робить ставки, зокрема на принца Резу Пехлеві. Президент Трамп загадково сказав про трьох кандидатів, але хто вони – не уточнив. Дуже ймовірно, що принц – серед цих трьох. На час перемоги Ісламської революції 1979 року Реза Пехлеві проходив стажування у ВПС США і в країну не повернувся. Після смерті батька в 1980-му став главою династії Пехлеві у вигнанні. Згодом перебрався у США, де закінчив Військово-повітряну академію США та університет Південної Каліфорнії, активно контактував з монаршими родинами в Європі. Пехлеві активно поширював плани зміни іранського режиму, але дотримувався ідеї здійснення цього без зовнішнього втручання, хоча із зовнішньою підтримкою.

З кінця минулого року принц дуже активний на міжнародній арені та взяв на себе роль лідера протестного руху всередині країни. Його політична платформа Iran Prosperity Project є «дорожньою картою» до вільного та демократичного Ірану. Ключовий документ – Emergency Phase Booklet (план перехідного періоду), де викладені наступні кроки в разі приходу до влади, зокрема щодо міжнародної перевірки ядерної програми.

У перехідному плані Пехлеві пропонує повне відкриття ядерної програми Ірану для міжнародного контролю із вказаними дедлайнами. У перший тиждень після падіння режиму перехідна влада офіційно звернеться до МАГАТЕ із заявою про готовність до необмежених інспекцій усіх ядерних об’єктів, гарантуючи їхню повну прозорість. Упродовж першого місяця запланований допуск міжнародних інспекторів до об’єктів у Натанзі, Фордо та Ісфахані, а також приєднання до Додаткового протоколу МАГАТЕ щодо перевірок. У термін до 100 днів план обіцяє публікацію попереднього звіту МАГАТЕ, екологічний та безпековий моніторинг об’єктів, переоцінку подальшого розвитку ядерної програми. Саме співпраця з МАГАТЕ має стати основою для поетапного зняття санкцій, пов’язаних із ядерною програмою, та зменшення економічного тиску.

План охоплює всі сфери: від політики, економіки та безпеки, реформування силових структур – до кібербезпеки, освіти, медицини та екології. Центральна ідея – уникнути хаосу, силового вакууму та повторення іракського сценарію 2003 року, коли масові чистки та розпуск армії призвели до дестабілізації й появи екстремістських угруповань. За планом Пехлеві, створеним за співпраці з провідними експертами та численними авторитетними радниками, за перші 180 днів після падіння режиму мають відбутися структурований і поетапний перехід до демократичних механізмів формування нової державної системи та стабілізація економіки. Будьмо відверті, цей план – ідеальний, еталонний варіант. На практиці події можуть розвиватися по-іншому. Наприклад, Корпус вартових ісламської революції був і є в Ірані потужною силою та гарантом існування режиму. За планом Пехлеві передбачається розформування КВІР, інтеграція всіх збройних формувань в єдину централізовану структуру. Хотілося б наївно думати, що КВІР та інші формування не чинитимуть опору цьому процесові та не намагатимуться сприяти збереженню режиму.

ЧОГО ОЧІКУВАТИ УКРАЇНЦЯМ

Перше, що вже ми відчули на собі, це зміщення уваги на ситуацію довкола Ірану. Навіть тоді, коли пакети військової допомоги для України вже схвалені (що, безперечно, добре) і допомога надається, фокус стратегічної уваги зміщений на Близький Схід. Цей чинник може вплинути на хід перемовин. З огляду на ситуацію немає певності, що анонсований на початок березня новий раунд перемовин в Абу-Дабі відбудеться. Президент України вже припустив, що це буде або Європа, або Туреччина.

Залежно від того, наскільки затягнеться іранська операція, можливий і перерозподіл ресурсів. Значне використання ППО та авіації США, Ізраїлем, аравійськими монархіями потребуватиме відновлення, що може вплинути на темпи виробництва, постачання та їхню пріоритетність.

Підвищення цін на енергоносії та їхня фіксація на високих позиціях вплине на економічну ситуацію в Україні, тоді як Росія отримає додаткові доходи і, відповідно, засоби для ведення війни.

Українці підтримують ідею падіння іранського режиму, який допоміг Росії з постачанням та виробництвом «Шахедів», а також виступають за іранський народ у його боротьбі, пам’ятаючи свій історичний та нинішній досвід протистояння режимові радянському та російському.

І поки США та Ізраїль знищують військову інфраструктуру Тегерана, Росія втрачає свого ключового союзника. Це не означає, що вона не використає ситуацію на свою користь. Спочатку Москва традиційно не підтримала режим, обмежившись «глибоким занепокоєнням», як це було в Сирії, а нині спокійно спостерігає за знищенням своїх «друзів» та їхніх стратегічних об’єктів. Проте іранський трек стає для Росії інструментом тактичної гри, уникаючи прямого залучення та отримуючи переваги від геополітичного відволікання та підняття цін. Попри це ми маємо досвід і певний ресурс для продовження спротиву агресії за таких умов.

Ольга Будник, Анкара