Мехелен, місто в бельгійському регіоні Фландрія, розташоване приблизно за 20 км на північ від Брюсселя, було першим у країні, де створили тимчасове містечко-притулок для українців, які рятувалися від повномасштабного російського вторгнення. Український прапор досі майорить на центральній площі міста поруч із бельгійським, а мер міста Барт Сомерс невдовзі знову їде до України, щоб супроводжувати конвой гуманітарної допомоги, яку мерія збирає для міста-побратима Львова.

Сомерс має поважний політичний досвід, у різні часи він був лідером ліберальної партії VLD Open, заступником глави і главою уряду Фландрії, обирався до фламандського парламенту. Він також активно залучений до роботи Європейського комітету регіонів, а мерію Мехелена вперше очолив у далекому 2001 році.

Укрінформ зустрівся з мером у його кабінеті, прикрашеному творами українських майстрів та пам'ятними речами з проєкту «Незламні». Мер охоче розповів про зусилля міста щодо підтримки України та допомоги українцям, які прибули після 2022 року, оцінив громадські настрої щодо України та сприйняття російської загрози, поділився своїми думками про ширшу геополітичну турбулентність, важливість культурної та історичної ідентичності України, яку Росія намагається стерти.

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ВЕЛИКА ВІЙНА, Я БУВ РОЗЛЮЧЕНИЙ І РОЗЧАРОВАНИЙ

- Буквально днями посол України в Бельгії Ярослав Мельник відвідав ваше місто і сказав, що Мехелен є «справжнім другом» України. І я розумію, наскільки вагомим є ваш особистий внесок. А звідки походить коріння такого теплого ставлення до України?

- Усе почалося досить давно. Насправді, коли я був ще студентом, то разом зі своїми друзями їздив до Берліна, щоб відсвяткувати падіння Берлінської стіни. Це справило на мене дуже глибоке враження, бо я побачив радість мільйонів людей, які звільнилися від комуністичної окупації. Для мене це, власне, визначило моє політичне життя. Я став лібералом, який твердо вірить у демократію, свободу та права людини.

Багато років по тому, коли вже був членом парламенту, я побачив повстання українського народу, який виступив на Майдані проти диктаторів. Я мав поїхати туди та висловити свою солідарність. Отож переконав кількох колег-законодавців скласти мені компанію, і ми приїхали до Києва, де побачили десятки тисяч мужніх людей, які захищали одне одного. Після цього я кілька разів відвідував Україну, їздив до Львова разом із Люком Якобсом, послом Бельгії в Україні, під час його першого терміну на посаді. Тож я дуже уважно стежив за подіями.

- Як ви відреагували на повномасштабне вторгнення? Пам'ятаєте ті дні?

- Безпосередньо перед повномасштабним вторгненням я відчував, що може статися щось погане, але багато хто просто не міг повірити, що почнеться велика війна.

А коли вона почалася, я практично не міг нічого робити. У перший день сидів перед телевізором з раннього ранку до пізньої ночі. Навіть не міг спати. Я був розлючений. Я був розчарований тим, що не можу нічого із цим зробити. Усі тут думали, що для українців буде великим подвигом, якщо вони зможуть продовжувати боротьбу хоча б 48 годин… І я, щиро кажучи, мав те саме відчуття.

Люди просто не могли усвідомити того факту, що Росія розв'язала повномасштабну війну на європейській землі у ХХІ столітті – усю цю жорстокість щодо невинних людей, керовану імперіалістичними ідеями.

Тож я запитував себе, що можу зробити як мер бельгійського міста. Спочатку це були якісь символічні речі, вияви солідарності та співчуття до українців.

Я був настільки зосереджений на цій війні, майже одержимий, що в якийсь момент навіть подумав, що пішов би воювати добровольцем, якби мені було 30 років…

Перші практичні дії з підтримки почалися, коли з України прибували біженці, і ми зрозуміли, що повинні забезпечити їм притулок. Мехелен став першим містом у Бельгії, яке створило тимчасове поселення для українців. Зрештою, нам вдалося дати притулок понад тисячі громадян України, багато з яких досі живуть у нашому місті. І ми зробили це дуже швидко. Таку відкритість можна пояснити історично. Ми давно маємо репутацію та менталітет міста, орієнтованого на права людини.

Під час Першої світової війни 95 відсотків мешканців нашого міста стали біженцями, рятуючись від німців. Зокрема, 50 із 65 тисяч наших людей переїхали до Нідерландів або Великої Британії. Мій дід, якому на початку Першої світової війни було 40 років, жив у таборі для біженців у Нідерландах.

- Тож це у вас у крові…

- Саме так. Ми все це знаємо. Ми також зробили свій внесок у реагування на кризу з біженцями з Близького Сходу. Ми були єдиним містом, яке публічно заявило, що прийме біженців, бо ми зобов'язані це зробити через нашу власну історію.

У нашому місті є музей Голокосту, бо під час Другої світової війни євреїв привозили сюди, перш ніж їх саджали у потяги до Освенцима, – 24 тисячі осіб. Музей – це колишні армійські казарми, де євреїв утримували перед відправленням. Це в самому центрі міста, і люди бачать музей щодня.

Також я твердо вірю в європейський проєкт. До речі, Людвіг ван Бетховен, музика якого була використана для гімну ЄС, пов'язаний з Мехеленом через свого діда, який жив у нашому місті. Тому я вважаю, що ми відповідальні перед нашими європейськими братами та сестрами в Україні, які чинять опір Росії, майже неможливий опір жорстокому диктатору, який використовує інструментарій, що ми бачили під час Другої світової війни.

ЯКЩО МИ ДОЗВОЛИМО ПУТІНУ ПРОДОВЖУВАТИ ЦЕ, ТО ЗРАДИМО СЕБЕ

- Ви бачите паралелі між Путіним і Гітлером?

- Для мене це дуже зрозуміло. Усе, що він сказав про Крим, про Донбас, було точно таким, що Гітлер казав про Судети в Чехословаччині. Та сама риторика, ті ж хибні аргументи, та сама жорстокість, те саме пояснення: «Якщо я отримаю це, то зупинюся…» Звісно, він не зупиниться. Він має зневагу щодо українського народу, стверджуючи, що його не існує, що всі вони росіяни. І якщо ми дозволимо Путіну продовжувати це, то зрадимо свої цінності, зрадимо себе. Ми повинні щось робити. Зрозуміло, що рівень підтримки України може коливатися протягом років війни, але для мене вона завжди є. Ви можете бачити це в моєму кабінеті.

Я використовую кожну платформу, щоб висловитися про Україну. Коли я був віцеміністром-президентом (Фландрії, однієї з трьох земель Бельгії, яка має свій парламент і уряд, – ред.), то переконав свій уряд зібрати гроші та побудувати у Львові лікарню, де колишні військовополонені, яких катували росіяни, могли б реабілітуватися та отримувати психологічну допомогу. Цим я дуже пишаюся. На цей проєкт було виділено близько 1,5 мільйона євро. Минулого літа ми також привезли до Львова колону поліцейських автомобілів і передали місту. Ми повернемося туди в березні і привеземо поліцейські авто та для пожежників, іншу гуманітарну допомогу, яку можемо запропонувати.

Я також переконав мера міста Тюрнхаута підписати угоду про побратимство з іншим українським містом, і ми ведемо переговори з Брюгге із цього приводу. Я хочу, щоб з’явилася ціла мережа таких міст-побратимів. Наступного року ми вперше в історії нашого маленького міста залучимо 450 тисяч євро з власного бюджету для інвестиційного проєкту у Львові, що також є абсолютно незвичним для Бельгії. І я працюю над тим, щоб переконати інших мерів наслідувати цей приклад. Ми також допомагаємо Львову правильно зорієнтуватися в коридорах та офісах ЄС, щоб отримувати європейське фінансування.

ДЛЯ УСВІДОМЛЕННЯ ЗАГРОЗИ ВІЙНИ БЕЛЬГІЙЦЯМ ПОТРІБЕН ЗСУВ МЕНТАЛІТЕТУ

- Як бельгійці сприймають серйозні загрози, такі як потенційна війна?

- Ви повинні розуміти менталітет кінця 1980-х років, коли багато хто з нас щиро вірив – ми спостерігаємо те, що Френсіс Фукуяма називав «кінцем історії». З розпадом Радянського Союзу поширилося відчуття, що велика ідеологічна боротьба завершена, і що ліберальна демократія – разом з правами людини, процвітанням та ліберальними цінностями – поступово вкоріниться всюди. У цьому контексті багато молодих людей міркували, що вступ до армії більше не має сенсу. Війна відчувалася як щось таке, що належить минулому.

Зокрема, для бельгійців ідея війни чи серйозних потрясінь стала дуже віддаленою. Ось чому сьогоднішня реальність є таким суворим пробудженням. Тепер, коли загроза знову очевидна, нам потрібен справжній зсув менталітету. Ми повинні підготувати людей і дати їм відчуття стійкості та сили перед обличчям загроз – якої б форми вони не набували.

Цікаво, що тепер ми бачимо, як все більше молодих людей добровільно обирають вступ до армії, і їх кількість зростає.

У цьому світі щось фундаментально змінюється, і ми повинні бути готові. Це може зайняти час, але вже потрібно робити невеликі кроки. Ми – друге місто в Бельгії, яке створило платформу, де люди можуть приєднатися до своєрідного добровільного корпусу рятувальників у разі стихійного лиха.

Вони допомогли місту три роки тому під час величезного шторму, який пошкодив лінії електропередач. Зокрема, інформували мешканців, перевіряли стан людей, питали про їхні потреби. У нас також є курси, де мешканців навчають надання першої допомоги пораненим, розповідають, як використовувати турнікет тощо.

Може, ми і не думаємо одразу про війну, але це те, що ми повинні робити вже зараз. Людям потрібно вчитися. Ми живемо в божевільному світі, де бачимо жорстокого диктатора Путіна, а крім того – невизначеність, яку принесли Сполучені Штати. Дональд Трамп щодня говорить різні речі й, здається, не поділяє тих цінностей, що маємо ми. Тож ми починаємо усвідомлювати, що в Європі ми самі собою.

Це те, що може дати нам поштовх до об'єднання та сильнішої позиції. Звичайно, це може створити в деяких почуття фаталізму, але фаталізм можна подолати, і після цього приходить більша стійкість. Ще п'ять років тому переважав певний пацифізм, але тепер ми бачимо звірства, бачимо зброю, яку використовує Росія, і починаємо розуміти, що потрібна контрсила. Таке мислення справді є в політичному середовищі та починає розвиватися в суспільстві.

МИ БІЛЬШЕ НЕ МОЖЕМО ПОКЛАДАТИСЯ ЛИШЕ НА М'ЯКУ СИЛУ

- Марк Рютте може бути корисним у цьому плані, оскільки він відкрито попереджає Європу про російську загрозу. А як щодо Тео Франкена, вашого міністра оборони?

- Він ставить це питання на порядок денний, створює клімат для зміцнення впевненості та наполегливості. Навіть якщо він робить це з політичних причин, – це те, що нам потрібно сьогодні. Також, думаю, наш прем'єр-міністр Барт де Вевер робить те саме. Ми більше не можемо покладатися тільки на м'яку силу. Нам потрібна жорстка сила, і ми повинні бути готові та брати на себе відповідальність. Ви бачите це на прикладі витрат на військові потреби. Раніше ми не інвестували в нашу армію, яка була просто карикатурною силою. А сьогодні нарощування відбувається дуже швидко.

Важливо й те, що навіть більші країни, такі як Німеччина та Франція, тепер розуміють, що у світі завтрашнього дня вони ніхто самі собою. Ми потрібні одне одному, тому повинні інтегруватися. Багато політичних сил, які раніше були ізоляціоністами, тепер підтримують об'єднання. Тривають цікаві дискусії, наприклад, чи потрібно нам купувати ті F-35, чи слід виробляти свої?

Звичайно, усе це займе час, але ми повинні розуміти, що наша боротьба – лише наша.

- Як ви вважаєте, чи Україна вже є частиною європейської оборонної та безпекової архітектури, що переформовується?

- Це відбувається абсолютно проти вашої волі, але у вас тепер одна з найдосвідченіших та наймотивованіших армій у світі. У вас найінноваційніші люди у світі. Ви стримуєте хулігана, який у чотири рази більший за вас.

Не потрібно бути військовим експертом, щоб помітити, що роль дронів та танків сьогодні зовсім відрізняється від того, якою вона була ще кілька років тому. Дрони стають набагато важливішими, і саме від вас ми повинні вчитися всього цього. Це вже не ви вчитеся в нас. Німці, французи, британці, великі гравці Європи – усі вони тепер вчаться у вас.

Коли війна припиниться, коли б це не сталося, зв'язки між Україною та Європейським Союзом будуть настільки міцними, що для вас немислимо не стати частиною нашої родини, зокрема у військовому плані.

- Що думають бельгійці про вступ України до ЄС? Чи поділяють вони вашу думку?

- По-перше, у демократії різні люди завжди матимуть різні думки. По всій Європі тривають відкриті та постійні дебати щодо шляху України до членства в ЄС. У Західній Європі ці дебати, можливо, більш відкриті, частково тому, що безпосередні економічні наслідки сприймаються як обмеженіші, ніж у країнах, які географічно та економічно ближчі до України.

Однак, з морального боку, ви просто заслуговуєте на це. Ми зобов'язані відчинити двері Європейського Союзу для українського народу після всіх страждань, які ви пережили. Це має розглядатися як честь для Європи, що ви стаєте її частиною.

Існує загальна підтримка України: усі в політичному спектрі, від поміркованих лівих до навіть крайніх правих у Бельгії – на вашому боці.

ВСТУП УКРАЇНИ ДО ЄС БУДЕ КОРИСНИМ І ВИГІДНИМ ДЛЯ ВСІХ

- Чи вважаєте ви, що Україна також може зробити ЄС економічно сильнішим, оскільки є великою країною з величезними ресурсами?

- І ЄС зробить Україну сильнішою, і Україна зробить ЄС сильнішим. Це виграш для всіх. Власне, так само було з Польщею.

Справді, спочатку багато польських робітників приїхало до Бельгії, це були справді вмілі люди, і зазнали критики, оскільки праві партії стверджували, що вони забрали їхні робочі місця. Але тепер поляків тут не так багато. Вони повернулися до своєї батьківщини, накопичивши капітал, та інвестували в Польщу. І сьогодні польська економіка зростає так швидко, що ми стаємо багатшими. Тепер ми маємо змогу експортувати туди деякі товари, які вони можуть купити.

Саме так функціонує Європейський Союз. Я пам'ятаю ту саму дискусію про Іспанію та Італію, коли був набагато молодшим…

Ми, звичайно, також інвестуватимемо у програму відбудови для України, як це зробили США зі своїм планом Маршалла свого часу. Трамп може і скаржитися на Європейський Союз, але самі американці після Другої світової війни дуже активно поширювали ідею ЄС, бо Європа була руїною. США хотіли, щоб європейці працювали разом і створили наднаціональну організацію, щоб потім створити ринок споживачів, які могли б купувати американські товари. У певний момент цей ринок також почав виробляти продукцію, і ми почали продавати її американцям, і ми всі у виграші. Це логіка того, як працює економіка.

- Тож нам потрібно виконувати наше домашнє завдання, впроваджуючи реформи.

- Звичайно, мають бути високі стандарти прозорості функціонування країни тощо, але якщо подивитися на Угорщину, там ці стандарти не дуже високі. І ваші амбіції повинні полягати в тому, щоб досягти кращих результатів.

Я бачу корупцію в Угорщині, бачу проблеми з тим, як там функціонує демократія, і сподіваюся, що це все закінчиться за кілька місяців, у квітні, коли хтось інший замінить цього путінського колаборанта. Він зруйнував свою країну. Молодь тікає звідти, і тепер це як будинок для літніх людей.

Кожна країна повинна робити свій внесок і працювати над європейськими цінностями, і від цього ми можемо стати лише кращими.

- Що ви можете розповісти про життя українців, які опинилися тут унаслідок війни?

- Із загальною чисельністю населення Мехелена у 90 тисяч щонайменше 1500 – це українці, які тут зареєстровані. Більшість тих, хто приїхав після 2022 року, – жінки, багато з них з дітьми. І вони хотіли повернутися якомога швидше, сподіваючись залишитися на кілька тижнів або місяців.

Тепер їхні діти ходять до місцевих шкіл та вивчають нідерландську мову, а після цього багато хто відвідує онлайн-заняття в українських школах. Але це справді складно. Тепер більшість українських дітей та їхні батьки вже розмовляють нідерландською. Молодь має нових друзів, їхні матері знайшли роботу, орендують квартири, розвивають тут знайомства, тому повернення після війни буде очевидним не для всіх.

І це стане одним із викликів, з якими може зіткнутися Україна після закінчення війни.

Хоча вимоги до українців під тимчасовим захистом нижчі, ніж до інших іммігрантів, бо навіть політичні біженці зобов'язані вивчати нашу мову та знайти роботу,українці все одно роблять усе це.

ВИ ЗАВЖДИ ПОВИННІ ПИШАТИСЯ СВОЄЮ СПАДЩИНОЮ

- Знаю, що ви допомагаєте українській громаді, зокрема, щоб діти не забували про своє коріння. В Українському домі, який ви відкрили для українців у Мехелені, активісти саме це й роблять.

- Справді, ви завжди повинні пишатися своїм корінням та спадщиною, де б ви не були. Але сподіваюся, що багато із цих людей повернуться та допоможуть відбудувати країну, коли такий момент настане.

І, згадуючи про коріння, я знаю, наскільки важливою для українців є їхня національна ідентичність. Путін постійно намагався її знищити, але війною він фактично об'єднав українців. Ваша ідентичність тепер сильніша, ніж будь-коли. І перехід до використання української мови багатьма з тих, хто раніше розмовляв російською, також очевидний.

До речі, якщо ви поговорите з фламандцями про ідентичність, її важливість та те, як вона може вирости з конфлікту, вони вас повністю зрозуміють.

У нашій історії, звісно, у зовсім інших умовах, ми пережили культурну експансію з боку французів, і наша мова також була витіснена. Коли Бельгія була заснована у 1830 році, в амбіціях було стати франкомовною країною, і вся буржуазія розмовляла французькою. Якщо ви хотіли навчатися в університеті, це мало бути французькою, тому мій дід не міг вступити, оскільки розмовляв нідерландською. Тож ми розуміємо, через що пройшов український народ.

Але кінцева мета – допомогти Україні виграти цю війну та якомога швидше приєднатися до ЄС і НАТО. Для мене це абсолютно зрозуміло. Україна є частиною європейської реальності. І навіть більше – ви тепер щит Європи. Ви захищаєте нас від жорстокого диктатора. Для нас це важливо. Ви – Європа. Ви такі ж, як ми.

Євген Матюшенко, Мехелен
Фото надала мерія Мехелена