Депутатка Риксдагу (парламенту Швеції) та спеціальна доповідачка Парламентської асамблеї ОБСЄ Каріна Одебрінк переконана в тому, що зрештою російський диктатор Владімір Путін сидітиме на лаві підсудних у Гаазі й відповідатиме за скоєні злочини – зокрема за викрадення українських дітей. На щорічній сесії Асамблеї, яка завершується 3 липня у Порту, вона представила тематичну доповідь, присвячену масовому викраденню та депортації українських дітей Росією, їхньому примусовому усиновленню та подальшому викоріненню їх української ідентичності – «за прямої участі та підтримки найвищого керівництва у Кремлі». У документі також міститься низка рекомендацій для ПА ОБСЄ, яка, за словами доповідачки, «повинна вжити більш рішучих заходів для забезпечення виконання рішень щорічних декларацій щодо українських дітей».

В інтерв’ю Укрінформу Каріна Одебрінк розповіла про політичні наслідки свого звіту, механізми повернення викрадених Росією українських дітей, необхідність посилення санкцій проти РФ і про те, чому жодна мирна угода не має ігнорувати цю трагедію.

РОСІЯ ХОЧЕ ЗНИЩИТИ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ, ВІДБИРАЮЧИ ЇЇ ДІТЕЙ

- Пані Одебрінк, ви є спеціальною доповідачкою Групи парламентської підтримки України у Парламентській асамблеї ОБСЄ. Чи могли б ви розповісти про свій мандат і пріоритети у цій ролі?

- Минулого року президентка Парламентської асамблеї ОБСЄ призначила мене спеціальною доповідачкою до Групи парламентської підтримки України, разом із моєю роллю доповідачки Третього комітету, який займається питаннями демократії, прав людини та гуманітарної сфери. Основна увага в моїй роботі зосереджена на викраденні та депортації українських дітей Росією.

Але я також вважаю дуже важливим привертати увагу до становища жінок в Україні: сексуальне насильство щодо жінок використовується як зброя війни, а також є проявом гендерно зумовленого насильства. Наприклад, чоловіки, які повертаються з фронту з ПТСР, на жаль, можуть ставати насильниками у власних родинах.

Утім, моя доповідь, яку я представила на щорічній сесії в Порту, зосереджена виключно на питанні депортованих українських дітей.

- Дякую, що поставили питання викрадення Росією українських дітей у центр своєї роботи. Світ не має забувати про ці злочини, і ваша доповідь допомагає зберігати увагу до них. Яку роль, на вашу думку, відіграє ваша доповідь у мобілізації міжнародної спільноти для вирішення цього питання? І що може зробити ПА ОБСЄ, аби допомогти Україні повернути викрадених дітей і притягти винних до відповідальності?

- Моя доповідь має на меті підвищити обізнаність і надіслати чіткий сигнал усередині ОБСЄ – зокрема урядовому сегменту цієї організації, який є ключовим. ОБСЄ вже ініціювала чотири доповіді за «Московським механізмом», і одна з них присвячена саме питанню депортованих українських дітей.

Я вважаю, що моя роль полягає в тому, аби розвивати цю роботу. Спільно з Україною – адже саме Україна має виступити з ініціативою – ми могли б запустити ще один звіт, повністю присвячений виключно цій проблемі викрадених дітей, знову ж таки, у межах «Московського механізму».

Різні організації, зокрема ООН, Рада Європи, Європейський Союз, а також ініціатива Президента Зеленського Bring Kids Back UA, працюють над цим питанням. Але, як на мене, надзвичайно важливо забезпечити кращу координацію. Так, ми маємо ухвалювати рішення, готувати звіти тощо – але ми також повинні не лише говорити, а й діяти.

Я сподіваюся, що моя робота надалі стане ще конструктивнішою – що вона сприятиме посиленню тиску на Росію, аби та припинила викрадати дітей, і спонукатиме інші держави-учасниці ОБСЄ активно підтримувати Україну.

І не лише зараз – бо це не короткострокова проблема. Вона залишатиметься актуальною протягом десятиліть. Ці діти – не просто майбутнє України сьогодні, це майбутнє України після завершення війни.

І знаєте, викрадення та депортація дітей – це, на мою думку, один із найтяжчих воєнних злочинів. Якщо ваша мета – знищити майбутнє країни, то найефективніший спосіб – відібрати її дітей.

І саме це робить Росія.

ВІРЮ, ЩО ПУТІН БУДЕ НА ЛАВІ ПІДСУДНИХ У ГААЗІ

- У своїй доповіді ви зазначаєте, що маємо справу не лише з фізичним викраденням дітей, а з централізованою спробою знищити їхню українську ідентичність. Чи можемо ми говорити про геноцид з боку Російської Федерації, передусім з огляду на те, що це включає «насильницьке переміщення дітей з однієї національної групи в іншу»?

- Так, я вважаю, що ми можемо говорити про геноцид. І ордери на арешт, видані Міжнародним кримінальним судом щодо Владіміра Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової, підтверджують серйозність цих дій.

Йдеться про знищення ідентичності не лише кожної окремої української дитини, а й української нації в цілому. Саме тому вкрай важливо, щоби світ – особливо Захід – максимально підтримував Україну, аби вона перемогла у цій війні. Без успіху України ця війна не закінчиться.

Підтримка України та її дітей важлива не лише сьогодні, а й у майбутньому – через охорону здоров’я, психосоціальну підтримку, освіту тощо. Адже саме ці діти й молодь відновлюватимуть Україну після війни.

- Ви також наголошуєте, що ці дії є системними і відбуваються за прямої участі та підтримки найвищого керівництва Кремля. Як ви оцінюєте особисту роль Владіміра Путіна в організації цих злочинів? І чи вважаєте ви реалістичним притягнення його до відповідальності в Гаазі, зокрема за викрадення українських дітей?

- Так, я твердо вірю, що це можливо, і я мушу в це вірити, бо втрата надії була б руйнівною. Сьогодні є надто багато причин для занепокоєння: агресивна війна Росії проти України, ситуація на Близькому Сході, реальна загроза міжнародному порядку, заснованому на правилах. Тож ми маємо зберігати віру в наші міжнародні інституції.

Той факт, що Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Путіна і уповноваженої з прав дитини, має величезне значення, і ми повинні підтримувати це рішення. Якщо ні – ми ризикуємо мовчки погодитися з тим, що відбувається.

Звісно, це дуже складне питання. І з кожним днем депортовані з України діти – яким могли дати нові імена, нову ідентичність, яким забороняють говорити українською – втрачають частину себе. Один рік у житті дитини – це дуже довго. І, думаю, Путін це розуміє. Чим довше вони залишаються там, тим більше забувають, звідки походять. І це жахає.

Але не слід забувати також, що 1,7 мільйона дітей усе ще живуть на окупованих територіях разом зі своїми родинами. Вони також глибоко постраждали від цієї війни. Тож, хоча моя доповідь зосереджена на депортованих дітях, ми маємо пам’ятати, що всі українські діти потерпають.

ПОТРІБНО ПІДТРИМАТИ РОБОТУ ЄЛЬСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

- Одним із ключових викликів, як ви й зазначаєте у своїй доповіді, є відсутність інформації з боку РФ, яка не надає жодних даних щодо кількості незаконно депортованих дітей чи місць їхнього перебування. Крім того, у багатьох випадках російська влада змінює їхні особисті дані. Які, на вашу думку, інструменти і механізми можна застосовувати для ідентифікації викрадених дітей і встановлення їхнього місцеперебування?

- У травні я брала участь у семінарі в Гельсінкі, організованому Парламентською асамблеєю Ради Європи, де виступав представник Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету. Їхній передовий аналіз даних відіграв ключову роль у виявленні багатьох із цих дітей. На жаль, нова адміністрація США скоротила фінансування деяких гуманітарних досліджень Єля, зокрема й цієї програми.

Але робота Єльської лабораторії є надзвичайно важливою, адже Росія відмовляється надавати будь-яку інформацію про цих дітей. Тож, на мою думку, ми маємо підтримувати такі ініціативи, щоби ця критично важлива робота могла тривати.

- Чи могли б Асамблея або її держави-члени – наприклад, ваша країна Швеція – розглянути можливість підтримки цієї або подібних дослідницьких ініціатив?

- Знаю, що Натаніель Реймонд з Єльської лабораторії гуманітарних досліджень відвідував Швецію незадовго до зустрічі в Гельсінкі. Наскільки мені відомо, вони активно намагаються налагодити діалог із країнами для отримання фінансування своєї роботи. Я справді вважаю, що уряди повинні підтримати Єльський університет, оскільки саме вони мають необхідні інструменти та методологію для ідентифікації цих українських дітей. Не певна, що є сенс створювати аналогічні проєкти в інших країнах, але надзвичайно важливо підтримати вже наявну роботу Єля.

- Яку роль, на вашу думку, повинні відігравати міжнародні організації, такі як МКЧХ та ЮНІСЕФ? Чи контактували з ними у своїй ролі спеціальної доповідачки?

- Поки що я не мала безпосередньої взаємодії з цими організаціями, але брала участь у конференціях, де були присутні представники громадянського суспільства та гуманітарних організацій, зокрема тих, що співпрацюють з Червоним Хрестом і ЮНІСЕФ. Я мала можливість поспілкуватися з ними та вислухати їх. У майбутньому я планую більш активно взаємодіяти з цими структурами – як в Україні, так і поза її межами – щоб посилити наші зусилля з ідентифікації та повернення українських дітей.

Знаєте, на початку цього року я вже була в Україні за підтримки ПА ОБСЄ, але хочу повернутися з чітко визначеним пріоритетом – саме щодо дітей.

САНКЦІЇ ПРАЦЮЮТЬ, ТРЕБА ТИСНУТИ ДАЛІ, ЩОБ ЗУПИНИТИ ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ

- Однією з рекомендацій у вашій доповіді є вимога до Москви надати повний список викрадених дітей і забезпечити їхнє повернення. Але постає питання: як змусити Москву надати такий список? Може, потрібні якісь спеціальні санкції?

- Так, безумовно. Я вважаю, що Парламентська асамблея має спрямовувати чіткий сигнал на урядовий вимір ОБСЄ. Одним із можливих кроків могло б стати ініціювання нового звіту в межах «Московського механізму», якщо Україна вважатиме це доцільним. Але насамперед я переконана, що найефективнішим інструментом є запровадження жорсткіших санкцій проти Росії.

У Швеції, як і в інших країнах, активно обговорюється так званий тіньовий флот Росії. І я вважаю, що санкції мають бути посилені й у цій сфері. Адже допоки Росії дозволяють отримувати прибутки, вона може продовжувати фінансувати війну – а разом з нею і депортацію українських дітей. Саме тому потрібні жорсткі та цільові санкції.

Ми також знаємо, що санкції можуть бути ефективними. Візьмемо, наприклад, Білорусь, яка підтримала війну Росії проти України. За моїми даними, після запровадження санкцій там більше не функціонують відомі табори або заклади, у яких утримували вивезених українських дітей. Це свідчить про те, що санкції можуть давати результат.

ПОВЕРНЕННЯ ДІТЕЙ МАЄ БУТИ В ЦЕНТРІ МИРНИХ ПЕРЕГОВОРІВ

- У своїй доповіді ви наголошуєте, що будь-які мирні переговори або домовленості про припинення вогню повинні містити чіткий план повернення та реінтеграції незаконно депортованих українських дітей. Які конкретні кроки може зробити ПА ОБСЄ, щоб забезпечити реалізацію цієї рекомендації? І як переконати міжнародну спільноту не ігнорувати цю умову?

- Ми повинні постійно порушувати це питання. Щоразу, коли з’являються повідомлення про можливі переговори між Росією та Україною – чи за участі США, чи інших посередників – ми маємо наполягати на тому, щоб доля викрадених дітей обов’язково була включена до порядку денного. Не можна допустити, щоб було укладено мир або навіть тимчасове перемир’я, в якому ця тема залишиться поза увагою. Ми не можемо дозволити, щоб це питання звелося до: «Це, звичайно, трагедія, але рухаймося далі». Ні – питання дітей має залишатися в центрі всіх переговорів, на кожному етапі.

- Яку з рекомендацій вашого звіту ви вважаєте найнагальнішою для реалізації?

- Як я вже зазначала, забезпечення фінансування для роботи Єльської лабораторії гуманітарних досліджень, на мою думку, є найбільш терміновим завданням. Їхні дослідження відіграють критично важливу роль в ідентифікації дітей та встановленні їхнього місцеперебування.

Ще один важливий пріоритет – це підтримка української системи охорони здоров’я та соціального захисту, зокрема щодо надання психосоціальної допомоги. У Гельсінкі я спілкувалася з дитячим омбудсменом Фінляндії, яка наголосила, наскільки величезним є виклик – допомогти дітям подолати травму, як зараз, так і після завершення війни.

Підтримка українських дітей є сильною – не лише в межах ПА ОБСЄ, але й у межах інших міжнародних організацій. Я переконана, що нам потрібно тісніше співпрацювати, координувати зусилля та бути конкретними – включно з подальшим посиленням санкцій проти Росії.

Коли я повернуся до Швеції, маю намір зустрітися з нашою міністеркою закордонних справ, порушити ці питання і наполягати на продовженні активних дій. Надзвичайно важливо не знімати це питання з порядку денного – і завжди ставити дітей на його перше місце.

Василь Короткий, Відень

Фото: OSCE Parliamentary Assembly